Єдиний унікальний номер 448/1185/24
Провадження № 1-кп/448/59/25
Іменем України
04.03.2025 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні залу суду м.Мостиська кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування 24.05.2024р. за №12024141230000133, про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Торчиновичі Старосамбірського району Львівської області; зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, розлученої, непрацюючої, раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.3 ст.357 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 ,
та обвинуваченої ОСОБА_3 ,
Судом визнано доведеним, що обвинувачена ОСОБА_3 28.03.2024 року, точного часу в ході досудового розслідування встановити не надалось можливим, діючи з прямим умислом, спрямованим на викрадення офіційного документу, перебуваючи за місцем свого проживання на території власного домоволодіння, що за адресою: АДРЕСА_1 , керуючись корисливим мотивом, шляхом вільного доступу із внутрішньої кишені куртки рідного брата ОСОБА_5 , таємно викрала банківську картку, емітовану АТ КБ «Приватбанк» за № НОМЕР_1 (з безконтактною технологією проведення платежів), видану на ім'я ОСОБА_5 , яка відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» №2657-XII від 02.10.1992р., п.п. 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст.1, п.15.2, ст.15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346 III від 05.04.2001р., ч.4 ст.51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» №212І-ІІІ від 07.12.2000р. та згідно примітки до ст.358 КК України є офіційним документом, з метою її подальшого використання для особистого збагачення, шляхом викрадення грошових коштів, які перебували на банківському рахунку.
В подальшому, 28 березня 2024 року, точного часу в ході досудового розслідування встановити не надалось можливим, обвинувачена ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, керуючись прямим умислом спрямованим на незаконне заволодіння важливими особистими документами, перебуваючи за місцем свого проживання на території власного домоволодіння, що за адресою: АДРЕСА_1 , керуючись корисливим мотивом, шляхом вільного доступу із внутрішньої кишені куртки рідного брата ОСОБА_5 , таємно, умисно викрала паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого зберігала його за місцем свого проживання.
Такі дії обвинуваченої ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.1 ст.357 КК України - викрадення офіційного документа, вчиненого з корисливих мотивів та за ч.3 ст.357 КК України - незаконне заволодіння паспортом.
03.02.2025 року кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_3 за ч.4 ст.185 КК України закрито на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, - у зв'язку із втратою чинності законом, яким встановлюється кримінальна протиправність діяння.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях визнала повністю та підтвердила обставини, що наведені у обвинувальному акті і оголошені прокурором. Зазначила, що проживала разом з братом - потерпілим ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . 28.03.2024 року, у вечірній час, коли брат перебував у нетверезому стані, у неї виник намір викрасти банківську картку, а також паспорт, в якому знаходилась довідка про присвоєння ідентифікаційного коду. Зайшовши у приміщення будинку, де вона з братом проживала, підійшла до його куртки, де з кишені такої викрала вказані вище документи. В подальшому, скористалась банківською карткою, з такої зняла у відділенні АТ «Приватбанк», що у м.Мостиська, грошові кошти в розмірі 3000 грн., які використала для власних потреб. У вчиненому щиро розкаюється та просить суд її суворо не карати.
Потерпілий ОСОБА_5 , на попередньому судовому засіданні усно клопотав про подальший розгляд даного кримінального провадження у його відсутності. Також зазначив, що жодних претензій до обвинуваченої ОСОБА_3 як матеріального, так і морального характеру немає, просив суд її суворо не карати.
Враховуючи те, що обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у вчинених кримінальних правопорушеннях визнала повністю, вона та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз'яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.
Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, відповідно до яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 ст.9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п.65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Показання обвинуваченої ОСОБА_3 в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду щодо правильності розуміння нею змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного - відсутні, жодних клопотань з цього приводу учасниками кримінального провадження не заявлялись.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд знаходить винуватість обвинуваченої ОСОБА_3 доведеною у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень та вважає, що її дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст.357 КК України - викрадення офіційного документа, вчиненого з корисливих мотивів та за ч.3 ст.357 КК України - незаконне заволодіння паспортом.
Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 01.02.2018 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначив поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , суд, у відповідності до вимог ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винної та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Визначаючи ступінь небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема характеру вчинених дій, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.
Відповідно до роз'яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями "Про практику призначення судами кримінального покарання", досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Обвинувачена ОСОБА_3 вчинила кримінальні правопорушення, які згідно ст.12 КК України є кримінальними проступками.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.66 КК України судом визнаються: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 відповідно до ст.67 КК України судом не встановлено.
Судом також враховується характер і ступінь суспільної небезпечності кримінальних правопорушень, що обвинувачена ОСОБА_3 має постійне місце проживання, її (обвинуваченої) стан здоров'я - на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває; її матеріальний і сімейний стан - розлучена, не працевлаштована, її роль у скоєних кримінальних правопорушеннях та поведінку до і після вчинення таких,- обвинувачена ОСОБА_3 усвідомила протиправну поведінку, виявляє жаль з приводу вчинених кримінальних правопорушень, готова нести кримінальну відповідальність.
Суд враховує також думку потерпілого ОСОБА_5 , який немає до обвинуваченої ОСОБА_3 жодних претензій матеріального і морального характеру, а щодо призначеного обвинуваченій покарання - просив її суворо не карати.
Крім цього, судом взято до уваги інформацію, викладену у досудовій доповіді Яворівського районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області відносно обвинуваченої ОСОБА_3 , а саме, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особу обвинуваченої за місцем її проживання, умов її життєдіяльності відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення нею повторного кримінального правопорушення, а також відсутність ймовірної небезпеки для суспільства - свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.
Беручи до уваги наведені обставини в сукупності, суд при призначенні покарання також виходить із встановленої ст.50 КК України його мети - не тільки кари, а й виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_3 можливе шляхом застосування до неї покарання у виді штрафу в межах санкцій ч.1 та ч.3 ст.357 КК України.
Саме такий вид покарання відносно обвинуваченої ОСОБА_3 буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченою, так і іншими особами.
З урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, - обвинуваченою ОСОБА_3 вчинено кримінальні проступки, та майнового стану (обвинувачена має тимчасові підробітки), судом, у відповідності до вимог ч.2 ст.53 КК України, визначається розмір призначеного покарання за ч.1 ст.357 КК України у виді штрафу в розмірі сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 гривень, а за ч.3 ст.357 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Покарання за даним вироком обвинуваченій ОСОБА_3 слід призначити відповідно до правил, передбачених ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, визначивши остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Цивільний позов по справі не заявлено, процесуальні витрати в межах кримінального провадження відсутні.
Згідно з ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне речові докази, а саме: банківська картка № НОМЕР_1 , що емітована АТ «Приватбанк», паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Старосамбірським РВ УМВС України у Львівській області від 21.06.2005 року на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , довідка про присвоєння ідентифікаційного номера: НОМЕР_4 , видана на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фіскальний чек №6463 із «Люкс Маркет, м.Мостиська, вул.Зелена, 2а» на суму 78,00 грн. від 08.06.2024 року на 1 арк., фіскальний чек №6467 із «Люкс Маркет, м.Мостиська, вул.Зелена, 2а» на суму 95,00 грн. від 08.06.2024 року на 1 арк., фіскальний чек №8969 із АТ Приватбанку, Відділення «3ахідне43», м.Мостиська, вул.Грушевського, буд.2» про видачу готівки на суму 500,00 грн. від 27.03.2024 року на 1 арк., котрі були передані на відповідне зберігання законному володільцю ОСОБА_5 - вважати такому повернутими.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались. Запобіжний захід щодо обвинуваченої ОСОБА_3 не обирався, прокурор з клопотанням про обрання запобіжного заходу обвинуваченій до суду не звертався, підстав для обрання обвинуваченій запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, 373-376 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.357, ч.3 ст.357 КК України та призначити їй покарання:
- за ч.1 ст.357 КК України - у виді штрафу в розмірі 40 (сорока) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 (шістсот вісімдесят) гривень;
- за ч.3 ст.357 КК України - у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_3 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Речові докази, а саме: банківська картка № НОМЕР_1 , що емітована АТ «Приватбанк», паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Старосамбірським РВ УМВС України у Львівській області від 21.06.2005 року на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , довідка про присвоєння ідентифікаційного номера: НОМЕР_4 , видана на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фіскальний чек №6463 із «Люкс Маркет, м.Мостиська, вул.Зелена, 2а» на суму 78,00 грн. від 08.06.2024 року на 1 арк., фіскальний чек №6467 із «Люкс Маркет, м.Мостиська, вул.Зелена, 2а» на суму 95,00 грн. від 08.06.2024 року на 1 арк., фіскальний чек №8969 із АТ Приватбанку, Відділення «3ахідне43», м.Мостиська, вул.Грушевського, буд.2» про видачу готівки на суму 500,00 грн. від 27.03.2024 року на 1 арк., котрі були передані на відповідне зберігання законному володільцю ОСОБА_5 - вважати такому повернутими.
Запобіжний захід до набрання вироком суду законної сили ОСОБА_3 - не обирати.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду відповідно до ч.2 ст.394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1