Справа № 147/1574/24
Провадження № 2/147/113/25
03 березня 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Мудрак А.М.,
з участю секретаря Чудак Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про захист прав споживача та визнання недійсним умов кредитного договору,
у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про захист прав споживача та визнання недійсним умов кредитного договору. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 27.04.2023 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 продукту «НА ВСЕ» (надалі за текстом також кредитний договір, договір). Відповідно до п.4.1. кредитного договору розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту: 29500.00 гривень. Відповідно до п.4.9. кредитного договору строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 300 (триста) календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику.
Відповідно до п.4.2. кредитного договору, кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
Відповідно до п.4.6. кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1.50% за кожен день користування кредитом. Відповідно до п.4.10. кредитного договору, реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає двадцять дев'ять тисяч двісті п'ятнадцять цiлих, нуль сотих процентів.
Відповідно до п.10.2. кредитного договору, знижена процентна ставка становить 1.20% (одна цiла, двадцять сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.4.7. кредитного договору, комісія за видачу кредиту становить 15.00% від суми виданого кредиту. Відповідно до п.8.2. кредитного договору, у разі несвоєчасного повернення отриманого кредиту позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення сплати в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.8.3. кредитного договору у разі не здійснення сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту (якщо п.4.7. цього договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту) у визначені цим договором терміни, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту.
Позивач не погоджується із такими умовами кредитного договору та просить суд визнати недійсними умови кредитного договору щодо нарахування надмірних відсотків та стягнення комісій та штрафних санкцій у зв'язку з наступним.
Позивач не заперечує що між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 27.04.2023 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 в електронному вигляді, разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно ст. ст. 11. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами, наведений у ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є вичерпним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначено, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, враховуючи викладене, а також з урахуванням судової практики Великої Палати Верховного Суду, умови кредитного договору про реальну процентну ставку в розмірі 29 215,00 %, тобто у розмірі 80,04 % за кожен день прострочення, а також процентної ставки у розмірі 1,50 % в день, що становить 547,50 % річних відповідно, що перевищує тіло кредиту майже в 5,5 раз, та/або зниженої процентної ставки у розмірі 1,20 % за день, є несправедливим в сенсі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечить таким загальним засадам цивільного законодавства, яка справедливість добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України).
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 902/417/18.
У зв'язку з чим, очевидна неспівмірність сум процентів за користування кредитними коштами.
Згідно з позовною заявою, наведеним в обґрунтування заявлених вимог, є наявність в договорі несправедливих умов у вигляді встановлення розміру процентів на рівні процентної ставки у розмірі 1,50 % в день, що становить 547,50 % річних відповідно, зниженою процентною ставкою, у розмірі 1,20% в день, що становить 438,00 % річних відповідно, та реальною річною процентною ставкою в розмірі 29215,00 % річних, що становить 80,04 % в день, які є недійсними.
Нарахування процентів та неустойки за договором споживчого кредиту, які у сукупності є завищеними, не відповідає передбаченим у пункті шість статті 3, частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойки та процентів спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка та проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Встановлений розмір процентів перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є явно завищеним, не відповідає вимогам п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, як наслідок, свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов'язань за цим договором.
Крім того, 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон №3498-ІХ), яким внесені зміни до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ). Так, відповідно до ч.5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому, у вказаному кредитному договорі розмір денної процентної ставки становить 1,99 %, що є в два рази вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до умов п.4.9. кредитного договору, договір діє до 24 (двадцять четвертої) години (включно) доби, наступної після дати повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Отже, враховуючи вказану умову договору, строк дії кредитного договору не закінчився, договір не припинений і фактично є продовженим.
Відповідно до офіційного тлумачення частини першої статті 58 Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99, положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Враховуючи те, що Закон №3498-ІХ в частині норми ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» фактично пом'якшує відповідальність фізичної особи (зменшення розміру процентної ставки за кредитним договором), то відповідно вказаний Закон №3498-ІХ в даному разі має зворотну дію в часі і позивач має право на застосування вказаних положень законодавства щодо визнання п.1.4. та п.1.5. кредитного договору недійсними.
Враховуючи норми ст. ст. 216, 217 ЦК України, позивач не визнає кредитний договір не дійсним в цілому, а лише окремі його умови, які суперечать Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів».
Вважає, що позивач належним чином доводить обґрунтованість підстав позову, а саме, наявність законних підстав для визнання окремих умов кредитного договору недійсними у зв'язку з несправедливими умови договору та такими, що суперечать нормам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».
Законом закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
Стверджує, що пункти кредитного договору у вигляді встановлення розміру процентів на рівні процентної ставки у розмірі 1,50 % в день, що становить 547,50 % річних відповідно, зниженою процентною ставкою, у розмірі 1,20% в день, та реальною річною процентною ставкою в розмірі 29215,00 % річних, що становить 80,04 % в день, є недійсними у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, та підлягають визнанню недійними.
Щодо умов кредитного договору про нарахування штрафних санкцій, комісій та інших платежів зазначили наступне.
Відповідно до підпункту 11 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено новим пунктом 61 такого змісту: «61. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором… Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Окрім того, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.
Постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) встановлено на території України карантин з 19.12.2020, дія якого тривала до 30.06.2023 включно. Отже за цей період штрафні санкції не нараховувались.
Таким чином, умови кредитного договору викладені в п.8.2. договору про те, що позичальник зобов'язаний сплатити зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення сплати, а також викладені в п. 8.3. договору про те, що у разі не здійснення сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту - підлягають визнанню недійними.
Щодо нарахування комісії за видачу кредиту зазначає, що п. 4.7 кредитного договору передбачено сплату комісії за надання кредиту в розмірі 15.00 % від суми виданого кредиту, що становить 4 425,00 грн. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов'язаних із цим обмежень для банку. На виконання вимог, зокрема, п.4 ч.1 ст. 1 та ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п.8 Правил). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст. 1054 ЦК України). Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 28). Інакше кажучи, у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25). Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов'язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (ч.3 ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п.3 ч.3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.
За таких обставин положення кредитного договору щодо комісії є нікчемними відповідно до ч.1, ч.2 ст.11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи вищевикладене, умови кредитного договору № 1196-1213 від 27 квітня 2023 року щодо сплати комісії в розмірі 15% від суми виданого кредиту, що становить 4425,00 грн за надання кредиту є нікчемними, а включення в умови договору та розрахунок заборгованості платежів пов'язаних із нарахуванням комісії є безпідставним та незаконним.
Тому просить: 1) визнати недійними умови договору про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 продукту «НА ВСЕ» від 27.04.2023 щодо встановлення процентної ставки у розмірі 1,50 % в день, зниженої процентної ставки у розмірі 1,20 % за день; та реальної річної процентної ставки в розмірі 29 215,00 % річних, викладені в п.4.6, п.10.2 та п.4.10. договору відповідно; 2) визнати недійсними умови договору про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 продукту «НА ВСЕ» від 27.04.2023 щодо нарахування споживачу індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення, а також нарахування споживачу штрафу у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту, у разі не здійснення сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту, викладені в п.8.2 та п.8.3 договору відповідно; 3) визнати недійсними умови договору про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 продукту «НА ВСЕ» від 27.04.2023 щодо нарахування споживачу комісії в розмірі 15,00 % від суми виданого кредиту викладені в п.4.7 договору. Покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та понесені позивачем судові витрати.
Ухвалою судді від 16 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
03 січня 2025 року до суду відповідачем подано відзив на позов, зі змісту якого вбачається, що вважають, що позовні вимоги ОСОБА_1 (далі позивач) є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
По-перше, слід зазначити, що 27.04.2023 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1196-1213, строком на 300 днів, який є діючим та зобов'язання за яким позичальником невиконані.
Так, договір про відкриття кредитної лінії (надалі договір) між сторонами укладений в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та відповідно до Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), що складають єдиний договір. Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Крім того, зазначає, що укладення договору № 1196-1213 від 27.04.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» визнається сторонами, а відтак, відповідно до ст. 82 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.
Додатково необхідно зазначити, що договір про відкриття кредитної лінії №1196- 1213 від 27.04.2023, є вже 15 (п'ятнадцятим) договором укладеним між сторонами. Попередні договори позивачем виконано в повному обсязі.
Тобто, договір № 1196-1213 від 27.04.2023 є вже не першим договором, що укладений між сторонами, а відтак ОСОБА_1 достовірно відома інформація про істотні умови, зокрема, щодо порядку укладення, виконання договору, розмір процентів за користування кредитом, строк договору і т.д.
По-друге, необхідно зазначити інформацію щодо підстав звільнення від доказування у відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України.
Так, зазнено, що в провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області розглядалась цивільна справа № 147/901/24 за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1196-1213 від 27.04.2023 (договір, що оскаржується позивачем). Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі № 702/882/23 позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1196-1213 від 27.04.2023 задоволено в повному обсязі. Постановою Вінницького апеляційного суду від 22.10.2024 у справі № 147/901/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 03.09.2024 по справі № 147/901/24 за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без змін.
Згідно з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, що набрало законної сили, було встановлено, що між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 від 27.04.2023.
Крім того, судами було встановлено та підтверджено, як правомірність укладення договору так і законність істотних умов договору, що оскаржує позивач.
Тобто, як в суді першої, так і апеляційної інстанції вже було встановлено та підтверджено наявність законних правовідносин між сторонами, зокрема щодо істотних умов договору № 1196-1213 від 27.04.2023, що оскаржує позивач, а відтак відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України дані обставини (докази) підтверджують саме безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, обставини справи щодо істотних умов договору, що оскаржує позивач, які були встановлені, як в рішенні суду першої інстанції, так і постанові апеляційного суду у справі № 147/901/24 за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України не потребують доказуванню, що в свою чергу є прямою підставою для відмови у задоволенні вимог позивача про визнання недійсними пунктів договору про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 від 27.04.2023.
По-третє, щодо безпідставності визнання п.4.6 та п.10.2 договору недійсними, заперечили, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 4.6 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на суму виданого кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1.50% (одна ціла, п'ятдесят сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою).
Відповідно до п. 10.2 договору, знижена процентна ставка становить 1.20% (одна ціла, двадцять сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору. Позичальник здійснює сплату процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою з першого дня користування кредитом протягом усього періоду дії договору за умови, якщо позичальник своєчасно і у повному обсязі сплачує проценти за користування кредитом, комісію за видачу кредиту (якщо п.4.7 договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту) та повертає кредитодавцю отриманий кредит згідно графіка платежів (який є додатком 3 до цього договору). У разі несплати позичальником нарахованих згідно умов договору процентів за користування кредитом, комісії за видачу кредиту (якщо п.4.7 договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту) або неповернення кредитодавцю частини отриманого кредиту згідно графіка платежів (який є додатком 3 до цього договору) не пізніше останнього дня будь-якого базового періоду, з наступного дня подальше нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за стандартною процентною ставкою до дати повного погашення позичальником заборгованості зі сплати процентів, комісії за видачу кредиту (якщо п.4.7 договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту) та суми кредиту (включаючи дату погашення заборгованості). З дати, наступної за днем повного погашення позичальником заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, комісії за видачу кредиту (якщо п.4.7 договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту) та суми кредиту нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за зниженою процентною ставкою.
Відповідачем дотримано вимоги, зокрема ст. 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана (проінформована, доведена до відома) позивачу, оскільки останнім не заперечується (визнається) укладення договору на вищезазначених умовах.
Також, вказує, що у постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 Велика Палата ВС зазначила, що відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» має право на нарахування процентів (згідно п. 4.6 та 10.2 договору) протягом строку договору, що визначені в п. 4.9 договору, що останнім і було здійснено.
Враховуючи вищевикладене, вимоги щодо визнання п. 4.6 та 10.2 договору недійсними є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, зазначає, що твердження ОСОБА_1 про те, що пунктами 4.6 та 10.2 договору передбачено нарахування неправомірно великої суми компенсації та/або пені у разі невиконання зобов'язань за договором відповідно п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та є в свою чергу відповідальністю за невиконання грошового зобов'язання не відповідає дійсності та є помилковим зі сторони боржника, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст. 1048, 1056 ЦК України та не є компенсацією та/або пенею у разі невиконання зобов'язань за договором в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак вищезазначені твердження ОСОБА_1 є лише її припущеннями, що відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України не може бути доказуванням.
В діях відповідача відсутні дії щодо порушення ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 230 ЦК України та введення в оману позивача щодо істотних умов договору, а відтак умови договору відповідають закону, внутрішній волі позивача та погоджені між сторонами у спосіб та засіб визначеним законодавством.
В свою чергу, стверджує, що укладення кредитного договору, що був долучений до матеріалів справи визнається сторонами. При цьому волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи позивача, при цьому останній свідомо уклав договір на зазначених у ньому умовах та на час його укладення ОСОБА_1 не заявлялось додаткових вимог щодо умов спірного договору. Таким чином, при підписанні кредитного договору позивач погодився з усіма умовами даного правочину і взяв на себе зобов'язання щодо його виконання.
Тобто, на момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, а відтак відсутні були підстави щодо визнання договору та/або пунктів недійсними.
Також, зазначає, що питання визнання недійсними пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом були предметом дослідження у постановах Верховного Суду, а саме: від 12.01.2021 у справі 524/5556/19; від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19; від 09.09.2020 у справі № 732/670/19; від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, якими встановлено відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог Закону України «Про захист прав споживачів», які укладені відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Додатково зазначає щодо припущень позивача, що розмір денної процентної ставки є в два рази вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки.
Позивач звертає увагу, що відповідно до ч.5 ст. 8 Закону Українеи «Про споживче кредитування» визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, в зв'язку з чим вважає (припускає), що розмір процентів, що визначено згідно умов договору у розмірі 1.5% є неправомірним, в зв'язку з чим слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено: максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. (статтю 8 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).
Так, згідно з п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, а саме: «Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. (Розділ IV "Прикінцеві та перехідні положения" доповнено пунктом 1 згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023)
Відповідно до розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ визначено, що цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно картки документа Закону № 3498-ІХ визначено, що дата публікації 23.12.2023, дата набрання законної сили 24.12.2023.
Тобто, з 24.12.2023 та протягом перших 120 днів (до 22.04.2024) розмір денної процентної ставки при укладенні кредитного договору не може перевищувати 2,5 %.
Зазначає, що 27.04.2023 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАМС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1196-1213. Строк договору у відповідності до п. 4.9 договору - 300 календарних днів, дата повернення (виплати) кредиту 20.02.2024.
Враховуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що встановлення процентної ставки у розмірі 1.5%, що визначено згідно умов договору № 1196-1213 від 27.04.2023 була встановлена ще до вступу (набрання законної сили, а саме 24.12.2023.) Закону № 3498-ІХ та жодним чином не порушує п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» згідно якого зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати, зокрема протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024р), що виключає будь-які порушення зі сторони ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС.
Відповідно до листа Національного банку України «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» надано роз'яснення щодо застосування Закону № 3498-ІХ, а також п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» з метою недопущення порушення прав споживачів.
Так, згідно з листом (п. 2 щодо максимального розміру денної процентної ставки) Національним банком України було зазначено наступне: «Відповідно до пункту 17 Розділу IV “Прикінцеві та перехідні положення" Закону про споживче кредитування тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто до 20.08.2024 включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно)».
На підставі частини п'ятої статті 8 Закону «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто з 21.08.2024, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 Закону про споживче кредитування не може перевищувати 1%.
Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону про споживче кредитування встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.
Отже, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).
Разом з тим, зауважує, що відповідно до ч.3 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені у договорі.
ЦК України визначає настання правових наслідків у разі зміни договору. Так, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч.1, ч.3 ст. 653 ЦК України).
Таким чином, у разі внесення змін до договору про споживчий кредит в частині складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту), необхідно здійснювати розрахунок денної процентної ставки з урахуванням вимог Закону «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки, визначеного на день внесення таких змін до договору про споживчий кредит.
Враховуючи вищевикладене, відповідач дотримується вимог Закону № 3498-ІХ, п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», вимог регулятора (Національного банку України), що здійснює державне регулювання та нагляд у сфері споживчого кредитування з метою недопущення порушення прав споживачів, а відтак припущення позивача про несправедливість (недійсність) умов договору є необгрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
По-четверте, необхідно зазначити щодо припущень позивача, про те, що згідно з п. 4.6 договору проценти за користування кредитом становлять 29215 % річних, слід звернути увагу на наступне. Щодо безпідставності ототожнення ОСОБА_1 , а саме, що є процентами за користування кредитом (згідно п. 4.6 договору), із розрахунком реальної річної процентної ставки (згідно п. 4.10 договору), як підстави для визнання п. 4.10 договору недійсним, слід зазначити наступне.
Так, скаржником безпідставно ототожнено, а саме, що є процентами за користування кредитом згідно з п. 4.6 договору та правове регулювання яких визначено відповідно до норм ст. 1048, 1056 ЦК України із розрахунком реальної річної процентної ставки згідно з п. 4.10 договору, розрахунок та розмір якої складає 29215 %, яка передбачена згідно з ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та розрахунок якої здійснюється відповідно до постанови Правління Національного банку України № 16 від 11.02.2021 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит».
Тобто, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» має право на нарахування процентів (згідно з п. 4.6 договору) протягом строку договору, що визначені в п. 4.9 договору, що останнім і було здійснено.
Розрахунок реальної річної процентної ставки, що визначена в п. 4.10 договору здійснюється товариством та іншими фінансовими компаніями відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України (ст. 8 Закон України «Про споживче кредитування»), зокрема відповідно до постанови Правління НБУ № 16 від 11.02.2021 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит».
В свою чергу, відповідно до 11.13 договору, невід'ємною частиною цього договору є додатки: (1) Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), (2) Паспорт споживчого кредиту, (3) Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором відповідно до Методики Національного банку України.
Відповідно до даної таблиці визначено реальну річну процентну ставку за договором відповідно до постанови Правління НБУ «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», що в свою чергу і відображено в п. 4.10 договору.
По суті, реальна річна процентна ставка є певним показником, який розраховується відповідно до вимог Національного банку і має відображатися у споживчих кредитних договорах, проте цей показник не має прямого відношення до суми процентів за користування кредитом, які позичальник сплачує за кредитним договором.
Позивач звертає увагу на цей аргумент стосовно реальної річної процентної ставки у розмірі 29215 % виключно для того, щоб створити у суду уявлення, що за договором нараховуються відсотки за користування кредитом у розмірі, який перевищує суму отриманого кредиту у десятки тисяч разів. Але це не відповідає дійсності і за їх оцінкою є не більше ніж маніпуляцією з боку скаржника.
Зазначає, що відповідно до правової позиція викладеної в постанові Верховного Суду від 03.02.2020 у справі 554/1400/16-ц судом було визначено, що виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Судом визначено, що наявність умислу, нечесної підприємницької діяльності, порушення принципу добросовісності в діях відповідача, а також істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, як й сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Враховуючи вищевикладене скаржником безпідставно ототожнено, а саме, що є процентами за користування кредитом (згідно з п. 4.6 договору), із розрахунком реальної річної процентної ставки (згідно з п. 4.10 договору), яка передбачена згідно з ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та розрахунок якої здійснюється відповідно до постанови Правління Національного банку України № 16 від 11.02.2021 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», що в свою чергу вводить суд в оману, з метою прийняття обгрунтованого та законного рішення.
По-п'яте, щодо безпідставності визнання п. 8.2 договору недійсним, слід зазначити наступне. Відповідно до п. 8.2 договору, у разі несвоєчасного повернення отриманого кредиту позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення сплати в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України.
Так, ч.2 ст. 625 ЦК України надає право сторонам визначати розмір процентів від простроченої суми, що і було визначено в умовах договору та погоджено між позивачем та відповідачем.
Крім того, зазначає, що право щодо нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України визначено як законом (ЦК України) так і визначений у кредитному договорі та погоджений між сторонами (відповідні правові позиції щодо застосування кредитодавцем ст. 625 ЦК України викладені в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі 310/11534/13 та постанові Верховного суду від 28.03.2018 у справі 444/9519/12).
Додатково звертає увагу, що відповідно до п. 8.4 договору, позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, неустойку, штраф, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за даним договором, які виникли у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань за цим договором під час дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із наступними змінами і доповненнями) та/або у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину. Крім того, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Тобто, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» взагалі не здійснюються нарахування (штраф, пеня, 625 ЦК України) за прострочення позивачем грошового зобов'язання, а відтак твердження позивача, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» здійснює будь-які нарахування за ст. 625 ЦК України не відповідають дійсності та є лише припущенням ОСОБА_1 , що не може бути доказуванням у справі (ч.6 ст. 81 ЦПК України)
По-шосте, щодо безпідставності визнання п. 8.3 договору недійсним, зазначає наступне. Відповідно до п. 8.3 договору, у разі не здійснення сплати процентів за користування кредитом у визначені цим договором терміни. Позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту. Сукупна сума неустойки, нарахованої за порушення зобов'язань позичальником на підставі цього пункту договору, не може перевищувати половини кредиту (50% суми кредиту), одержаного позичальником за цим договором.
В свою чергу відповідно п.2 ч.2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Тобто, відповідачем дотримано вимоги щодо встановлення розміру нарахування неустойки, що у цілому не перевищує 50% (п'ятдесяти відсотків) суми кредиту відповідно до ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», а відтак відсутні підстави щодо визнання п. 8.3 договору недійсним.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» взагалі не здійснюються вищезазначені нарахування (штрафні санкції) за прострочення позивачем грошового зобов'язання, а відтак твердження Позивача, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» здійснює будь-які нарахування згідно п. 8.3 договору (штрафні санкції) не відповідають дійсності та є лише припущенням ОСОБА_1 , що не може бути доказуванням у справі (ч.6 ст. 81 ЦПК України)
По-сьоме, щодо безпідставності визнання п. 4.7 договору недійсним, зазначає наступне. Відповідно до п. 4.7 договору, комісія за видачу кредиту становить 15.00 % від суми виданого кредиту (якщо в цьому пункті договору значення розміру комісії за видачу кредиту вказано 0% (нуль відсотків), вказане означає, що комісія за видачу кредиту є відсутньою).
Зазначає, що за змістом ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом па умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Тобто, як Законом України «Про споживче кредитування», так і згідно з постановою Правління НБУ № 16 від 11.02.2021 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» надано право кредитодавцю встановлювати комісію за видачу кредиту, що і було здійснено ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» згідно із законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України), що в свою чергу і було дотримано сторонами.
Укладання договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення позивача, з врахуванням, що ОСОБА_1 розуміла, що дані умови договору є зручними для неї на ринку фінансових послуг в мережі інтернет (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 07.10.2020 у справі 127/33824/19).
Тобто, оспорюванні позивачем умови договору позики не суперечать нормам чинного законодавства України та погоджені сторонами договору відповідно до ст. ст. 6, 536, 611, 626-628, 1046, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагента, тощо.
Звертає увагу, що Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання договору. Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористалася.
У зв'язку з наведеним вище відповідач просить відмовити позивачу у позові в повному обсязі.
08 січня 2025 року представником позивача адвокатом Пушкарьовим О.О. подано до суду відповідь на відзив, з якої вбачається, що відповідач у своєму відзиві зазначає про те, що нібито судом першої та апеляційної інстанціями було підтвердження законність істотних умов кредитного договору в рамках розгляду справи № 147/901/24, проте таке твердження не відповідає дійсності. Предметом розгляду справи № 147/901/24 за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 було стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому, питання щодо визнання умов договору не дійсним не було предметом розгляду вказаної справи, судом не розглядалось питання дійсності чи недійсності умов кредитного договору. Оскільки, предметом розгляду вказаної справи було саме стягнення заборгованості за кредитним договором, і аж ніяк не визнання недійсним умов кредитного договору, то посилання відповідача на норми ЦПК України щодо нібито встановлення обставин, що не потребують доказуванню, абсолютно не відповідає дійсності, і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ч.2, ч.4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Відповідно до паспорту споживчого кредиту загальні витрати за кредитом становитимуть не більше 137175,00 грн. Враховуючи суму кредиту в розмірі 29500 грн, то витрати за кредитним договором перевищують суму отриманого кредиту майже в 5 (п'ять) разів, що відповідно є непропорційно великою сумою компенсації у зв'язку з несправедливими умовами договору.
Твердження відповідача відносно нібито безпідставності визнання п. 4.6 та 10.2 договору не дійсним не відповідають дійсності, оскільки в кредитному договорі очевидна неспівмірність сум процентів за користування кредитними коштами. У кредитному договорі наявні несправедливі умови у вигляді встановлення розміру процентів на рівні процентної ставки у розмірі 1,50 % в день, що становить 547,50 % річних відповідно, зниженою процентною ставкою, у розмірі 1,20 % в день, що становить 438,00 % річних відповідно, та реальною річною процентною ставкою в розмірі 29215,00 % річних, що становить 80,04 % в день.
Відповідно ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору.
При цьому, позивач жодним чином не намагається ввести суд в оману відносно реальної річної процентної ставки, як про це безпідставно намагається заявити відповідач. Дана інформація, відносно розміру реальної процентної ставки в 29215,00 % прямо передбачена в кредитному договорі, який було складено відповідачем. Навпаки, відповідач своїми діями намагається ввести в оману і суд і позивача, відображаючи в своєму кредитному договорі заплутані умови такого договору.
Крім того, наголошує, що відповідно до ч.5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до умов п.4.9. кредитного договору, договір діє до 24 (двадцять четвертої) години (включно) доби, наступної після дати повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Крім того, в абзаці третьому відзиву сам відповідач вказує на те, що договір є діючим. А отже, враховуючи це, строк дії кредитного договору не закінчився, договір не припинений і фактично є продовженим, у зв'язку з чим, має місце застосування п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Враховуючи те, що Закон №3498-ІХ в частині норми ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» фактично пом'якшує відповідальність фізичної особи (зменшення розміру процентної ставки за кредитним договором), то відповідно вказаний Закон №3498-ІХ в даному разі має зворотну дію в часі і позивач має право на застосування вказаних положень законодавства щодо визнання п.4.6 та п.10.2 кредитного договору недійсними.
Твердження відповідача відносно нібито безпідставності визнання п. 8.2 та п. 8.3 договору недійсним є необґрунтованими, оскільки не суперечать чинному законодавству. П. 8.2 кредитного договору визначено зобов'язання позичальника сплатити кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення сплати; п. 8.3 кредитного договору визначено зобов'язання позичальника сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту. Вказані пункти договору підлягають визнанню недійними.
Відповідно до підпункту 11, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено новим пунктом 61 такого змісту: «61. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором… Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Окрім того, відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.
Постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) встановлено на території України карантин з 19.12.2020, дія якого тривала до 30.06.2023 включно.
В даному випадку не ставиться питання щодо нарахування та/або не нарахування вказаних штрафних санкцій, оскільки позивачем оскаржується саме незаконність вказаних пунктів в кредитному договорі, і враховуючи звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення, то п. 8.2 та 8.3 кредитного договору підлягають визнанню недійсними.
Щодо нарахування комісії за видачу кредиту в розмірі 15.00 % від суми виданого кредиту, відображеної в п. 4.7 кредитного договору. Твердження відповідача відносно нібито безпідставності оскарження вказаного пункту договору є необґрунтованим. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (ч.3 ст. 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п.3 ч.3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).
Таким чином, зазначена комісія фактично є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому відповідний пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемними.
У судове засідання позивач та її представник адвокат Пушкарьов О.О. не з'явились, 25.02.2025 подали до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позов підтримують та просять задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином буди повідомлені про дату та час розгляу справи, клопотань про відкладення не надходило.
З врахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
У статті 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства окремо виділено свободу договору, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України у поєднанні зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що є принципом договірного права.
Відповідно до ч.1-ч.3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, що не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства або врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства свої правовідносини, які не врегульовані цими актами, або у договорі відступити від актів цивільного законодавства і врегулювати їх на власний розсуд, за виключенням, якщо у цих актах прямо зазначена заборона відходу від їх положень або якщо їх обов'язковість для сторін випливає з їх змісту або з суті правовідносин, що виникли між сторонами.
Положеннями ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актам цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Разом із тим, відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що 27 квітня 2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір про відкриття кредитної лінії №1196-1213 продукту «НА ВСЕ» (а.с.14-19).
Також ОСОБА_1 підписно Правила відкриття кредитної лінії (а.с.20-26), а також Паспорт споживчого кредиту (а.с.27-29).
Крім цього, до матеріалів справи додано таблицю обчислення загальної вартості кредиту, що є складовою частиною договору (а.с.29-30).
Відповідно до п.4.1. кредитного договору розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту: 29500,00 гривень. Дата видачі кредиту 27.04.2023.
Згідно з п.4.9 кредитного договору строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 300 (триста) календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 20.02.2024.
Відповідно до п.4.2 кредитного договору, кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
Згідно з п.4.6. кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1.50% за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.4.10. кредитного договору, реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає двадцять дев'ять тисяч двісті п'ятнадцять цiлих, нуль сотих процентів.
Згідно з п.10.2. кредитного договору, знижена процентна ставка становить 1.20% (одна цiла, двадцять сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.4.7 кредитного договору, комісія за видачу кредиту становить 15.00% від суми виданого кредиту.
Згідно з п.8.2. кредитного договору, у разі несвоєчасного повернення отриманого кредиту позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення сплати в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.8.3. кредитного договору, у разі не здійснення сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту (якщо п.4.7. цього договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту) у визначені цим договором терміни, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми Кредиту.
Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) А4495.
З довідки про укладеий договір, відповідно до якого надана фінансова послуга, а саме на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, станом на 26.04.2024, встановлено, що за кредитним договором №1196-1213 від 27.04.2023 ОСОБА_1 сума наданого кредиту 29500 грн, основний борг 22715,00 грн, залишок відсотків 94341,00 грн, всього 117056,00 грн (а.с.31-33).
В якості доказів відповідачем надано до суду договір про відкриття кредитної лінії №1196-1213 продукту «НА ВСЕ», Правила відкриття кредитної лінії, а також Паспорт споживчого кредиту, з таблицю обчислення загальної вартості кредиту, яуі є ідентичні тим, що надані позивачем (а.с.60-76).
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України.)
Однак позивач у своєму позові стверджує, що певні умови договору про відкриття кредитної лінії №1196-1213 від 27.04.2023, укладеного між нею ОСОБА_1 та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» є неправомірними та такими, що підлягають визнанню недійсними.
Щодо вимоги позивача про визнання недійними умови договору про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 продукту «НА ВСЕ» від 27.04.2023 щодо встановлення процентної ставки у розмірі 1,50 % в день, зниженої процентної ставки у розмірі 1,20 % за день; та реальної річної процентної ставки в розмірі 29215,00 % річних, викладені в п.4.6, п.10.2 та п.4.10. договору відповідно, суд зазначає наступне.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У пунктах 17, 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що: послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. (п.11 ч.1 ст. 1 «Про споживче кредитування»).
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
За змістом ч.1, ч.2, ч.5, ч.7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за надання кредиту чи його обслуговування, в тому числі плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких окремих положень недійсними.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
У абзаці 8 пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013, за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», зазначено, що «умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності».
Судом встановлено та підтверджено як матеріалами справи, так і самим позивачем, що між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 27.04.2023 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 в електронному виді.
Відповідно ст. 11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами, наведений у ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є вичерпним.
Позивач у своєму позові причиною визнання п.4.6, п.10.2. п.4.10 договору недійсними вважає те, що встановлення процентної ставки у розмірі 1,50 % в день, зниженої процентної ставки у розмірі 1,20 % за день; та реальної річної процентної ставки в розмірі 29 215,00 % річних є ндміру завищним і таким, що не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».
Крім того, стверджує, що 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон №3498-ІХ), яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).
Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Представником відповідача ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у поданому до суду відзиві зазначено, що в провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області розглядалась цивільна справа № 147/901/24 за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1196-1213 від 27.04.2023 (договір, що оскаржується позивачем).
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 03.09.2024 по справі № 702/882/23 позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1196-1213 від 27.04.2023 задоволено в повному обсязі. Постановою Вінницького апеляційного суду від 22.10.2024 у справі № 147/901/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 03.09.2024 у справі № 147/901/24 за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без змін.
Дане рішення також є у вільому доступі на сайті «Судова влада України».
Під час розгляду справи №147/901/24 судами було встановлено та підтверджено, як правомірність укладення договору так і законність істотних умов договору, що оскаржує позивач.
Тобто, як в суді першої, так і апеляційної інстанції вже було встановлено та підтверджено наявність законних правовідносин між сторонами, зокрема щодо істотних умов договору № 1196-1213 від 27.04.2023, що оскаржує позивач, а тому відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.
Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи №147/901/24 за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідачем ОСОБА_1 не було заявлено зустрічного позову про визнання недійсним умов договору.
Твердження представника позивача Пушкарьова О.О. у відповіді на відзив про те, що у справі №147/901/24 предметом позову було стягнення заборгованост, тому суд не міг розглянути питання про визнання недійсним умов договору, суд оцінює критично, адже це не позбавляло права на подачу зустрічного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч.2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, відповідачем дотримано вимоги, зокрема ст. 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана (проінформована, доведена до відома) позивачу, оскільки останнім не заперечується (визнається) укладення договору на вищезазначених умовах.
Також, необхідно зазначити, що у постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16,
Додатково необхідно зазначити щодо припущень позивача, що розмір денної процентної ставки є в два рази вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки.
Так, позивач звертає увагу, що відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, в зв'язку з чим вважає (припускає), що розмір процентів, що визначено згідно умов договору у розмірі 1.5% є неправомірним, в зв'язку з чим слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % (статтю 8 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).
Згідно з п.17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 % (Розділ IV "Прикінцеві та перехідні положения" доповнено пунктом 1 згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).
Відповідно до розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно картки документа Закону № 3498-ІХ визначено, що дата публікації 23.12.2023, дата набрання законної сили 24.12.2023.
Тобто, з 24.12.2023 та протягом перших 120 днів (до 22.04.2024) розмір денної процентної ставки при укладенні кредитного договору не може перевищувати 2,5 %.
Судом встановлено, що 27.04.2023 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАМС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1196-1213, строк договору відповідно до п. 4.9 договору - 300 календарних днів, дата повернення (виплати) кредиту 20.02.2024.
Враховуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що встановлення процентної ставки у розмірі 1.5%, що визначено згідно з умовами договору № 1196-1213 від 27.04.2023 була встановлена ще до вступу (набрання законної сили, а саме 24.12.2023.) Закону № 3498-ІХ та жодним чином не порушує п.17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» про те, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати, зокрема протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024), що виключає будь-які порушення зі сторони ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».
Відповідно до листа Національного банку України «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» надано роз'яснення щодо застосування Закону № 3498-ІХ, а також п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» з метою недопущення порушення прав споживачів. Згідно з роз'ясненнями у листі (п.2 щодо максимального розміру денної процентної ставки, Національним банком України було зазначено наступне: « Відповідно до пункту 17 Розділу IV “Прикінцеві та перехідні положення" Закону про споживче кредитування тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто до 20.08.2024 включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно).
На підставі ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто з 21.08.2024, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 Закону «Про споживче кредитування» не може перевищувати 1%.
Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.
Отже, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, денна процентна ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені у договорі.
ЦК України визначає настання правових наслідків у разі зміни договору. Так, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч.1, ч.3 ст. 653 ЦК України).
Таким чином, у разі внесення змін до договору про споживчий кредит в частині складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту), необхідно здійснювати розрахунок денної процентної ставки з урахуванням вимог Закону «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки, визначеного на день внесення таких змін до договору про споживчий кредит».
Враховуючи вищевикладене, відповідач дотримується вимог Закону № 3498-ІХ, п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», а відтак припущення позивача про несправедливість (недійсність) умов договору є необгрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про визнання недійсними умов договору про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 продукту «НА ВСЕ» від 27.04.2023 , викладені в п.8.2 та п.8.3 договору відповідно, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.8.2 договору, у разі несвоєчасного повернення отриманого кредиту позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення сплати в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо його не виконав у строк, встановлений договором.
За умовами ст. ст. 549, 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Відповідно до п. 8.3 договору, у разі не здійснення сплати процентів за користування кредитом у визначені цим договором терміни. Позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту. Сукупна сума неустойки, нарахованої за порушення зобов'язань позичальником на підставі цього пункту договору, не може перевищувати половини кредиту (50% суми кредиту), одержаного позичальником за цим договором.
Відповідно п.2 ч.2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Тобто, відповідачем дотримано вимоги щодо встановлення розміру нарахування неустойки, що у цілому не перевищує 50% (п'ятдесяти відсотків) суми кредиту відповідно до ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», а відтак відсутні підстави щодо визнання п. 8.3 договору недійсним.
Кім того, суд звертає увагу на п. 8.4 договору, відповідно до якого позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, неустойку, штраф, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за даним договором, які виникли у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань за цим договором під час дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із наступними змінами і доповненнями) та/або у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину. Крім того, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не здійснювались нарахування, а саме штраф, пеня, передбачені ст. 625 ЦК України, за прострочення позивачем грошового зобов'язання, а тому твердження позивача про те, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» здійснює будь-які нарахування за ст. 625 ЦК України не відповідають дійсності та є лише припущенням ОСОБА_1 . Вказане підтверджено довідкою про укладений договір (а.с.31).
Як на вимогу про визнання умов договору, передбачених п.8.2, п.8.3 позивач покликається на те, що відповідно до підпункту 11 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено новим пунктом 61 наступного змісту: «61. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором… Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.
Постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) встановлено на території України карантин з 19.12.2020, дія якого тривала до 30.06.2023 включно. Отже за цей період штрафні санкції не нараховувались.
Таким чином, умови кредитного договору викладені в п. 8.2. договору про те, що позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення сплати, а також викладені в п. 8.3. договору про те, що у разі не здійснення сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми кредиту - підлягають визнанню недійними.
Суд оцінює критично твердження позивача про те, що на підставі підпункту 11, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ пункти договору підлягають визнанню недійсними, адже в самому Законі зазначено, що споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення саме в період дії карантину та воєного стану.
Також зазначено, що нараховані штрафні санкції за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем. Тобто саме у період дії карантину, та у період дії воєнного стану має підлягати списанню нараховані штрафні санкції, нараховані в розумінні ст. 625 ЦК України, однак це не є підставою для визнання умов договору недійсними.
Крім того, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Даний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23, в якій також зазначено про те, що нараховані штрафні санкції підлягають списанню, однак не підлягають визнанню недійсними умови договору.
Щодо вимог позивача про визнання недійсними умови договору про відкриття кредитної лінії № 1196-1213 продукту «НА ВСЕ» від 27.04.2023 щодо нарахування споживачу комісії в розмірі 15,00 % від суми виданого кредиту викладені в п.4.7 договору, суд зазначає наступне.
Пунктом 4.7 договору передбачено, що комісія за видачу кредиту сановить 15.00 % (п'ятнадцять цiлих, нуль сотих відсотки(-ів)) від суми виданого кредиту.
За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом па умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів: комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування.
Відповідно до постанови Правління НБУ № 16 від 11.02.2021 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» встановлено методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит для небанківських фінансових установ України (якою є ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»), які відповідно до законів України мають право надавати споживчі кредити.
Вказаною постановою НБУ визначено, що загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (включаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб [комісії за розрахунково-касове обслуговування банку, у якому відкритий рахунок кредитодавця (під час зарахування коштів у рахунок погашення споживчого кредиту), страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов'язкові платежі], які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).
Згідно з п. 11.13 кредитного договору, зазначено, що невід'ємною частиною цього договору є, зокрема таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (графік платежів за договором), згідно з якою позивачу, було надано інформацію, як про загальну вартість кредиту, так і за супутні послуги, зокрема комісії за надання кредиту (розділ 8).
У постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі 467/555/19 зазначено про правомірність встановлення комісій до правовідносин, що були вчинені в редакції Закону України «Про споживче кредитування», що набрав чинності 10 червня 2017 року, та який прямо передбачав право кредитодавця встановити в умовах договору комісії та інші платежи згідно з законом та відсутності підстав для визнання даних пунктів договору (що передбачають комісії та інші платежі) недійсними.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19
Отже, з наведено слідує, що оспорюванні позивачем умови договору не суперечать нормам чинного законодавства України та погоджені сторонами договору відповідно до ст. ст. 6, 536, 611, 626-628, 1046, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагента, тощо.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з інформацією необхідною для отримання споживчого кредиту споживачем для прийняття усвідомленого рішення.
Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання договору.
Дана норма прописана і в самому договорі, зокрема в п. 6.9 договору зазначено, що позичальник має право протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, про що зобов'язаний повідомити кредитодавця до закінчення вказаних 14 (чотирнадцяти) календарних днів шляхом направлення відповідного повідомлення у письмовій формі на адресу кредитодавця.
Вказаним правом, а саме відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів, ОСОБА_1 не скористалася та продовжувала користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах, що також підтверджується продовженням виконанням ОСОБА_1 своїх грошових зобов'язань, зокрема нею здійснювались періодичні платежі по кредиту.
У постанові Верховного Суду від 07.02.2022 у справі 758/2575/17 зазначено, що відповідно до статті 3 ЦК України приниипи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 нього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов 'язань, є неприпустимим (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).
Враховуючи судову практику, ініціювання спору позивачем є саме ухиленням від виконання обов'язків за договором та є неприпустимим зі сторони боржника, а відтак і позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою та другою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що позивачем не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, наявність законних підстав для визнання окремих умов кредитного договору недійсними, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1, ч.6 ст. 141 ЦПК України, ст. 5 Закону України «Про судовий збір», ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» судовий збір компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про захист прав споживача та визнання недійсним умов кредитного договору відмовити.
Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне ім'я сторін.
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, адреса місця знаходження: бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, м. Київ.
Повний текст рішення складено 03 березня 2025 року.
Суддя А.М. Мудрак