08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/233/25
172/1976/24
03 березня 2025 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куценко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У листопаді 2024 року представник Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» Меркулова В.В. звернулася до Васильківського районного суду Дніпропетровської області з цим позовом.
Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19.11.2024 вказану справу передано за підсудністю до Фастівського міськрайонного суду Київської області, оскільки, згідно з відомостями Міністерства соціальної політики України відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з цією позовною заявою, позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договороми в розмірі 48320,87 грн та судових витрат в розмірі 2422,40 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.09.2021 відповідач ознайомилася з умовами кредитування та підписала паспорт кредиту і заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Позичальнику відкрито кредитний рахунок, видано кредитну картку, встановлено кредитний ліміт. Проте відповідач порушила умови договору кредиту, не повернула отриманий кредит своєчасно, не сплачувала відсотки за користування ним. У зв'язку із порушенням умов договору, відповідач станом на 29.10.2024 року має заборгованість у розмірі 48320,87 грн, з яких 38000,59 грн - тіло кредиту, 10320,28 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 22 січня 2025 року о 10 годині 30 хвилин без виклику учасників справи.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі направлена відповідачу за адресою її реєстрації як внутрішньо-переміщеної особи. Однак, кореспонденція повернулася без вручення із відміткою працівника поштового відділення зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився вдруге, про день, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, у тому числі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Водночас надіслана судом на адресу відповідача кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подала, причини неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Процедура здійснення судових викликів та повідомлень врегульована главою 7 ЦПК України.
За змістом п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18зазначив, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнов проти України», вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність передбачених до ст. 280 ЦПК України умов для цього, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
В судовому засіданні 19.02.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та відклав його ухвалення та проголошення на 03.03.2025 (з урахуванням вихідних днів).
Дослідивши наявні у справі докази та з'ясувавши обставини справа, суд встановив таке.
01.09.2021 року відповідач ОСОБА_1 ознайомилася з умовами кредитування та підписала паспорт кредиту, а також власноруч підписала заяву про приєднання до умов та прав надання банківських послуг.
Зі змісту цієї заяви вбачається, що підписанням цього документа відповідач на підставі ст. 634 ЦК України приєднався до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що розміщені в мережі інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цього документа, згоден з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг.
У заяві визначено розмір процентної ставки 42,0% для карт Універсальна та 40,8 % для карт Універсальна Gold, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання та невиконання зобов'язань за договором, розмір процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов'язання 84,0 % для карт Універсальна та 81,6 % для карт Універсальна Gold (а. с. 18-26).
Підписана відповідачем анкета-заява містить розділ «Угода про використання простого електронного підпису».
Зі змісту цього розділу вбачається, що Банк та клієнт узгодили при наданні банком будь-яких послуг, в тому числі, але не виключно, послуг з переказу коштів, укладення між сторонами кредитних договорів та будь-яких інших правочинів використання простого електронного підпису. Сторони визнають простим електронним підписом такі способи підписів клієнта: ОТР-пароль, OR-код, підпис стилусом на планшеті у відділенні банку, кнопки «Підпис», «Підписав», «Ознайомився» тощо у програмних комплексах, мобільних додатках або на офіційних сайтах банку у мережі інтернет, де клієнту надається технічна можливість ознайомитися з умовами надання відповідних послуг та підписати відповідний договір, дати доручення банку на здійснення операції з переказу коштів тощо, або якщо інтерфейс відповідного ПК банку дає клієнту змогу зробити однозначний висновок про суть операції, доручення на здійснення якої клієнт надає банку шляхом підписання способами, що узгоджені сторонами вище. Сторони визнають правочини у вигляді електронних документів із використанням зазначених простих електронних підписів дійсними та обов'язковими для сторін та такими, що не потребують додаткового підтвердження.
При здійсненні будь-якої операції та правочинів між сторонами за допомогою ОТП-паролю як простого електронного підпису сторони домовилися вважати, що він однозначно ідентифікує особу клієнта та є логічно пов'язаний із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження клієнтом здійснення операції або укладення правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланого банком ОТП-паролю на фінансовий номер телефону клієнта.
Випискою за договором б/н за період з 01.09.2021 по 29.10.2024 підтверджується факт користування позичальником кредитними коштами та часткового погашення кредитної заборгованості (а.с. 17).
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за договором б/н, відповідач станом на 29.10.2024 року має заборгованість у розмірі 48320,87 грн, з яких 38000,59 грн - тіло кредиту, 10320,28 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 15-16).
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно з п. 6 Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 13 грудня 2019 року № 151 (яке було чинним станом на день виникнення спірних правовідносин) цифровий власноручний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та прирівнюється до власноручного підпису в разі дотримання норм цього Положення.
Згідно з п. 2 зазначеного Положення № 151, цифровий власноручний підпис ? власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов'язаний з електронним документом, підписаним цим підписом; електронний сенсорний пристрій ? електронний пристрій із сенсорним екраном, на якому особа може створити власноручний підпис.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
Вирішуючи спір у ці справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
З матеріалів справи суд встановив, що у спірних правовідносинах кредитор свої зобов'язання за договором виконав та надав позичальнику кредит в обумовленому договором розмірі.
Позичальник свої обов'язки за вказаним договором не виконав та не повернув отримані кошти і проценти за користування кредитом.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що факт укладення означеного кредитного договору і його невиконання боржником підтверджений належним чином.
Отже, суд вважає вимоги позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, банк у поданому до суду позові просить стягнути з відповідача на його користь, крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), складові його вартості ? заборгованість за нарахованими відсотками.
Суд дослідив Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку та дійшов висновку про те, що, з огляду на їх мінливий характер, Умови та правила не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, оскільки лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таку правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, і цей висновок відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Оскільки в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позову і оскільки саме на позивача відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України покладається обов'язок доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, тому в цій справі неподання відповідачем відзиву на позовну заяву саме по собі не свідчить про визнання ним обставин, на які посилається позивач, або наявність підстав для визнання судом цих обставин встановленими.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідач не отримав копію позовної заяви з додатками, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулось до суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до наданої на вимогу суду інформації Державною прикордонною службою України у листі 19/8978-25-Вих від 31.01.2025, відповідач перетнула державний кордон України у напрямку виїзду 17.03.2023.
Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем підписано власноруч стилусом на планшеті у відділенні банку заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, чим відповідач приєднався до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою» Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакцій, чинній на дату підписання цієї заяви, які разом становлять договір банківського рахунку, прийняв всі права та обов'язки, встановлені в цьому договорі, та зобов'язався належним чином їх виконувати.
Водночас, підписана відповідачем заява про приєднання до Умов та Правил надання послуг містить умови кредитування за двома типам кредитного продукту (видам карток): «Універсальна» та «Універсальна Gold». Ці умови відрізняються в частині процентної ставки, розміру кредитного ліміту, орієнтовної загальної вартості кредиту, реальної річної процентної ставки, процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов'язання.
Однак, доказів на підтвердження видачі відповідачу конкретного типу кредитного продукту («Універсальна» або «Універсальна Gold») позивач до матеріалів справи не надав, що унеможливлює перевірку правильності нарахування процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного договору, а також перевірку правильності розрахунку заборгованості за цими процентами.
Крім того, паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем в день укладення договору кредиту, містить інформацію по семи різним типам кредитного продукту (кредитним карткам) з різними умовами використання і тарифами (а.с. 24-26).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що у спірних правовідносинах сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
У позові АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що на підставі укладеного договору відповідач отримав кредитну картку «Універсальна», що підтверджується випискою по рахунку.
Однак, наявна в матеріалах справи виписка за договором не містить відомостей щодо виду картки, вказано лише її номер (а.с. 17).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Неподання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позову в цій частині, оскільки зазначені позивачем обставини щодо вказаного грунтуются лише на припущеннях.
Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів щодо наданого позивачу виду кредиту та доказів погоджених сторонами договору умов його користуванням. Суд позбавлений можливості встановити та перевірити дійсний розмір та правильність нарахування процентів за цим договором.
Отже, суд вважає вимоги позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на встановлені судом обставини справи та приписи чинного законодавства, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про те, що цей позов підлягає задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. 259, 263- 265 ЦПК України, суд
Задовольнити частково позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 01.09.2021 року у розмірі 38000 (тридцять вісім тисяч) гривень 59 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду відповідно до статей 354-355 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, визначених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складене 03.03.2025.
Реквізити учасників справи:
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Сніжана АНАПРІЮК