Справа № 187/289/25
2/0187/211/25
"03" березня 2025 р. селище Петриківка
Суддя Петриківського районного суду Дніпропетровської області Говоруха В.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення коштів, -
28.02.2025 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жежель С.С. до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення коштів, в якій позивач та її представник просять суд:
- розірвати договір підряду, оформлений у вигляді розписки від 07.08.2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) кошти в 302 413,97 гривень;
- стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами в усному порядку погоджено умови надання послуг по придбанню будівельних матеріалів та надання будівельних послуг по ремонту квартири. На виконання усних домовленостей позивачка передала відповідачу кошти в розмірі 183 810 грн. на придбання матеріалів, про що останнім 07.08.2021 було написано розписку. Однак відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав (не придбав будівельні матеріали та не провів будівельні роботи до кінця серпня 2021 року), тому договір підряду має бути розірвано, а кошти з урахуванням санкцій за неналежне виконання взятих обов'язків стягнуті з відповідача.
Позивач зазначає, що з урахуванням позиції апеляційного суду по справі № 187/621/24 позивачем було замовлено експертний висновок, який долучається до матеріалів справи.
Вирішуючи питання про відкриття провадження, суд виходить з наступного.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судом встановлено, що рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі № 187/621/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення коштів - відмовлено повністю.
Так звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення коштів у квітні 2024 року ОСОБА_1 свої позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами в усному порядку погоджено умови надання послуг по придбанню будівельних матеріалів та надання будівельних послуг по ремонту квартири.
На виконання усних домовленостей позивачка передала відповідачу кошти в розмірі 183 810 грн. на придбання матеріалів, про що останнім 07.08.2021 було написано розписку.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав (не придбав будівельні матеріали та не провів будівельні роботи до кінця серпня 2021 року).
Враховуючи викладене, позивачка просила розірвати договір підряду, оформлений у вигляді розписки від 07.08.2021 та стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 268 911,37 грн.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог вказуючи про неукладеність між сторонами договору підряду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.10.2024 рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволення позовних вимог та зазначено про те, що доказів невиконання умов договору щодо виконання ремонту квартири, позивачка ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129-1 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Вирішуючи питання про наявність рішення суду, яке набрало законної сили, в справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав суд виходить з того, що Верховний Суд в своїй постанові від 22 травня 2019 року у справі №640/7778/18 (провадження № 61-48585св18) зазначив, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
Отже, предметом поданого до суду 28.02.2025 позову є розірвання договору підряду і стягнення коштів, що є тотожним до предмету позову, що вже вирішений судом з ухваленням 17.06.2024 відповідного рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення коштів.
Обґрунтовуючи свій позов ОСОБА_1 наполягає на факті невиконання відповідачем зобов'язання по придбанню будіведьних матеріалів та наданню будвельних послуг по ремонту квартири, що як факт вже був предметом судового розгляду за позовом у справі 187/621/24.
Склад сторін за поданим 28.02.2025 позовом збігається зі складом сторін у справі, що вирішена судом 17.06.2024.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (далі Ковенція). Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.
Правова певність передбачає дотримання принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип полягає в тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи (рішення у справі «Правєдная проти Росії», №. 69529/01; у справі «Рябих проти Росії», № 52854/99, п.52; у справі «Брумареску проти Румунії», № 28342/95, п. 61).
Таким чином, оскільки є рішення суду, що набрало законної сили у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд приходить до висновку про існування обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, що перешкоджають відкриттю провадження у справі.
Суд зазначає, що здобуття стороною нових доказів не надає права на повторне звернення до суду з позовом та не змінює ні предмету, ні підстави позову.
Керуючись ст.ст. 2, 49, 186, 260, 261, 273, 353, 354 ЦПК України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення коштів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення особі відповідної ухвали суду.
Суддя:В. О. Говоруха