26.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/6201/15
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Чірцов А.А.
представники сторін:
від позивача: Данильченко О.О.
від відповідача: Дрозд Р.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2024 р.
( суддя Ярошенко В.І., м. Дніпро )
прийняту за результатами розгляду заяви
Фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни
про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню
у справі
за позовом:
Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК",
м. Київ
до:
Фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни,
м. Дніпро
про стягнення 26 760, 39 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
11.10.2024 р. від Фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни надійшла заява про визнання наказу від 28.10.2015 р., виданого на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2014 р. - таким, що не підлягає виконанню.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2024 р. у задоволені заяви фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни про визнання наказу від 28.10.2015 у справі № 904/6201/15 таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, Фізична особа-підприємець Радкевич Лариса Юріївна, через систему "Електронний суд", подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області про відмову у визнанні наказу таким, що не підлягає виконанню від 04.11.2024 р. по справі № 904/6201/15 та ухвалити нове рішення, яким заяву фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню від 28.10.2015 р. у справі № 904/6201/15 задовольнити. Визнати судовий наказ Господарського суду Дніпропетровської області № 904/6201/15 від 28.10.2015 р. таким, що не підлягає виконанню.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції у порушення приписів норм процесуального права, а саме ст. ст. 86, 236 ГПК України через неналежне з'ясування обставин, на які заявниця ( Боржник ) посилалась як на підставу своїх вимог, неналежну оцінку доказів наявних у матеріалах справи, не надання оцінки всім аргументам заявниці ( Боржника ) та через не врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, прийшов у оскаржуваному рішенні до хибних висновків про відмову у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню від 28.10.2015 р. у справі № 904/6201/15. Всупереч нормам процесуального права та прецедентної практики ЄСПЛ, враховуючи доводи наведені в апеляційній скарзі рішення, що оскаржується, не відповідає вимогам справедливості безсторонності законності та обґрунтованості. За таких підстав, суд першої інстанції через невірне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, не застосування правових позицій Верховного Суду порушив право заявника (боржника) на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, що заявником не наведено та відсутні правові підстави для визнання судового наказу № 904/6201/15 від 28.10.2015 р. таким, що не підлягає виконанню через закінчення строку на його пред'явлення.
При цьому, Скаржник зазначає, що законодавець визначив не виключний перелік підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, що не обмежується тільки повним виконанням рішення суду, як про те стверджує у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції. За правилом ч. 2 ст. 328 ГПК України правовою підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню є й інші обставини, зокрема, і закінчення строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Скаржник наголошує на тому, що стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред'явлення виконавчого документу до виконання. Оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання ( пункт 2 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження"). Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно зі строком пред'явлення виконавчого документу до виконання. Оскільки повернення виконавчого документа відбулось 28.09.2016 р., то трирічний строк на пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив 28.09.2019р..
Скаржник вважає, що закінчення строку на пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання призводить до того, що такий виконавчий документ, зокрема судовий наказ не підлягає виконанню, механізм, передбачений ч. 2 ст. 328 ГПК України передбачає визнання судом судового наказу таким, що не підлягає виконанню та не містить вичерпних підстав для такого рішення, що поряд і правом власника усувати можливі порушення права власності є дієвим заходом для захисту порушених прав боржника, в тому числі від майбутніх порушень та наділяє боржника можливістю отримання правової визначеності щодо неможливості пред'явлення судового наказу за межами строку такого пред'явлення, належне повідомлення про розгляд такої заяви стягувача реалізувало право стягувача довести суду поважність пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, а не реалізація такого права стягувачом не може призводити до обмеження права боржника на легітимні очікування неможливості виконання такого судового наказу за межами встановленого строку.
На переконання Скаржника бездіяльність Стягувача протягом 8 років з не пред'явлення повторно до виконання судового наказу № 904/6201/15 від 28.10.2015 р. не може вважатись поважною причиною пропуску строку, що вказує на законність очікування Боржника про неможливість поновлення Стягувачу строку на пред'явлення такого виконавчого документа до виконання, а як наслідок неможливість виконання судового наказу, з огляду на зазначене, легітимна мета втручання у мирне володіння Боржником своїм майном відпала.
У відповіді на відзив, Скаржник продовжує наполягати на тому, що оскільки виконавчі документи не можуть бути виконані поза межами строку на їх пред'явлення, то і судовий наказ № 904/6201/15 від 28.10.2015 р., строк пред'явлення якого до виконання закінчився 28.09.2019 р. не може бути виконаний. Проте, поза увагою представник Стягувача залишає ту обставину, що підстави визначені ч. 2 ст. 328 ГПК України не є вичерпним, ніж прямо прописано у нормі, оскільки за рахунок конструкції такої норми законодавцем передбачено визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню «з інших причин». Оскільки щодо абсолютно усіх видів правовідносин неможлива наявність індивідуальних правових висновків Верховного Суду, то відсутність правової практики Верховного Суду за аналогічних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог і встановлених фактичних обставин, а також за підстав неоднакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин призводить до застосування правової практики за принципом застосування подібності. Стягувачем використано у відзиві на апеляційну скаргу нерелевантні правові висновки Верховного Суду, тобто висновки, що не є подібними до правовідносин, що склалися у цій справі.
Скаржник наголошує, що відсутність поважних, пов'язаних з об'єктивними, незалежними від волі Стягувача обставинами, які б перешкоджали реалізувати своє право на пред'явлення виконавчого документа у визначені Законом України «Про виконавче провадження» строки до виконання вказують на неможливість поновлення строку на пред'явлення такого виконавчого документу до виконання, а як наслідок, на наявність процесуально-правових підстав для визнання судового наказу № 904/6201/15 від 28.10.2015 р. таким, що не підлягає виконання задля захисту права власності апелянта, що порушується наявним арештом в рамках ВП 49556635, що відкрито на виконання зазначеного судового наказу.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що Заявниця просить визнати виконавчий документ № 904/6201/15 виданий Господарським судом Дніпропетровської області від 28.10.2015 р. таким, що не підлягає виконанню оскільки закінчився строк на пред'явлення наказу до виконання, однак така підстава не передбачена нормами чинного законодавства.
Крім того, у відзиві банк посилається на те, що закінчення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, такий строк за законом може бути поновлений судом. У межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Товариство також вказує на те, що судом першої інстанції встановлено, що Боржником рішення судове рішення не виконано та доказів протилежного не надано, процесуальні порушення при видачі наказу відсутні, а тому заява Відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню задоволенню не підлягає.
Крім того, банк зазначає про те, що визнавши наказ у даній справі таким, що не підлягає виконанню, суд позбавить Стягувача можливості реалізувати його право на звернення із заявою про поновлення строку для його пред'явлення, чим порушить принципи верховенства права та змагальності сторін. Водночас Боржник не позбавлений можливості у подальшому повторно звернутися до суду із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню ( у випадку, якщо суд відмовить у задоволенні заяви про поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання ).
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Дармін М.О., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/6201/15.
Матеріали справи № 904/6201/15 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 26.02.2024 р..
У судовому засіданні 26.02.2025 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни борг за кредитом у розмірі 14 000 грн, борг за процентами за користування кредитом у розмірі 6 333, 64 грн, пеня у розмірі 5 353, 27 грн, борг за комісією у розмірі 1 073, 48 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2015 р. у справі № 904/6201/15 позов задоволено частково. Стягнуто з товариство з фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" 14 000 грн. 00 коп. боргу за кредитом, 6 333 грн. 64 коп. боргу за процентами, 5 353 грн. 27 коп. пені, 1 073 грн. 48 коп. боргу з комісії та 1 827 грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2014 р. судом видано наказ від 28.10.2015 р..
03.12.2015 р. постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровський відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Брильовим О.В. було відкрито виконавче провадження № 49556635 з примусового виконання виконавчого документу № 904/6201/15 від 28.10.2015 р..
28.09.2016 р. постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровський відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Брильовим О.В. було повернуто Стягувачу виконавчий документ за п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» через відсутність у Боржника майна.
11.10.2024 р. від Фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Заява обгрунтована тим, що закінчився строк на пред'явлення наказу до виконання, тому є усі законні підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2024 р. у справі № 904/6201/15 у задоволені заяви фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню від 28.10.2015 у справі № 904/6201/15 відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що закон не передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у випадку пропуску строку на його пред'явлення до виконання, якщо він виданий компетентним судом у відповідності до вимог закону і є належним виконавчим документом, який не виконано Боржником.
Разом з тим, суд першої інстанції відзначив, що за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов'язок припинився, або його обов'язок, як Боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями ст. 328 ГПК України. При цьому у Стягувача залишається право на поновлення пропущеного строку ( у випадку його пропущення ) для пред'явлення виконавчого листа до виконання, у разі доведеності ( ст. 329 ГПК України ). Визнавши наказ у даній справі таким, що не підлягає виконанню, суд позбавить Стягувача можливості реалізувати його право на звернення із заявою про поновлення строку для його пред'явлення, чим порушить принципи верховенства права та змагальності сторін. Водночас Боржник не позбавлений можливості у подальшому повторно звернутися до суду із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню ( у випадку, якщо суд відмовить у задоволенні заяви про поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання ).
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2024 р. про відмову у задоволені заяви Відповідача про визнання наказу у справі № 904/6201/15 таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист ( абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 р. № 5-рп/2013).
Касаційний господарський суд в складі Верховного Суду у постанові від 28.05.2019 р. у справі № 905/2458/16 зазначав, що принцип обов'язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов'язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов'язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню.
У справі "Soering vsUK" Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.
За приписами частин 1, 3 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин ( ч. 2 ст. 328 ГПК України ).
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився; обов'язок боржника припинився з інших причин ( передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 ЦК України ).
Як зазначалося раніше, Відповідач просить визнати виконавчий документ № 904/6201/15 виданий Господарським судом Дніпропетровської області від 28.10.2015 р. таким, що не підлягає виконанню з підстав закінчення строку на пред'явлення наказу до виконання.
Разом з тим, як слушно заувавжив суд першої інстанції - наведені приписи чинного законодавства не передбачають можливісті визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у випадку пропуску строку на його пред'явлення до виконання, якщо він виданий компетентним судом у відповідності до вимог закону і є належним виконавчим документом, який не виконано Боржником. При цьому у Стягувача залишається право на поновлення пропущеного строку ( у випадку його пропущення ) для пред'явлення виконавчого листа до виконання, у разі доведеності ( ст. 329 ГПК України ).
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2015 р. у справі № 904/6201/15 таким, що не підлягає виконанню.
Щодо посилання Скаржника на висновки Верховного Суду у інших справах щодо застосування приписів ст. 328 ГПК України у розгляді заяв про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо наявності підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Радкевич Лариси Юріївни залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2024 р. у справі № 904/6201/15 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 03.03.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін