Справа № 304/2322/24 Провадження № 2/304/219/2025
21 лютого 2025 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді Гевці В.М.,
за участі секретаря судового засідання Гарайдич Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/2322/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Орган опіки та піклування Тур'я-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про заборону перетинання меж України особою, яка не досягла 16 років, без дозволу батька,
Зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 , через представника - адвоката Чередниченка Юрія Валентиновича, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд заборонити виїзд неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано. Від шлюбу вони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діти після розірвання шлюбу залишилися проживати з матір'ю.
Протягом останнього часу відповідачка чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дітьми, більше того тричі у році вивозить дитину за межі країни. Крім того, Закарпатська область є найбільш безпечним місцем на території України, у зв'язку з чим, на думку позивача, суд повинен заборонити виїзд дитини за межі України.
Позиція сторони відповідача
У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, що у ньому наведені.
Вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про реальну загрозу вивезення дитини за кордон. Підкреслює, що така заборона суперечитиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини, та, враховуючи умови воєнного стану, може ставити під загрозу безпеку малолітньої дитини.
Рух справи
Ухвалою суду від 20 вересня 2024 року вказану позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2024 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
21 січня 2025 року до суду, через систему «Електронний суд», від представника відповідача - Зизич Наталії Юріївни надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 21 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Двадцять першого лютого 2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справу у відсутності відповідача та її представника. Заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 07.03.2024 у справі № 304/2776/23.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка досягла повноліття, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11.12.2012.
Відповідно до згаданого рішення суду доньку ОСОБА_5 залишено проживати разом з матір'ю.
Двадцять дев'ятого серпня 2024 року позивачем зроблено заяву, що посвідчена нотаріусом та зареєстрована в реєстрі за № 1447, відповідно до якої позивач скасовує свій дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої доньки ОСОБА_5 у супроводі її матері.
Третього вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Державної прикордонної служби України із заявою з проханням про накладення заборони на тимчасовий виїзд доньки ОСОБА_5 за межі території України. У заяві зазначив, що раніше ним було надано дозвіл на виїзд дитини за кордон, але у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, то він вимушений звернутися до суду.
У листі адміністрації Державної прикордонної служби України від 10.09.2024 вказано, що у разі надходження судового рішення щодо тимчасового обмеження у праві виїзду з території України малолітніх дітей Державною прикордонною службою України буде вжито всіх заходів, передбачених законодавством, щодо недопущення їх виїзду за межі України. Обов'язків щодо виконання доручень фізичних осіб законом не визначено.
Норми права та мотиви суду
В Україні дитинство охороняється державою (частина третя статті 51 Конституції України). Держава має забезпечувати належні умови для виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності (стаття 4 Закону України «Про охорону дитинства»). Пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статті 1 СК України).
Відповідно до принципу 1 Декларації з прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (надалі - «Декларація»), дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім'ї.
Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування (принцип 4 Декларації).
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною третьою статті 313 ЦК України визначено, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724, з відповідними змінами).
Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України).
На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.
Способами захисту сімейних прав та інтересів статтею 18 СК України визначено, зокрема такі: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
При вирішенні спору суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції «найкращих інтересів дитини».
За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17184/19 та від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, дія якого продовжена до теперішнього часу.
Внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, зокрема доповнення їх пунктом 23 щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов'язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей.
Такий порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, на час воєнного стану наразі є загальним для всіх дітей - громадян України.
Суд зауважує, що стороною позивача не надано жодних доказів, які б вказували на фактичне вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на вивезення дитини за межі України, так і на загрозу вчинення таких дій.
Наданими суду аргументами і доказами позивач не спростував презумпцію добросовісності та розумності поведінки матері дітей, що є його процесуальним обов'язком відповідно до приписів статей 12, 81 ЦПК України.
Щодо доводів про те, що відповідач - мати дітей перешкоджає спілкуванню позивача з дитиною, то такі також не доведено матеріалами справи та встановленими обставинами.
Так, судом установлено, що позивачу на даний час відоме місцезнаходження дитини, дитина перебуває на зв'язку та знаходиться в безпечних умовах.
Доказів існування ризиків викрадення (незаконного переміщення) дітей матеріали справи не містять.
Щодо доводів позивача про те, що на території України дитина перебуває у відносній безпеці, то такі суд уважає безпідставними, оскільки воєнний стан введено на всій території держави, а положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України стосуються всіх дітей - громадян України, які не досягли 16-річного віку, а не лише тих, які перебувають у безпосередній близькості до воєнних дій.
З огляду на те, що у цій справі позивачем не доведено існування ризику викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні, суд уважає позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону виїзду неповнолітньої дитини за межі України необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 2-13, 76-83, 141, 263, 265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Орган опіки та піклування Тур'я-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про заборону перетинання меж України особою, яка не досягла 16 років, без дозволу батька - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Орган опіки та піклування Тур'я-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04351280; місцезнаходження: 89221, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Т.Ремета, вул. Народна, 1.
Головуюча: Гевці В. М.