Провадження № 2/522/3679/25
Справа № 522/1441/25-Е
03 березня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди,
Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди у розмірі 62 887,95 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу як особі з інвалідністю ІІ групи у червні 2022 року виплатили щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3 906 грн, недоплативши 11 566 грн. Протиправна бездіяльність відповідача щодо отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у належному розмірі, змусила позивача звернутися до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2022 у справі №420/8245/22, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 12.09.2023, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити виплату. Однак, рішення було виконано лише 10.12.2024. Протиправна бездіяльність відповідача розпочата у травні 2022 року породжувала у позивача почуття невизначеності, незахищеності, відчаю та несправедливості, що викликало гострі переживання та приступи тривоги. Протиправна бездіяльність відповідача призвела до погіршення і так слабкого стану здоров'я позивача. Факт завдання моральної шкоди підтверджується порушенням відповідачем соціальних прав позивача, а саме невиправданою надмірно тривалою, протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги. Вважає справедливим відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 євро, що по курсу НБУ на день подання позову становить 62 887,95 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.01.2025 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвала суду від 29.01.2025 доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ України в Одеській області 31.01.2025.
12.02.2025 надійшло клопотання ГУ ПФУ України в Одеській області щодо направлення позову з додатками.
Незважаючи на наявність квитанції, яка підтверджує направлення 27.01.2025 копії позову з додатками відповідачу позивачем, 13.02.2025 відповідачу було направлено позов з додатками. Позов з додатками отримані відповідачем 13.02.2025 про що свідчить довідка про доставку електронного документу.
До суду 21.02.2025 надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в особі представника Плита С.І. згідно якого заперечує проти задоволення позову.
На обґрунтування відзиву зазначено, що виплата грошової допомоги щорічно здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій. Пенсійним фондом України лише забезпечувалося подання переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах. Належним відповідачем у справі має бути місцевий орган соціального захисту населення за місцем проживання отримувача, а не Головне управлення Пенсійного фонду України в Одеській області. Відповідач звертає увагу, що постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справах №580/3113/22 та 580/2869/22 від 06.10.2022 суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач не надав доказів того, що негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральної шкодою, тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні. Розмір моральної шкоди є суб'єктивними та не підтверджується відповідними доказами.
Клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду відзиву у зв'язку з пропуском строку на його подання не приймається до уваги, адже суд дійшов висновку про поновлення строку відповідачу на подання відзиву, враховуючи обставини його пропуску, з метою об'єктивного розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 03 березня 2025 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Статтями 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 25.05.2022 з заявою про необхідність нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи (а.с.24-25).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 31.05.2022 повідомлено ОСОБА_1 про виплату як особі з інвалідністю війни 2 групи у розмірі 3 906 грн разом з пенсією за червень поточного року (а.с.21).
Не погоджуючись з розміром виплати ОСОБА_1 06.06.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про донарахування 11 566 грн (а.с.30-31).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2022 року по справі №420/8245/22 задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги (а.с.15-17).
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2022 року по справі №420/8245/22 залишене без змін постановою Верховного суду від 12 вересня 2023 року (а.с.35-38).
18 вересня 2023 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист на виконання рішення по справі №420/8245/22 (а.с.26).
29.09.2023 головним державним виконавцем рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження №72909518 щодо виконання виконавчого листа №420/8245/22 виданого 18.09.2023 Одеським окружним адміністративним судом (а.с.8).
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.01.2025, виплата заборгованості за рішенням суду по справі 420/8245/22 в сумі 11 566 грн зарахована на рахунок ОСОБА_1 10.12.2024 (а.с.12).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За приписами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («ІммобільяреСаффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).
У пунктах 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росії» (№2), в якій зокрема вказано: «У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу».
Згідно з приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio!». Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно із ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Норми ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.
Зазначене узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що протиправна діяльність ГУ ПФУ в Одеській області, встановлена судовим рішенням в адміністративній справі №420/8245/22, яка розпочалася у травні 2022 року, тривале невиконання протягом 2023-2024 років рішення суду завдало моральної шкоди у вигляді тривожності погіршення стану здоров'я.
Доводи ОСОБА_1 про завдання йому моральної шкоди тривалим невиконанням рішення суду щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, виконання якого гарантовано державою, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави у розмірі 4 000 грн, яка є належною сатисфакцією понесених душевних страждань та відповідає характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, вимушеним змінам в життєвих стосунках, а також принципам розумності, справедливості та співмірності.
Наявність моральної шкоди є доведеною, оскільки тривале невиконання рішення суду спричинило позивачу моральну шкоду.
Втім нарахування моральної шкоди у розмірі 62 887,95 грн на переконання суду є не обґрунтованим, завищеним, неспівмірним, тому у задоволенні позову в частині суми вище визначеної судом у розмірі 4 000 грн, слід відмовити.
Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) (п. 26) ЄСПЛ зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) зазначила, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року) зауважив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
Доводи відповідача про те, що Пенсійний фонд України є неналежним відповідачем у цій справі є безпідставними, оскільки постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"» від 7 травня 2022 року № 540, прямо зазначено, що виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється: органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій.
Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад можуть бути належними відповідачами у таких справах, але щодо осіб, які не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію.
Посилання відповідача на постанови Шостого апеляційного адміністративного справу у справах №580/3113/22 та №580/2869/22 від 06.10.2022 є безпідставним, оскільки, по-перше, постановою Верховного суду від 27.06.2023 у справі №580/2869/22 постанову апеляційного суду було скасовано, а позов задоволено, постановою, по-друге предметом позову у цих справах є визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в частині відмови нарахувати та виплатити щорічно разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік та зобов'язання виплатити разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, тоді як предметом спору у цій справі є стягнення моральної шкоди, внаслідок невчасної виплати на виконання рішення, яким вже визнано бездіяльність протиправною та зобов'язано здійснити виплату (доплату у більшому розмірі).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від судового збору особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, як особа з інвалідністю першої «А» групи, покласти на відповідача оплату судового збору у розмірі 968,96 грн (застосовано коефіцієнт 0,8 у зв'язку з поданням позову через систему «Електронний суд»).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83) на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 03 березня 2025 року.
Суддя В.Я.Бондар