Іменем України
24 листопада 2010 року Справа № 5002-23/3037-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Остапової К.А.,
суддів Градової О.Г.,
Маслової З.Д.,
за участю представників сторін:
позивача: Савельєва Артема Сергійовича, довіреність № б/н від 29.06.10;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 18 жовтня 2010 року у справі № 5002-23/3037-2010
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" (вул. Кеппена, буд. 9а, с. Бондаренкове, місто Алушта, 98540)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан" (вул. Кеппена, 9, с. Бондаренкове, місто Алушта, 98540; вул. Чатирдагська, буд. 2, місто Алушта, 98540)
про стягнення 647285,00 грн.
за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс"
про визнання недійсними договорів,
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2010 року у справі № 5002-23/3037-2010 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" 827155,00 грн. заборгованості за договорами оренди, 8356,55 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Розірвано договори: оренди резервуарів чистої води з/б інв. № 62, №63 від 01.10.2009, оренди трансформаторної підстанції інв. № 75 від 01.10.2009, оренди ліній водопровідних та каналізаційних від 01.10.2009, договір оренди насосу СМ-100-65-250/2 С-УХ, електродвигуна АД 180м. - 2 УЗ 30 кВт, установки ультразвукового витратоміра від 01.11.2009, укладені між Товариством обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонтан".
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонтан" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" орендоване майно: резервуари чистої води з/б інв. № 62 та № 63, трансформаторну підстанцію інв. № 75, лінії водопровідні та каналізаційні, насос СМ-100-65-250/2 СУХ, електродвигун АД 180м. - 2 УЗ 30 кВт, установку ультразвукового витратоміра.
У забезпеченні позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та інше майно відмовлено.
У зустрічному позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонтан" відмовлено повністю.
Суд встановив наявність між сторонами договірних орендних відносин та стягнув на підставі загальних норм цивільного та господарського права, а саме статей 509, 526, 759, 762 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, які регулюють дані спірні відносини сторін, з боржника суму орендної плати, яка не була своєчасно сплачена орендарем в період з 01.10.2009 по 20.08.2010. Крім того, суд розірвав договори оренди на підставі статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки наявність вказаної заборгованості є істотним порушенням умов договору. Орендоване майно повернуто позивачу на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.
У забезпеченні позову відмовлено за недоведеністю факту неможливості виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову.
У зустрічному позову відмовлено, так як Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонтан" не було доведено суду належними доказами наявність підстав, передбачених частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, які необхідні для визнання договорів недійсними.
Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонтан" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2010 року у справі № 5002-23/3037-2010, прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи.
Так, відповідач вважає, що суд повинен був призначити судові технічну та будівельно-технічну експертизи. Необхідність проведення вказаних експертиз заявник пояснює тим, що позивач представив суду сфальсифіковані докази, а саме: акти прийому-передачі об'єкту мають різні шрифти, фарби, текстуру паперу та інші візуальні ознаки у порівнянні із договором оренди. При цьому, на думку відповідача, акти та договори повинні бути виготовлені та підписані одночасно. Заявник апеляційної скарги також звертає увагу на завищену ціну договорів оренди.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонтан" вважає, що суд порушив норми статей 183, 186 Цивільного кодексу України, оскільки укладення договорів оренди свідчить про неможливість функціонування ТОК "Карабах" без об'єктів оренди.
Крім того, заявник апеляційної скарги посилається на наявність зловмисної домовленості колишнього директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан" ОСОБА_1 та директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс", у зв'язку з чим вважає необхідним визнати договори недійсними.
Неповне з'ясування обставин справи відповідач вбачає у ненаданні позивачем правовстановлюючих документів на об'єкти оренди.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Відповідач не забезпечив явку свого представника у судове засідання, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін не визнавалась обов'язковою та є правом, а не обов'язком, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача за наявними документами в матеріалах справи.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонтан" (Орендар) укладені договори оренди, згідно з п. 1.1 яких Орендодавець надає Орендарю у строкове платне користування майно, яке належить йому на праві власності та знаходиться за адресою: АР Крим, м. Алушта, сел. Бондаренкове, вул.Кеппена, 9, а саме: трансформаторну підстанцію інв. № 75, резервуари чистої води з/б інв. № 62, 63, споруди ліній водопровідної та каналізаційної (том 1, а. с. 9 - 14).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату па певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України).
Пунктом 3.1 договорів передбачено, що за користування орендованим майном Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, яка нараховується із розрахунку 20000,00 грн. на місяць.
Відповідно до п. 3.2 договорів орендна плата підлягає сплаті шляхом перерахування на рахунок Орендодавця, щомісячно до 15 числа місяця, наступного на звітним.
Строк дії договорів визначений додатковими угодами від 10.11.2009 до 01.01.2011 (том 1, а. с. 18, том 3, а. с. 35, 37, 43).
Також, 01.11.2009 між сторонами укладений договір оренди майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс": насосу СМ-100-65-250/2-УХ, електродвигуна АД 180 м-2 УЗ 30 квт, установки ультразвукового витратоміра строком до 01.10.2012 з орендною платою 8000,00 грн. на місяць (пункти 1.1, 3.1, 8.1 договору) (том 1, а. с. 15 - 17).
Порядок оплати аналогічний попереднім договорам.
01.10.2009 сторони підписали акти прийому-передачі майна за договорами від 01.10.2009, а саме: трансформаторної підстанції інв. №75, резервуарів чистої води з/б інв. № 62, 63, споруд ліній водопровідної та каналізаційної (том 3, а. с. 34, 38, 42).
01.11.2009 сторонами також складений акт прийому-передачі майна за договором від 01.11.2009, а саме: насосу СМ-100-65-250/2-УХ, електродвигуна АД 180 м-2 УЗ 30 квт, установки ультразвукового витратоміра (том 1, а. с. 19).
Посилання відповідача на те, що вказані акти прийому-передачі повинні бути виготовлені та підписані одночасно є неспроможним.
Так, згідно зі статтею 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
В договорах, а саме у пунктах 2.1 такий строк був сторонами встановлений. Відповідно до цього пункту Орендодавець протягом 3-х днів з дня підписання договору передає, а Орендар приймає в користування за актом прийому-передачі, підписаному представниками обох сторін, орендоване майно, вказане в п. 1.1 договору.
Таким чином, є встановленим факт користування відповідачем об'єктами оренди з моменту їх передачі за відповідними актами прийому-передачі від 14.07.2006, від 01.10.2009 та від 01.11.2009 (том 2, а. с. 49, том 3, а. с. 34, 38, 42, том 1, а. с. 19).
Крім того, як правильно звернув увагу місцевий господарський суд, про визнання відповідачем орендних відносин свідчать факти оплати орендних платежів за попередній період, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписані представниками сторін та скріплені печатками, а також листування сторін.
Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан" про те, що такі акти є неналежними доказами, оскільки вони містять різні шрифти, мають інший колір чорнил та інше, відхиляються колегією суддів, тому що взагалі не базуються на нормах чинного законодавства.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що у даному випадку є недоцільним проведення технічної експертизи цих документів. Стаття 41 Господарського процесуального кодексу України передбачає призначення експертизи тільки у випадку необхідності роз'яснення питань, що потребують спеціальних знань.
Вимоги позивача матеріального характеру засновані на тому, що з початку 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонтан" не здійснювало оплату по зазначеним договорам оренди.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки доказів оплати наявної заборгованості відповідачем представлено не було, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в частині вимог про стягнення заборгованості за орендну плату в сумі 827155,00 грн.
При цьому, доводи заявника апеляційної скарги про необґрунтованість розміру вказаної заборгованості спростовуються нормами матеріального права та безпосередньо умовами договору.
Стаття 3 Цивільного кодексу України декларує свободу договору.
Статтею 627 Цивільного Кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Розрахунок заборгованості здійснений позивачем правильно та відповідає договірним умовам.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" про розірвання договорів оренди та повернення орендованого майна також правомірно задоволені господарським судом Автономної Республіки Крим з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Оскільки відповідач не сплачував орендну плату протягом тривалого часу, позивач безумовно був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договорів.
Пунктами 7.2 договорів оренди передбачено, що ці договори припиняються у випадках, зокрема, розірвання договору за згодою сторін або на підставі рішення суду.
Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Отже, господарський суд першої інстанції правильно надав оцінку обставинам справи та застосував вищенаведені норми закону, задовольнивши позов в частині розірвання договорів, повернення майна та стягнення заборгованості по орендній платі.
Щодо вимог зустрічного позову, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб як визнання правочину недійсним.
Згідно з частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Крім того, згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд, згідно з пунктом 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12 березня 1999 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Судова колегія виходить з презумпції правомірності і дійсності правочину, встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України, при тому, що обов'язок доказування зворотного лежить на позивачеві в силу вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонтан" посилається на те, що майно, яке є предметом цих договорів, фактично йому не передавалось. Також сторона посилається на зловмисну домовленість посадових осіб, які підписали спірні договори.
Як вбачається з вищезазначених норм, розглядаючи спір про визнання правочину недійсним, суд встановлює, чи дотримані сторонами при його укладенні визначені законом вимоги, а не обставини виконання його умов.
Згідно з частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонтан" просить визнати недійсними укладені між сторонами договори оренди, посилаючись на частину першу статті 232 Цивільного кодексу України, оскільки вбачає наявність зловмисної домовленості колишнього директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан" ОСОБА_1 та директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс".
Згідно з частиною першою статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 зазначено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Колегія суддів вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено існування зловмисної домовленості посадових осіб, в підтвердження чого не надано суду жодного доказу. Поняття "висока орендна плата" відноситься до оціночної категорії і залежить від суб'єктивного ставлення особи до цього питання.
Так, слід звернути увагу на пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс", викладені у відзиві на зустрічну позовну заяву (том 2, а. с. 164 - 165), в яких відповідач за зустрічним позовом зазначив наступне.
У 2006 році між керівництвом сторін існувала домовленість про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонтан" купить у Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" об'єкти, які зазначені в договорах оренди, а до цього моменту Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонтан" користується цім майном на правах оренди за символічну плату у розмірі 3000,00 грн. на місяць. Але у зв'язку з відсутністю грошових коштів у орендаря, відповідна угода укладена не була. Сторона також зазначила, що на початок 2009 року було встановлено суттєве погіршення технічного стану орендного майна та виникло питання про необхідність капітального ремонту вказаних об'єктів та завершення будівництва каналізаційної насосної, у зв'язку з чим було вирішено збільшити плату та залучати кошти від інших суб'єктів господарювання.
Суд не може обґрунтовувати рішення припущеннями та безпідставними поясненнями.
Вищевказаний довід позивача суперечить доводу відповідача і також не підтверджений документально та є суб'єктивним. З урахуванням наведеного, будь-який висновок з цього спірного питання може бути лише припущенням і тому суд керується умовами договорів оренди, якими чітко визначена ціна у добровільному порядку, і яка у такому випадку повинна вважатися адекватною.
Більш того, суд апеляційної інстанції вважає, що орган юридичної особи, який діє одноособово, не підпадає під поняття представника, яке наведене у статті 237 Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим стаття 232 вказаного кодексу не може застосовуватися у випадках, коли правочин вчинюється органом юридичної особи, зокрема директором, навіть всупереч інтересам юридичної особи. За такими правочинами мають наступати інші правові наслідки, наприклад, передбачені частиною 4 статті 92 Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного, спірні правочини не підлягають визнанню недійсними.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає спірні договори оренди укладеними належним чином, оскільки сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов (предмет, ціна, строк).
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що при укладенні спірних договорів оренди Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" не мало необхідний обсяг цивільної дієздатності є неспроможними з огляду на наступне.
Так, матеріали справи вказують на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" є власником резервуарів чистої води ж/б інв. № 62, 63, трансформаторної підстанції інв. №75, ліній водопроводу та каналізаційних ліній, каналізаційної насосної розташованих за адресою м. Алушта, сел. Бондаренкове, вул. Кеппена, 9.
Право власності на майно, яке є об'єктом договорів оренди підтверджується рішенням господарського суду автономної Республіки Крим від 2-5/5928-2007 (том 2, а. с. 53 - 55, том 3, а. с. 146 - 148). За рішеннями господарських судів різних рівнів право власності на ці об'єкти декілька разів переходило до фірми "Каурія", ПП "Кемпінг Уют" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс."
В матеріалах справи є також угода від 01.02.2008, яка була укладена між фірмою "Каурія", ПП "Кемпінг Уют", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонтан" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс", відповідно до якої всі спори щодо права власності на майно були розв'язані. Згідно вказаної угоди Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" передало засновникам фірми "Каурія" та ПП "Кемпінг Уют" корпоративні права на ПП "Лівадія естет", а стороні угоди поклали на себе обов'язок не оспорювати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" та залишити без розгляду всі судові спори щодо цього спірного майна (том 3, а. с. 178 - 182). Такий доказ є факультативним.
Крім того, згідно з витягом БТІ Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" у перше набуло право власності на майно, що було передано в оренду 14.07.2006 (том 3, а. с. 131). Також згідно відповіді КРП "СМБРТІ" вих. № 10172/14 від 07.10.2010 право власності на трансформаторну підстанцію № 75, яка розташована за адресою: м. Алушта, с. Бондаренкове, вул. Кеппена, 9, зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Південна Рив'єра Плюс" (том 4, а. с. 49).
Пунктом першим статті 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (пункт 1 статті 317 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої та другої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач мав всі необхідні права при укладенні спірних правочинів.
Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан" в апеляційній скарзі на те, що суд порушив норми статей 183, 186 Цивільного кодексу України відхиляються колегією суддів, тому що відповідачем не доведено суду належними доказами те, що турбаза "Карабах" та об'єкти оренди є неподільним майном.
Клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та інше майно правомірно залишено без задоволення судом першої інстанції, оскільки позивачем не доведена імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також позивач не обґрунтував необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонтан" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2010 року у справі № 5002-23/3037-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя К.А. Остапова
Судді О.Г. Градова
З.Д. Маслова