Справа № 756/16091/23
Провадження № 6/756/47/25
12 лютого 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24.05.2024 у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24.05.2024 у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24.05.2024 задоволено позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість на загальну суму 176864,36 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2147,20 грн. У листопаді 2024 року відповідач вийшов на пенсію за віком та не працює. У зв'язку з тим, що розмір пенсії не дозволяє погасити заборгованість у розмірі 176864,36 грн. одним платежем, враховуючи майновий стан, просить суть розстрочити виконання заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24.05.2024 у цивільній справі №756/16091/23 на 12 місяців зі щомісячною виплатою боргу у розмірі 14738,00 грн.
Учасники судового процесу у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши заяву, разом з доданими до неї документами, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24.05.2024 позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість на загальну суму 176864,36 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2147,20 грн.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, п. 84).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Шмалько проти України», право на справедливий судовий розгляд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
За приписами ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Таким чином, розстрочка, відстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 10 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім'ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України № 15729/07 від 05.07.2012 року суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися цивільними судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 796/43/2018.
Водночас обов'язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі № 9901/598/19, який згідно положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд застосовує до спірних правовідносин.
Аргументуючи наявність таких обставин, заявник послався на скрутний матеріальний стан, оскільки з листопада 2024 року він є пенсіонером за віком та не працює, у підтвердження чого долучено пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 13.11.2024.
Разом з тим, жодних доказів щодо розміру своїх доходів станом на день винесення судового рішення, а також станом на день звернення до суду із заявою про розстрочення виконання судового рішення заявник до суду не надав. Заявником також не повідомлено та не надано доказів, які підтверджують можливість виконання ним рішення суду у повному обсязі у випадку розстрочення його виконання.
Суд також звертає увагу на те, що сам лише факт перебування заявника на пенсії не є належним підтвердженням тяжкого матеріального стану, який об'єктивно не дозволяє виконати рішення суду, оскільки матеріальний стан не оцінюється виключно пенсією, адже до характеристики матеріального стану належать також наявність у заявника на праві власності нерухомого та рухомого майна, за рахунок якого можна виконати рішення суду. Однак таких даних відповідач суду не надав, хоча не був позбавлений можливості надати суду витяги із державних реєстрів щодо відсутності у нього нерухомого майна, земельних ділянок, автомобілів тощо.
До того ж, суду не надано доказів звернення заявника до банку щодо вирішення питання мирного врегулювання на стадії виконання рішення суду та можливого затвердження графіка платежів, не надано доказів про стан виконання виконавчого провадження. Докази добровільного погашення заборгованості за цей період відповідачем також не надано.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доведення наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається саме на заявника, який всупереч вимог ст. ч. 3 ст. 12 ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав до суду доказів їх існування.
Крім того, ураховуючи, що заочне рішення Оболонським районним судом м.Києва ухвалене 24.05.2024, а загальна сума, що підлягає стягненню становить 179011,56 грн., запропонований заявником порядок розстрочення виконання заочного рішення шляхом сплати рівними платежами по 14738,00 грн. щомісячно суперечить положенням ч. 5 ст. 435 ЦПК України, якою передбачено, що розстрочка виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
З огляду на наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, виходячи з принципів верховенства права, обов'язковості виконання судових рішень, відсутності обставин для розстрочення виконання зазначеного рішення, ступінь вини заявника у виникненні спору, а також враховуючи, що розстрочення виконання рішення може вплинути на інтереси позивача, на користь якого ухвалено рішення, суд не знаходить підстав для розстрочення виконання рішення суду з огляду на те, що доводи заявника, як на підставу для розстрочення виконання судового рішення, не є винятковими обставинами у розумінні статті 435 ЦПК України та не доводять неможливість виконання судового рішення.
За наведених вище обставин, підстави для задоволення заяви відсутні.
Керуючись статтями 16, 81, 260, 261, 353-355, 435 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24.05.2024 у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя М. М. Ткач