Справа № 594/265/25
Провадження № 2/594/274/2025
04 березня 2025 року м.Борщів
Суддя Борщівського районного суду Тернопільської області Зушман Г.І., ознайомившись із матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності,-
Позивачка ОСОБА_1 03.03.2025 звернулася до суду з даним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям від 03 березня 2025 року цивільну справу № 594/ 265/25 розподілено для розгляду судді Борщівського районного суду Тернопільської області Зушман Г.І.
Вивчивши позовну заяву з доданими матеріалами, приходжу до висновку про неможливість розгляду даної справи, оскільки позивачка у цій справі ОСОБА_1 є присяжною у Борщівському районному суді Тернопільської області та здійснює правосуддя у визначених законом випадках.
Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначається Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII.
Аналіз положень ч. 1 ст. 1, ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дає підстави для висновку про те, що здійснення судової влади незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом, одна з базових засад організації судової влади в Україні та запорука справедливого судочинства. До того ж безсторонній розгляд і вирішення судових справ один із головних обов'язків судді, а також складова його присяги, порушенням якої визнається, зокрема, вчинення суддею дій, що можуть викликати сумнів у його неупередженості (п. 1 ч. 7 ст. 56, ч. 1 ст. 57 вищевказаного Закону).
Із вищевикладеного випливає, що кожен суддя, щодо неупередженості якого є законні сумніви, повинен вийти зі складу суду аби не підривати довіру до права на справедливий суд, що визнається основоположним правом людини.
Відповідно до приписів статей 124 та 127 Конституції України, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в України у визначених Законом випадках здійснюється за участю присяжних.
Відповідно до положень ст. 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» присяжним є особа, яка у випадках, визначених законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.
Присяжному за час виконання ним обов'язків у суді виплачується винагорода, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу. Час виконання присяжним обов'язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу.
У випадках передбачених ст. 66 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на присяжного поширюються окремі розпорядчі акти голови суду, у якому присяжний залучається до здійснення правосуддя.
Слід зазначити і те, що присяжний виконуючи обов'язки в суді здійснює ті ж самі процесуальні дії й приймає ті ж самі процесуальні акти що і суддя (розглядає справи в колегії разом із суддями, ухвалює із ними рішення тощо). Це підтверджується нормами Кримінального процесуального кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.
Із цього слідує, що на присяжного також поширюється статус судді.
Як зазначено у пункті 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної Ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 1 січня 2001 року: «Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана».
Відповідно до п. 2.5 «Бангалорських принципів поведінки суддів» від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Аналогічний принцип відображено в ч. 1 ст. 15 Кодексу суддівської етики.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Згідно ч.1 ст.39 ЦПК України, з підстав, зазначених у статтях 36, 37, і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. З огляду на наведене, з метою забезпечення високого рівня довіри громадян до суду та гарантування об'єктивності здійснення правосуддя, уникнення сумнівів у об'єктивності та неупередженості судді, вважаю за необхідне заяву про самовідвід задовольнити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 36-40 ЦПК України, суддя,-
Заяву про самовідвід судді Зушман Г.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності - задовольнити.
Справу передати в канцелярію суду для повторного визначення судді автоматизованою системою документообігу суду.
Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.
Суддя Ганна Зушман