Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/9781/24
Номер провадження2/711/424/25
03 березня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Петренка О.В.,
за участю секретаря судових засідань Подуфали О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,
14 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Придніпровського районного суду м.Черкаси із вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з держави російської федерації 35000 євро, що складає еквівалент 1538246,50 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона проживала та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки територія міста, де проживала позивач, опинилась під окупацією рф, то вона зазнала обмежень у доступі до води, газу, світла, медицини, була позбавлена будь-якого зв'язку та не мала права на вільне переміщення. З огляду на викладене, позивач вимушена була покинути свій дім та, ризикуючи життям, під загрозою смерті, виїхати до м. Черкаси, де оформила статус внутрішньо переміщеної особи.
Як зазначає позивач в обгрунтування позовних вимог, протягом всього часу окупації рф її рідного міста, вона кожного дня зазнає душевних страждань, оскільки не може повернутись додому, побачити своїх рідних, які залишилися в окупації і не можуть звідти виїхати.
Крім того, у зв'язку зі збройною агресію російської федерації проти України, позивач кожного дня зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес і побоювання за свою безпеку та безпеку своїх рідних. Як стверджує позивач, зазначеними обставинами були порушені її нормальні життєві зв'язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, позивач кожного дня вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
Моральні страждання позивача внаслідок стресу викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури, у зв'язку із чим позивач має докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушеного права.
Обгрунтовуючи розмір моральної шкоди в сумі 35000 євро позивач вказує, що це є справедливою компенсацією з агресора - російської федерації, за факт порушення основоположних прав людини в України через що позивачу завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання було призначено о 08 год 30 хв 17 січня 2025 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 січня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті о 08 год 30 хв 17 лютого 2025 року.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 лютого 2025 року відкладено розгляд справи до 14 год 00 хв 03 березня 2025 року. Крім того, виклик відповідача держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації вирішено здійснити повторно шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України з підстав, передбачених ч.11 ст.128 ЦПК України
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання, що призначено о 14 год 00 хв 03 березня 2025 року, не з'явилася, причин не прибуття у судове засідання суду не повідомила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, зокрема, шляхом направлення судової повістки про виклик до суду засобами поштового зв'язку, що була отримана цим учасником справи 24.02.2025 (а.с.46). Водночас позивач ОСОБА_1 , 25.01.2025 засобами поштового зв'язку, направила на адресу суду клопотання, що надійшло до суду 27.01.2025 (вхідний №3300/25), в якому просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.38).
Відповідач держава російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, у судове засідання 03 березня 2025 року о 14 год 00 хв повторно явку свого представника не забезпечила, про причини неявки не повідомила, хоча про місце, день і час розгляду справи була повідомлена належним чином, заяв чи клопотань про проведення судового засідання без її участі до суду не подала, відзиву до суду не направила.
У зв'язку із цим 03 березня 2025 року суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди. У цьому судовому рішенні суд детально виклав підстави для проведення заочного розгляду справи, а тому повторно їх зазначати у судовому рішенні по суті спору суд не вбачає підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки справа слухалась у відсутність всіх учасників справи, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію сторони позивача, висловлену письмово, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий 22 серпня 1996 року Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області. Крім того, із безпосередньо дослідженого витягу із паспорта громадянина, яким документована позивач, суд встановив, що місце народження позивача є м. Донецьк, а місцем реєстрації її проживання, починаючи із 27.01.1978, є квартира АДРЕСА_2 (а.с.10-13).
Також із дослідженої в судовому засіданні копії картки платника податків, що видана позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Державною податковою інспекцією в Київському районі м. Донецька, останній присвоєний реєстраційний номер картки платника податків, а саме: НОМЕР_2 (а.с.14).
Із довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №7101-5001873158 від 14.07.2022 суд встановив, що Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради саме 14 липня 2022 року взято на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщену особу, місцем реєстрації проживання якої є: АДРЕСА_3 , а місцем фактчиного проживання/перебування: АДРЕСА_4 (а.с.15).
Крім того, судом встановлено, що дані, які містяться у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №7101-5001873158 від 14.07.2022, є актуальними і станом на день пред'явлення позивачем позову до суду, що підтверджується листом Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради №10-13693/24 від 18.12.2024, що направлений на відповідний запит суду (а.с.21).
Також судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України, що триває і дотепер.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» №1932-XII від 06 грудня 1991 року передбачено, що збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
Постановою Верховної Ради України схвалено Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року. З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами російської федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. Крім того, у цьому документі зазначено, що друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Згідно ч. 5 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15 квітня 2014 року (далі - Закон №1207), Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Суд бере до уваги ті загальновідомі обставини, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань рф, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих російській федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22 грудня 2022 року №309, відповідно до якого уся територія Донецького району Донецької області перебуває в тимчасовій окупації, починаючи із 07 квітня 2014 року.
Аналізуючи наведені обставини та докази у справі, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України (що є і загальновідомою обставиною, а тому не підлягає доказуванню згідно положень, передбачених ч.3 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, в т.ч. з 07.04.2014 окупація м. Донецьк, де народилася та тривалий час проживала позивач.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно керівних роз'яснень, що викладені у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч.9 ст.5 Закону №1207 передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
З огляду на викладені вище норми матеріального права, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, позивачу безумовно спричинено душевні страждання, яких остання зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою, зокрема, щодо неї самої, що виявилось у тому, що позивач вимушена була покинути свою домівку, в якій прожила понад 40 років, свій сталий уклад життя і переїхати в інший регіон України, набувши статус внутрішньо переміщеної особи, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, а відповідно позивач вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя та безпеки.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом національного законодавства (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02, рішення у справі «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, заява № 41984/98).
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (рішення у справі «Антипенко проти російської федерації» від 15 жовтня 2009 року, заява № 33470/03, постанова у справі «Пшеничний проти російської федерації» від 14 лютого 2008 року, заява № 30422/03).
У зв'язку із цим, суд дійшов висновку, що факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти суверенної держави України підтверджується матеріалами справи.
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд зазначає про таке.
Згідно керівних роз'яснень, що викладені у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Ураховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у її житті (вимушений переїзд на постійне проживання до м. Черкаси та набуття статусу внутрішньо переміщеної особи), глибину фізичних та душевних страждань внаслідок ведення бойових дій з ураженням цивільних об'єктів, порушення нормальних життєвих зв'язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою компенсацією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, що підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 300 000 грн.
Крім того, суд, під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України, врахував висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.23 ЦК України у подібних правовідносинах, що викладений у постанові від 10.02.2025 у справі № 524/1252/23 (провадження № 61-11844св24).
Водночас суд вважає, що розмір моральної шкоди підлягає визначенню у національній валюті України - гривні, без зазначення еквіваленту будь-якої валюти, в тому числі і євро, з огляду на таке.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Водночас положеннями ч.5 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому ані в означеній диспозиції ст.23 ЦК України, ані в цілому в означеній нормі матеріального права, ані в цілому в ЦК України як кодифікованому законі чи в будь-якому іншому законі чи підзаконному нормативно-правовому акті законодавцем не передбачено підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди в іноземній валюті, в тому числі і в євро.
У зв'язку із викладеним суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди, розмір якої визначений у національній валюті України, - гривні, без зазначення будь-яких еквівалентів інших валют.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Що стосується судових витрат, то суд зазначає про таке.
Частиною 1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подачу позовної заяви на підставі п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», беручи до уваги, що за подачу фізичною особою позовної заяви про стягнення моральної шкоди в розмірі 1 538 246,5 грн підлягав сплаті судовий збір в розмірі 23073.70 грн (підпункт 5 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»), а також те, що позовна вимога задоволена частково в сумі 300000 грн, що складає 19,5% від ціни позову (300000 грн / 1 538246,5 грн), тому із відповідача на користь держави Україна, керуючись ч.1,6 ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір в сумі 4 499,37 грн, тобто 19,5% від розміру судового збору, що підлягав сплаті позивачем як фізичною особою за подачу означеного позову (23073,70 х 0,195).
Керуючись ст. 23, 192, 1167 ЦК України, ст. 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 133, 141, ч.4 ст.223, 247, 263, 264, 265, 281, 282, 354, 355 ЦПК України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 300 000 (триста тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір в розмірі 4499 (чотири тисячі чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 37 (тридцять сім) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне заочне рішення складене 03 березня 2025 року.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_3 , адреса реєстрації фактичного проживання/перебування: АДРЕСА_4 .
Відповідач: держава російська федерація, місцезнаходження міністерства юстиції російської федерації: 119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, інші відомості: відсутні.
Головуючий: О. В. Петренко