Справа №:755/16213/24
Провадження №: 2-з/755/33/25
"17" лютого 2025 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Гончарук В.П., за участі секретаря судового засідання Гриценко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, -
В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 755/16213/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації вартості часток у праві спільної часткової власності.
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, в якій заявник просить накласти арешт на 5/9 часток у праві спільної часткової власності на квартиру, яка належить ОСОБА_4 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав: 1014712980000.
Вимоги заяви обгрунтовані тим, що позивачі є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачі вважають, що на даний час існують підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову, т.я. існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь Позивачів, а так само реальна загроза істотного ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених прав та законних інтересів Позивачів, за захистом яких вони звернулись, адже відповідно до ст. 361 ЦПК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, зокрема має право продати чи подарувати належну йому частку у праві спільної часткової власності. Відповідно існують ризики відчуження Відповідачкою своєї частки на користь третіх осіб до вирішення спору.
Отже, зважаючи на викладені обставини, підстави та предмет позову, відповідним способом забезпечення у даній справі, який сприятиме ефективному захисту та поновленню порушених прав та інтересів Позивачів та забезпечить реальне виконання судового рішення, є спосіб визначений пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України. Обрання саме такого способу забезпечення позову є співрозмірним з заявленими позовними вимогами і відповідає меті інституту забезпечення позову - захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, оскільки наслідком ухвалення судом рішення про задоволення заяви про забезпечення позову є мінімізація ризиків від недобросовісних дій Відповідачки про які зазначено вище. При цьому вжиття таких заходів не зумовить фактичного вирішення спору по суті, а забезпечить збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. ч. 1 та 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктами 1-10 ч. 1, ч. 2 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанови Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20, від 14 січня 2021 року провадження № 61-16635св20, від 11 листопада 2020 року у справі № 932/14900/19, від 04 червня 2020 року у № 200/12227/17).
Таким чином, відсутність достатнього обґрунтування та належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання вказаного позову до суду, зокрема, реалізацю частки нерухомого майна третім особам, або вчинення інших правочинів, щодо вказаного майна належного на праві власності відповідачу, відсутні правові підстави для забезпечення позову в обраний заявником спосіб.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви.
На підставі вище викладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суддя вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153, 157ЦПК України, суд, -
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: