01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"05" листопада 2010 р. Справа № 8/101-10
Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Балик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Інструментальний завод”, ідентифікаційний код: 32394011, місцезнаходження: 09107, Київська обл., м. Біла Церква, бульвар 1-го Травня, 13,
до відповідача: закритого акціонерного товариства „А.Е.С. Київобленерго”, ідентифікаційний код: 23243188, юридичне місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 2-б, фактичне місцезнаходження: 04136, м. Київ, вул. Стеценка, 1 а,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Білоцерківмаз», ідентифікаційний код: 31907458, юридичне місцезнаходження: 09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с.Фурси, вул.Фурсівська, 1-а, фактичне місцезнаходження: 09107, Київська обл., м. Біла Церква, бульвар 1 травня, 13,
про визнання договору на постачання електричної енергії недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: Савічев В.Л., який діє на підставі довіреності від 14.08.2010 року;
від відповідача: провідний юрисконсульт юридичного управління ЗАТ «А.Е.С.Київобленерго»Ястребова Л.В., яка діє на підставі довіреності від 05.01.2010 року за №1289;
від третьої особи: Проценко В.В., який діє на підставі довіреності від 21.10.2010 року за №05/1420, -
Обставини справи:
10.09.2010 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю „Інструментальний завод” (далі за текстом: Позивач) до закритого акціонерного товариства „А.Е.С. Київобленерго” (далі за текстом: Відповідач) про визнання договору на постачання електричної енергії недійсним.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що Відповідач ввів його в оману, внаслідок чого Позивач уклав з ним договір про постачання електричної енергії від 01.10.2009 року за № 8042 (далі за текстом: Договір-1) на умовах, на яких останній укладатись не міг.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2010 року порушено провадження у справі №8/101-10 та призначено останню до розгляду на 23.09.2010 року.
23.09.2010 року в засідання з»явився представник Позивача, який на виконання вимоги суду долучив до матеріалів справи завірені копії документів, які у нього витребовувались ухвалою суду від 10.09.2010 року, та просив позов задовольнити у повному обсязі. Представник Відповідача не з»явився та до суду 23.09.2010 року через канцелярію за вхідним № 11258 надійшло клопотання Відповідача у формі листа від 21.09.2010 року за №400/юр, згідно з яким Відповідач просив суд відкласти розгляд справи в зв»язку з тим, що його представник не може з»явитись в засідання через знаходження у відрядженні. Проте доказів знаходження представника у відрядженні Відповідач суду не надав. Дане клопотання судом задоволено, в зв»язку з чим розгляд справи ухвалою господарського суду Київської області від 23.09.2010 року відкладено на 04.10.2010 року.
04.10.2010 року в засідання з»явився представник Позивача, який позов підтримав в повному обсязі. З»явився представник Відповідача, який надав пояснення, відзив на позов та додаткові докази у вигляді копій документів на підтвердження своєї позиції. Однак відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 04.10.2010 року судом відкладено розгляд справи на 13.10.2010 року в зв»язку із залученням судом з власної ініціативи до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Білоцерківмаз»(далі за текстом: 3-я особа або ТОВ НВП «Білоцерківмаз»).
13.10.2010 року представник Позивача та 3-ї особи в засідання не з»явились. Представник Відповідача просив в задоволенні позову відмовити. У зв»язку з неявкою представників Позивача та 3-ї особи, ухвалою суду від 13.10.2010 року розгляд справи відкладено на 22.10.2010 року.
22.10.2010 року з»явилися представники Позивача та Відповідача, які надали суду свої пояснення та підтвердили свої попередні позиції у справі. В засідання з»явився представник 3-ї особи, який надав свої пояснення та просив суд задовольнити вимоги Позивача в повному обсязі. В ході розгляду справи виникла потреба витребувати додаткові докази, в з»язку з чим ухвалою суду від 22.10.2010 року розгляд справи відкладено на 05.11.2010 року.
05.11.2010 року з»явилися представники Позивача та Відповідача, які суду повторно надали свої пояснення та підтвердили свої попередні позиції у справі. Представник Позивача, скориставшись встановленим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правом, уточнив розмір позовних вимог шляхом надання суду заяви про збільшення позовних вимог в частині збільшення судових витрат, яка судом прийнята. Відповідач заперечень щодо останньої суду не надав. В засідання з»явився представник 3-ї особи, який долучив до матеріалів справи додаткові докази у вигляді документів, повторно надав свої пояснення та просив суд задовольнити вимоги Позивача в повному обсязі. У зв»язку з цим спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування раніше наданих пояснень представників сторін, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 05.11.2010 року.
Згідно з роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.07.1997 року за №02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеної у позовній заяві.
Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи надані сторонами пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників Позивача, Відповідача, 3-ї особи та дослідивши подані докази, суд -
20.06.2003 року між ТОВ „Інструментальний завод” та ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» укладено договір про постачання електроенергії за №8042, за умовами якого Позивач мав статус споживача 1-го класу.
01.10.2009 року між ТОВ „Інструментальний завод” та ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» переукладено договір про постачання електроенергії від 20.06.2003 року за №8042, внаслідок чого Позивач набув статус споживача 2-го класу, що в свою чергу призвело до підвищення тарифу з оплати спожитої електроенергії.
Згідно з умовами Договору від 01.10.2009 року, Позивач набув статусу споживача 2-го класу за замість споживача 1-го класу, який він мав при чинності Договору в редакції від 20.06.2003 року.
Предметом позову є визнання Договору в редакції від 01.10.2009 року недійсним внаслідок того, що при укладенні Договору-1 від 01.10.2009 року не дотримано вимог п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ст.ст. 627, 628, 638, 641 Цивільного кодексу України щодо досягнення згоди з приводу всіх істотних умов, необхідних для укладення договору на постачання електричної енергії через те, що однією із істотних умов була встановлена законом вимога щодо наявності у Відповідача укладеного з 3-ю особою Договору на спільне використання електричних мереж (далі за текстом: Договір-2), належних останньому, з приводу наявності якого у Відповідача добросовісно помилявся Позивач.
Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до п. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Цивільним кодексом України у п. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Також, Цивільний кодекс України у ч. 2 п. 3 ст. 6 передбачає, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Крім того, Цивільний кодекс України в п. 6 ст. 4 передбачає, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Цивільний кодекс України в п.п. 1, 2 ст. 640 передбачає, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Цей же Кодекс в п. 1 ст. 641 передбачає, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
У відповідності із п.п. 4, 6, 7 ст. 180 Господарського кодексу України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про електроенергетику», відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Закон України «Про електроенергетику»у ч.ч. 1, 2, 3 ст. 11 передбачає, що державне регулювання діяльності в електроенергетиці провадиться шляхом надання ліцензій на здійснення окремих видів діяльності в електроенергетиці, формування тарифної політики, встановлення порядку здійснення контролю за діяльністю суб'єктів електроенергетики, інших учасників оптового ринку електричної енергії та відповідальності за порушення ними умов і правил здійснення діяльності на оптовому ринку електричної енергії. Органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є Національна комісія регулювання електроенергетики України. Національна комісія регулювання електроенергетики України регулює діяльність суб'єктів природних монополій у сфері електроенергетики та господарюючих суб'єктів, які діють на суміжних ринках, а також виконує інші функції відповідно до законодавства.
Цей же Закон в ст. 24 передбачає, що енергопостачальники зобов'язані забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів. Енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на такій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії, крім випадків, якщо відсутня технічна можливість. У разі надання обґрунтованої відмови енергопостачальник зобов'язаний повідомити про це органу ліцензування (ліцензіару). Енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, несуть відповідальність за порушення умов та правил здійснення ліцензованої діяльності з урахуванням неналежного проведення розрахунків з оптовим постачальником електричної енергії, а також із суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює передачу належної енергопостачальнику електричної енергії, у разі, коли електрична енергія поставляється мережами, які не є його власністю.
Згідно із вимогами ст.ст. 25, 26 Закону України «Про електроенергетику», споживачі електричної енергії мають право на: - підключення до електричної мережі у разі виконання правил користування електричною енергією; - вибір постачальника електричної енергії; - отримання інформації щодо якості електричної енергії, цін, порядку оплати, умов та режимів її споживання; - отримання електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами. Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Закон України «Про енергозбереження»в ст. 15 передбачає, що економічні заходи для забезпечення енергозбереження ґрунтуються на принципі взаємної економічної відповідальності і передбачають: а) компенсаційні виплати та відшкодування збитків споживачам паливно-енергетичних ресурсів у разі невиконання договірних умов паливо- та енергопостачальними установами; б) відшкодування збитків постачальникам паливно-енергетичних ресурсів у разі невиконання договірних умов споживачами; в) обов'язок постачальника енергії щодо обов'язкового прийняття заявок споживача на приєднання навантаження та збільшення енергоспоживання з правом постачальника встановлювати договірні ціни на приєднувану потужність та використовувану енергію, що перевищують його виробничі можливості; г) право споживача енергії на отримання компенсаційних виплат від постачальника в разі примусового обмеження фактично використовуваної споживачем потужності.
Відносини, що виникають в процесі купівлі-продажу електричної енергії між постачальниками електричної енергії та споживачами, регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 N 28 (зі змінами) (далі за текстом: Правила).
Згідно із п. 1.3 Правил, постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.
В ході розгляду справи встановлено, що для підписання договору про постачання електроенергії від 01.10.2009 року за №8042 істотною та необхідною умовою була наявність чинного договору про спільне використання технологічних електричних мереж «далі за текстом: Договір-2», укладеного між Відповідачем та ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ”, яке є власником технологічних електричних мереж, що використовуються для передачі електроенергії Позивачу. При відсутності Договору-2 укладення Договору-1 є неможливим в зв»язку з тим, що електропостачальна організація, якою є Відповідач, при відсутності Договору-2 не може поставляти електроенергію Позивачу.
Укладання Договору-2 в обов»язковому порядку перед укладенням Договору-1 передбачено п.п. 1.4., 1.7. Правил, згідно з якими встановлено, що у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюється договором про спільне використання технологічних мереж, що укладається між ними на основі типового договору. Електропередавальна організація покриває всі витрати, пов'язані з доставкою електроенергії в точку продажу. Точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електроенергії.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що у процесі забезпечення Відповідачем споживача, яким є Позивач, електричною енергією присутня третя сторона в якості основного споживача, якою є ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ”, та яка є власником електричних мереж, за допомогою яких Відповідач забезпечує постачання Позивачу електричної енергії.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що перед тим, як укладати з Позивачем Договір про постачання електричної енергії від 01.10.2009 року за №8042, Відповідач зобов'язаний був укласти з ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ” Договір про спільне використання технологічних електричних мереж, в зв»язку з тим, що згідно з Договором про постачання електроенергії від 20.06.2003 року за №8042 Позивач купляв електроенергію у Відповідача, як споживач 1 класу з напругою 35 кВ в точці продажу її ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ”.
Судом береться до уваги, що відповідно до п.1.1. Договору про спільне використання технологічних мереж від 14.09.07 року за №27/07/07, який укладений Позивачем з ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ”, Позивач відшкодовував 3-й особі вартість витрат на утримання його технологічних мереж, які використовуються для передачі електроенергії Позивачу. При цьому згідно з п.п. 1.7., 1.8., 1.10., 1.13., 1.14 Правил, після підписання Договору про постачання електроенергії від 01.10.2009 року, вже Відповідач зобов'язаний був покривати ці витрати ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ” на утримання його технологічних мереж, які використовуються для передачі електроенергії Позивачу, але він не уклав з ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ” Договір про спільне використання технологічних електричних мереж. Відповідач приховав від Позивача при переукладанні Договору про постачання електричної енергії інформацію про відсутність у нього укладеного з 3-ю особою Договору-2 з метою унеможливити відмову Позивача від укладення Договору-1 від 01.10.2009 року на невигідних для Позивача та вигідних для Відповідача умовах. Приховування інформації підтверджено поясненнями представників Позивача та 3-ї особи, які вони дали під час судового розгляду справи. Представником Відповідача не спростовувалось та не заперечувалось наявність цього факту при укладенні Договору-1 від 01.10.2009 року.
Проаналізувавши умови Договору-1 від 01.10.2009 року, суд приходить до висновку, що умови цієї угоди погіршили становище Позивача в порівнянні з умовами Договору від 20.06.2003 року за №8042 через те, що точкою продажу електроенергії для Позивача, яку Відповідач в Договорі-1 від 01.10.2009 року визначив не в точці продажу її ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ”, де напруга електроенергії складає 35кВ, а на межі балансового розподілу електричних мереж ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ” і Позивача, де напруга електроенергії складає 0,4 кВ, внаслідок чого тариф вартості електроенергії для Позивача збільшився. При цьому Відповідач згідно з п.п. 2, 4, 5, 7, 8 Правил, мав право змінити точку продажу електроенергії Позивачу лише в тому випадку, якби уклав з ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ” Договір про спільне використання технологічних електричних мереж, які належать цьому товариству. Але Відповідач, не звертаючи уваги на вимоги Правил, безпідставно та необґрунтовано посилаючись на Постанову Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України „Про затвердження критерії визначення класів споживача електричною енергії, диференційованих за ступенем напруги” від 29.10.2009 року за №1234., згідно з якої до 1-го класу належать споживачі та субспоживачі, які отримують електричну енергію від постачальника в точці її продажу зі ступенем напруги 27,5 кВ та вище, а до 2- го класу належать споживачі та субспоживачі, які отримують електричну енергію в точці продажу зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, перевів Позивача із споживача 1-го класу у споживачі 2-го класу. У зв»язку з цим, електроенергія для Позивача подорожчала в порівнянні з іншими субспоживачами, які використовують технологічні мережі ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ”, при умові, що Позивач систематично сплачує ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ” за Договором про спільне використання технологічних мереж від 14.09.2007 року за №27/07/07 в якості відшкодування витрат на утримання його технологічних мереж, що повинно робитись Відповідачем у випадку, якби він до укладення Договору-1 від 01.10.2009 року уклав би з 3-ю особою Договір-2, наявність якого є обов»язковою умовою для укладення Договору-1 від 01.10.2009 року.
28.12.2009 року, 21.01.2010 року та 03.02.2010 року Позивач в порядку досудового врегулювання спору, встановленого ст. 222 Господарського кодексу України та ст.6 Господарського процесуального кодексу України, звертався до Відповідача з претензіями у вигляді листів за №70, №2 і за №15, у яких вказав про те, що вважає укладений Договір про постачання електричної енергії від 01.10.2009 року за №8042 недійсним, внаслідок чого не має наміру виконувати взяті на себе зобов'язання за ним, в зв»язку з тим, що при його укладанні Відповідач навмисно та цілеспрямовано ввів Позивача в оману щодо наявності обставин, які могли перешкодити його укладенню, якими є факт не укладення з ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ” договору про спільне використання технологічних мереж. Цими ж листами Позивач повідомляв Відповідача про те, що він у господарських стосунках з Відповідачем з приводу постачання електричної енергії буде виконувати зобов'язання за Договором від 26.06.2003 року за №8042 та буде сплачувати Відповідачу за поставлену електричну енергію за ціною тарифу 1-го класу.
У відповідях на претензії у вигляді листів Позивача, Відповідач повідомив, що вважає укладений Договір від 01.10.2009 року за №8042 правомірним та запропонував Позивачу не виконувати умови укладеного з ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ” Договору від 14.09.07 року за №27/07/07-19 шляхом невідшкодування ТОВ НВП „БілоцерківМАЗ” вартості витрат останнього на утримання його технологічних мереж, які використовуються для передачі електроенергії Позивачу і попередив, що в разі невиконання умов Договору від 01.10.2009 року за №8042 припинить постачання електричної енергії на об'єкти Позивача.
Станом на 05.11.2010 року Договір-2, при відсутності якого не міг бути укладений Договір-1, Відповідачем з 3-ю особою не укладений. Відповідачем суду будь-яких доказів укладення або наявності Договору-2 не надано та в судових засіданнях заперечень щодо факту відсутності Договору-2 не надано.
Таким чином, суд вважає доведеним посилання Позивача на те, що при укладенні Договору-1 від 01.10.2009 року недотримано вимог п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ст.ст. 627, 628, 638, 641 Цивільного кодексу України щодо досягнення згоди з приводу всіх істотних умов, потрібних для укладення договору на постачання електричної енергії через те, що однією із істотних умов була вимога щодо наявності у Відповідача укладеного з 3-ю особою Договору-2 на спільне використання електричних мереж, належних останньому, з приводу наявності якого у Відповідача добросовісно помилявся Позивач.
Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з вимогами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України в ст. 216 передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Цей же Кодекс у ст. 228 передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Також, Цивільний кодекс України у ст.ст. 229, 230 передбачає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії, які знаходяться в матеріалах справи, договору про постачання електричної енергії від 20.06.2003 року за № 8042, договору про постачання електричної енергії від 01.10.2009 року за № 8042, Договору від 14.09.07 року за №27/07/07-19, претензій у вигляді листів від 28.12.2009 року, 21.01.2010 року, 03.02.2010 року за №70, №2, №15 та відповіді на ці претензії, лист Позивача до НКРЕУ від 06.09.2010 року за №109 і відповідь на нього від 18.10.2010 року за №6628/11/17-10 можуть вважатися письмовим доказом обґрунтованості вимоги Позивача про визнання недійсним Договору-1 від 01.10.2009 року, в зв»язку з тим, що Позивач вчиняючи даний правочин добросовісно помилявся щодо наявності у Відповідача укладеного з 3-ю особою Договору-2, при відсутності якого Договір-1 не міг бути укладеним.
У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані не були.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На момент судового засідання Відповідачем не подано жодних документів, які підтверджують наявність у нього укладеного з 3-ю особою Договору-2, при відсутності якого не можливо укласти Договір-1.
Суд, беручи до уваги викладене, приходить до висновку щодо обґрунтованості вимоги Позивача про визнання недійсним Договору-1 від 01.10.2009 року, в зв»язку з тим, що Позивач, вчинюючи даний правочин, добросовісно помилявся щодо наявності у Відповідача укладеного з 3-ю особою Договору-2, при відсутності якого Договір-1 не міг бути укладеним.
Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача на його користь господарські витрати у вигляді державного мита у сумі 85,00 грн. (вісімдесят п»ять гривень 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) та витрати на оплати послуг адвоката у сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п»ятсот гривень 00 коп.).
Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову, господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що Позивач довів здійснення ним фактично судових витрат у вигляді державного мита у сумі 85,00 грн. (вісімдесят п»ять гривень 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) та витрати на оплати послуг адвоката у сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п»ятсот гривень 00 коп.), у зв»язку з чим, зазначені суми господарських витрат являються обґрунтованими та підлягають стягненню на користь Позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю „Інструментальний завод” до закритого акціонерного товариства „А.Е.С. Київобленерго” про визнання договору недійсним - задовольнити повністю.
2. Визнати договір про постачання електричної енергії від 01.10.2009 року за № 8042, укладений між закритим акціонерним товариством „А.Е.С. Київобленерго”, ідентифікаційний код: 23243188, юридичне місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 2-б, фактичне місцезнаходження: 04136, м. Київ, вул. Стеценка, 1 а, та товариством з обмеженою відповідальністю „Інструментальний завод”, ідентифікаційний код: 32394011, місцезнаходження: 09107, Київська обл., м. Біла Церква, бульвар 1-го Травня, 13, - недійсним з моменту його укладення.
3. Стягнути з закритого акціонерного товариства „А.Е.С. Київобленерго”, ідентифікаційний код: 23243188, юридичне місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 2-б, фактичне місцезнаходження: 04136, м. Київ, вул. Стеценка, 1 а, на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Інструментальний завод”, ідентифікаційний код: 32394011, місцезнаходження: 09107, Київська обл., м. Біла Церква, бульвар 1-го Травня, 13, витрати на державне мито у сумі 85,00 грн. (вісімдесят п»ять гривень 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) та витрати на оплати послуг адвоката у сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п»ятсот гривень 00 коп.).
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя П.Ф. Скутельник
Повний текст рішення підписано 10.11.2010 року