Справа № 947/40578/24
Провадження № 2/947/987/25
27.02.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про розірвання шлюбу,
Позивач - ОСОБА_1 16.12.2024 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 22 серпня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Балаклійського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис №128 від 22.08.2003 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають трьох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, на цей час подружні стосунки між ними не підтримуються, у них з відповідачем різні характери, погляди на життя, примирення між ними неможливе, шлюб має формальний характер, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями, цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 27.01.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву, відкрито провадження по цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.
Позивачка - ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 27.02.2025 року не з'явилась, однак 27.02.2025 року надала до суду заява про підтримання позовних вимог та розгляд справи за її відсутності.
Відповідач до судового засідання призначеного на 27.02.2025 року також не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У відповідності до відповіді Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
За наслідком встановленого зареєстрованого місця проживання відповідача, оскільки останній не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, уся судова кореспонденція суду, у тому числі копія ухвали про відкриття провадження по справі та судова повістка скеровувались судом разом з рекомендованим поштовим повідомленням про відправлення поштової кореспонденції на ім'я відповідача за вказаною адресою, однак уся поштова кореспонденція повернута до суду без вручення.
Одночасно судом здійснювалось повідомлення останнього, про дату, час та місце судового засідання, шляхом скерування судової повістки, копії ухвали суду про відкриття провадження по справі та копії позовної заяви з додатками до неї на адресу, зазначеною позивачем у позові, а саме: АДРЕСА_2 , однак уся поштова кореспонденція повернута до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Одночасно, судом здійснювалось повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідач у відповідності до приписів ч. 11 ст. 128 ЦПК України також вважається повідомленим належним чином.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, однак не з'явився без поважних причин, не скориставшись процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі зокрема неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наслідком викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.
Згідно з ч. 2 ст. 281 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення заочного рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуюче вищевикладене, судом у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22 серпня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Балаклійського районного управління юстиції Харківської області зареєстровано шлюб між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено відповідний актовий запис №128. Під час реєстрації шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».
За час перебування у шлюбі у сторін по справі народилось троє дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який станом на час розгляду справи є неповнолітнім;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який станом на час розгляду справи є малолітнім;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який станом на час розгляду справи є малолітнім.
Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім'ї як союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім'ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Як вбачається з пояснень позивача зазначеної вільної згоди між сторонами по справі не має.
Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування - значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.
Закріпленні у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.
Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.
У ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу.
Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що сім'я розпалася остаточно, шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, подальше сумісне проживання суперечить інтересам позивача, а тому позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позовних вимог, а також звільнення позивачки від сплати судового збору на підставі ухвали Київського районного суду міста Одеси від 17.12.2024 року, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави понесенні останньою судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 77, 81, 141, 211, 263-265, 280-283, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) про розірвання шлюбу- задовольнити.
Розірвати шлюб між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 22 серпня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Балаклійського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис №128 від 22.08.2003 року.
Шлюб між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Позивачці ОСОБА_9 , залишити прізвище « ОСОБА_7 ».
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збірв сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко