26.02.2025 року м.Дніпро Справа № 908/167/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Чірцов А.А.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Гриценко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.08.2024 р.
( суддя Корсун В.Л., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 09.09.2024 р. )
у справі
за позовом:
товариства з обмеженою відповідальністю "Сіопласт",
с. Білогородка
до відповідача:
акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",
м. Енергодар
про стягнення суми 2 115 280,46 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіопласт" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", ( з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог ) про стягнення 2 115 280,46 грн заборгованості за договором поставки від 03.06.2021 р. № 53-121-01-21-103321, з якої: 2 039 988,00 грн основний борг, 55 439,75 грн втрати від інфляції та 19 852,71 грн 3 % річних.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.08.2024 р. у справі № 908/167/22 позов задоволено. Стягнуто з акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сіопласт" - 2 039 988 грн. 00 коп. основного боргу, 19 852 грн. 71 коп. 3 % річних, 55 439 грн. 75 коп. інфляційних втрат, 93 грн. 60 коп. судових витрат на оплату поштових послуг та 31 729 грн. 21 коп. судового збору.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в частині стягнення 3 % річних у розмірі 19 852,71 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні з Відповідача 3 % річних, з новим розподілом судових витрат.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вказує на те, що за умовами договору поставки № 53-121-01-21-10332 від 03.06.2021 р., оплата за поставлений товар здійснюється протягом шістдесяти календарних днів з дати поставки повного обсягу товару ( п. 3.2 договору), відповідно, в розумінні норм ч. 1 ст. 530 ЦК України, строк виконання цього зобов'язання ( 2 199 990,00 грн ) - встановлений. Оплата Відповідачем/Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Позивачем/Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних ( п. 3.3 договору ), відповідно, в розумінні норм ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк виконання цього грошового зобов'язання ( 439 998,00 грн ) - не встановлений.
Водночас, на думку Скаржника, Позивач нарахував 3% річних в розмірі 19 852,71 грн та інфляційні втрати в розмірі 55 439,75 грн на загальну суму грошового зобов'язання 2 639 988,00 грн без урахування того, що відповідно до його умов ( п. п. 3.2, 3.3 договору ) та норм ст. 530 ЦК України: строк виконання грошового зобов'язання з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ 439 998,00 грн не встановлений. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих на загальну суму грошового зобов'язання за договором, суд першої інстанції не врахував умов договору, якими його сторони ( Позивач і Відповідач ) погодили здійснення оплати поставленої продукції, розподіливши виконання грошового зобов'язання: окремо частину вартості продукції в розмірі суми без ПДВ - протягом шістдесяти календарних днів з моменту поставки продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника/Позивача, відповідно, строк виконання цього грошового зобов'язання - встановлений ( п. 3.2 договору, ч. 1 ст. 530 ЦК України ); окремо частину вартості продукції в розмірі суми ПДВ - після реєстрації Постачальником/Позивачем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно, строк виконання цього грошового зобов'язання - не встановлений ( п. 3.3 договору та ч. 2 ст. 530 ЦК України ). Судом першої інстанції не надано оцінки запереченням Відповідача щодо строку виконання зобов'язання з оплати частини вартості товару в розмірі ПДВ ( п. 3.3 договору ).
При цьому, Скаржник вважає, що внаслідок неправильного визначення Судом строку виконання обов'язку зі сплати частини вартості товару у розмірі ПДВ, не вірно визначений період прострочення зі сплати частини вартості товару у розмірі ПДВ, а відповідно і сума 3% річних, що, в свою чергу, є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення цієї суми. Крім того, господарський суд першої інстанції не врахував того, що підстави для нарахування 3% річних - відсутні, оскільки в діях Відповідача відсутня вина ( ст. 614 ЦК України ), що виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов'язання за договором.
Скаржник наголошує на тому, що неможливість виконання Відповідачем грошового зобов'язання за договором викликана об'єктивними негативними чинниками, що, по-перше, не залежать від його волі, по-друге, доводить відсутність вини в діях Відповідача, відповідно, виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов'язання за договором. Господарський суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме норми Цивільного кодексу України: ч. 2 ст. 530 ( щодо виконання боржником обов'язку строк/термін виконання якого не встановлений ), ст. 614 ( щодо наявності вини як підстави відповідальності за порушення зобов'язання ) і ст. 617 ( щодо підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання ). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних господарський суд першої інстанції перевірив розрахунок Позивача, здійснений на загальну суму грошового зобов'язання за договором і не врахував того, що з цієї суми частина вартості продукції у розмірі суми ПДВ має бути сплачена у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2024 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/167/22.
Матеріали справи № 908/167/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.08.2024 р. у справі № 908/167/22 залишено без руху, надано Апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 2 977 грн. 20 коп.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 26.02.2025 р..
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіопласт" надійшло клопотання про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ( далі - ЄСІТС ).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024 р. судове засідання у справі № 908/167/22, призначене на 26.02.2025 р. вирішено провести з представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіопласт", в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Позивача.
У судовому засіданні 26.02.2025р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
03.06.2021 р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" ( Покупець ) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіопласт" ( Постачальник ) укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-10332 (договір), згідно якого ( п. 1.1. договору ) Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити, згідно специфікації: ДК 021:2015:44810000-1 «Фарби» (Поверхневі речовини).
Відповідно до п. 1.2. договору, строк поставки товару: червень 2021 рік.
Покупець має право зменшити обсяг закупівлі товару з урахуванням фактичного обсягу своїх видатків ( п. 1.3. договору ).
Пунктом 3.1. договору визначено, що сума договору складає 2 199 990,00 грн, крім того ПДВ 20 %: 439 998,00 грн, загальна вартість договору складає 2 639 988,00 грн.
У відповідності до п. 3.2. договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки всього товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Згідно із п. 3.3. договору, оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Поставка товару відбувається на умовах DDP ( м. Енергодар ), відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010. Вантажоотримувач - ЗВ ВП «Складське господарство»: м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (склад) ( п. 4.1. договору ).
У відповідності до п. 4.3. договору, Постачальник зобовязаний оповістити Покупця про відвантаження товару телеграмою ( зв'язком факсиміле, телефонограмою, листом з повідомленням про вручення ) за 7 днів до початку відвантаження з обов'язковою вказівкою наступних даних: дата відвантаження; номер договору; кількість місць; одиниця виміру; кількість товару; найменування товару; ціна.
Відповідно до п. 9.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язань, за даним договором, є наслідком непередбачених і непереборних за даних умов обставин: повінь, пожежа, землетрус і інші стихійні лиха, а також війна або воєнні дії, що виникли після укладання договору, рішення (постанови) уряду, що обмежують діяльність учасників договор, страйки, або стихійні масові заворушення не з вини учасників даного договору (форм-мажор).
Пунктом 9.2. договору визначено, що у разі настання форс-мажору зобов'язання сторін за даним договором пропорційно відстрочуються на час його дії.
Згідно із п. 9.3. договору, сторона, що потрапила під дію форс-мажору, зобов'язана не пізніше 10 днів з моменту його настання або припинення сповістити другу сторону про настання або припинення обставин, що перешкоджають виконанню договору.
У відповідності до 9.5. договору, дія форс-мажорних обставин підтверджується відповідно до чинного законодавства України.
Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з моменту укладання ( п. 12.1. договору ).
На виконання умов п. 4.3. договору ТОВ "Сіопласт" листами за вих. від 07.06.2021 р. № 0706/6, від 11.06.2021 р. № 1106/1 та від 23.06.2021 р. № 2306/1 сповістило Відповідача про готовність поставити товару згідно договору поставки товару від 03.06.2021 р. № 53-121-01-21-10332.
03.06.2021 р. ТОВ "Сіопласт" виставило ВП «ЗАЕС» рахунок на оплату від 03.06.2021 р. № 287 на загальну суму 2 639 988,00 грн.
На виконання умов п. 1.1. та п. 1.2. договору, ТОВ "Сіопласт" поставило Покупцю товар на загальну суму 2 639 988,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме: від 09.06.2021 р. № 270 на суму 774 910,80 грн, від 22.06.2021 р. № 294 на суму 869 526,00 грн та від 29.06.2021 р. № 301 на суму 995 551,20 грн.
06.09.2021 р. ТОВ "Сіопласт" направило ВП «ЗАЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» лист за вих. від 03.09.2021 р. № 0309/03 щодо заборгованості, в якому повідомляє останнього, що у нього існує заборгованість за поставлений товар, згідно договору поставки товару від 03.06.2021 р. № 53-121-01-21-10332, на загальну суму 2 639 988,00 грн та просило погасити заборгованість найближчим часом.
Згідно виписки ОТП Банку з особового рахунку від 31.10.2022 р. та платіжних доручень від 26.01.2022 р. № 2097, № 1970, № 1968, № 2121, № 1963, № 1965, Покупцем було сплачено за поставлений товар, згідно договору поставки товару від 03.06.2021 р. № 53-121-01-21-10332, на загальну суму 600 000,00 грн.
Посилаючись на наявність у Відповідача заборгованості у сумі 2 039 988,00 грн за договором поставки товару від 03.06.2021 р. № 53-121-01-21-10332, Позивачем також нараховано 19 852,71 грн 3 % річних та 55 439,75 грн інфляційних втрат.
Вищезазначені обставини і стали причиною звернення Позивача до суду.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.
Предметом спору у цій справі є вимоги Постачальника ( ТОВ "Сіопласт" ) до Покупця про стягнення 2 115 280,46 грн заборгованості за договором поставки від 03.06.2021 р. № 53-121-01-21-103321, з якої: 2 039 988,00 грн основний борг, 55 439,75 грн втрати від інфляції та 19 852,71 грн 3 % річних.
Беручи до уваги правову природу укладеного між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" ( Покупець ) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіопласт" ( Постачальник ) Договору поставки товару № 53-121-01-21-10332 від 03.06.2021 р., кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які ( приписи ), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.
Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.
Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України, ст. ст. 655, 662 та 663 ЦК України, Продавець зобов'язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Означений обов'язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.
Наразі, отримання коштів ( решти вартості поставленого товару та штрафних санкцій за порушення строків оплати ) є належним об'єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов'язання з боку останнього.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи викладене, Сторона не має правових підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором, що зумовлює право Позивача у разі прострочення виконання грошового зобов'язання вимагати у Відповідача, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Позивача та стягуючи з акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сіопласт" - 2 039 988 грн. 00 коп. основного боргу, 19 852 грн. 71 коп. 3 % річних, 55 439 грн. 75 коп. інфляційних втрат, дійшов висновку, що зі сторони Відповідача мало місце порушення прав Позивача на своєчасне отримання грошових коштів за поставлений товар в сумі 2 039 988,00 грн. за договором поставки товару від 03.06.2021 р. № 53-121-01-21-10332. Крім того, перевіривши за допомогою комп'ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи "ЗАКОНОДАВСТВО" розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, а також період їх нарахування, судом було визнано розрахунки Позивача такими, що виконані вірно.
Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині стягнення 3 % річних у розмірі 19 852,71 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині стягнення 2 039 988 грн. 00 коп. основного боргу, та 55 439 грн. 75 коп. інфляційних втрат, встановлення факту укладання договору та строків поставки товару і його обсяг, сторонами не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для стягнення 3 % річних у розмірі 19 852,71 грн. відповідно до ст. 625 ЦК України з огляду на таке.
Так, матеріалами справи встановлено, що на виконання умов п. 1.1. та п. 1.2. договору, ТОВ "Сіопласт" поставило Відповідачу товар на загальну суму 2 639 988,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме: від 09.06.2021 р. № 270 на суму 774 910,80 грн, від 22.06.2021 р. № 294 на суму 869 526,00 грн та від 29.06.2021 р. № 301 на суму 995 551,20 грн.
У свою чергу, Відповідач в порушення умов п. 3.2. договору здійснив оплату за поставлений не в повному обсязі, а лише 600 000,00 грн, що підтверджується випискою ОТП Банку з особового рахунку від 31.10.2022 р. та платіжними дорученями від 26.01.2022 р. № 2097, № 1970, № 1968, № 2121, № 1963, № 1965.
Відповідно до ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Відповідно до цієї норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц ( провадження № 14-241цс19 ) та № 646/14523/15-ц ( провадження № 14-591цс18 ), постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.10.2019 р. у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 р. у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 р. у справі № 908/1379/17 тощо ).
Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу ( постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18 ).
Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти, визначені законом, є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Визначене частиною 2 ст. 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані ( у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів ).
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2024 р. у справі № 922/444/24 ( Провадження № 12-66гс24 ) зазначила, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.
У п. 8.38 постанови від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 ( провадження № 12-79гс19 ) Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.41 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
При цьому в ухвалі від 28.02.2024 р. у справі № 915/534/22 ( провадження № 12-3гс24) Велика Палата Верховного Суду наголосила на сталості своєї правової позиції про те, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду також викладала в постанові від 03.10.2023 р. у справі № 686/7081/21 ( провадження № 14-91цс22 ) за позовом фізичної особи до Хмельницької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання ( пункт 85 ).
Більше того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 р. у справі № 910/14524/22 ( провадження № 12-4гс24 ) за позовом корпорації про стягнення з державного підприємства заборгованості за виконані роботи, штрафу, інфляційних втрат, 3 % річних та пені Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Велика Палата Верховного Суду у п. 49 ухвали від 18.12.2024 р. у справі № 922/444/24 ( Провадження № 12-66гс24 ) також звертала увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин ( частина 3 ст. 551 ЦК України ) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Такі правові висновки викладені у пунктах 213 та 214 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 р. у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23).
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції урахувавши конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, не знайшов підстав для зменшення загального розміру відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання та звільнення Боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Щодо доводів Скаржника про неможливість виконання Відповідачем грошового зобов'язання за договором через наявність об'єктивних негативних чинників та відсутність вини в діях Відповідача, то як слушно зазначив суд першої інстанції, відхиливши заперечення представника Відповідача стосовно того, що у нього виникли форс-мажорні обставини у зв'язку з воєнними діями та війною в Україні - зобов'язання щодо оплати за поставлений товар згідно договору поставки товару від 03.06.2021 р. № 53-121-01-21-10332 виникли у Відповідача до введення воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України ( який введено із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та триває на час вирішення цієї справи по суті спору ).
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.08.2024 р. у справі № 908/167/22 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 03.03.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін