Справа № 761/35661/24
Провадження № 2/761/3075/2025
28 лютого 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва А.М.Анохін, вирішуючи питання про прийняття до свого провадження цивільної справи за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
26 вересня 2024 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказана справа передана на розгляд судді ОСОБА_2 .
Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.02.2025 №171/0/15-25 суддю ОСОБА_2 було звільнено у відставку.
Відповідно до ч. 7 ст. 33 ЦПК України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ.
Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматизованого розподілу справи №01-08-288 від 25.02.2025, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 761/35661/24, провадження № 2/761/3075/2025.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025, вищевказана справа передана на розгляд судді Анохіну А.М.
Під час вивчення матеріалів позовної заяви суд приходить до висновку про те, що зазначені матеріали цивільної справи слід передати за підсудністю, виходячи з наступного.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України).
Вивчивши матеріли позовної заяви разом з долученими до неї додатками на предмет дотримання вимог цивільного процесуального законодавства, суддя доходить наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26-30 Цивільного процесуального кодексу України).
Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.
Питання про підсудність справ визначається цивільним процесуальним кодексом України.
Згідно із ч. 1 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Натомість відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV (надалі - Закон № 1382-ІV).
У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» надано визначення, зокрема, таких термінів:
місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;
місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи є - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні;
реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно із приписами ч.ч. 1, 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».
Так, відповідно до п.п. 3, 4 Правил реєстрації місця проживання реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.
Пунктом 9 Правил визначено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Особи, які не проживають за зареєстрованим місцем проживання більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити відповідному органу реєстрації про своє місце перебування (п. 12 Правил).
Системний аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок про те, що місце проживання - це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання/перебування підтверджується вичерпним переліком документів, зокрема, паспортом громадянина України.
Отже, чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.
У позовній заяві позивач зазначив зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .
На виконання вимог ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України суддею в порядку досудової підготовки справи здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до наданої відповіді № 1156495 від 27.02.2025 відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , яка відноситься до Залізничного району м. Сімферополя АР Крим.
Відповідно до статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Згідно із статтею 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Зі змісту розпорядження голови Верховного Суду від 05.07.2022 № 36/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ (окрім кримінальних проваджень) вбачається, що змінено територіальну підсудність судових справ та судові справи, підсудні Залізничному районному суду м. Сімферополь АР Крим, підлягають розгляду Малиновським районним судом м. Одеси.
Пунктом 1 частиною 1 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що позовна заява не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва, оскільки відповідач не зареєстрований у межах Шевченківського району міста Києва, у той же час, з урахуванням положень ч. 1 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України, наявні підстави передати справу для подальшого розгляду до Малиновського районного суду м. Одеси за зареєстрованим місцем проживання відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 27, 28, 31, 260, 354 Цивільного процесуального кодексу України,
Справу з матеріалами позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передати на розгляд до Малиновського районного суду м. Одеси.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Андрій АНОХІН