03 березня 2025 р. Справа № 480/2222/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2024, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 22.10.24 по справі № 480/2222/24
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 , апелянт), в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати за період 01.01.2016 по 15.12.2017 у сумі 71815,99 грн з урахуванням дати розрахунку 26.12.2023 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №480/894/22.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 до 25.12.2023 включно нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати при здійсненні перерахунку та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по грудень 2017 року (по день виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ), з урахуванням січня 2008 року як базового місяця у розмірі 71 815,99 грн на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №480/894/22.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що в/ч НОМЕР_1 було проведено усі необхідні розрахунки з позивачем на день його виключення- 15.12.2017. Лише в січні 2022 позивач звернувся до суду із позовом про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення, що підтверджується постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2023 у справі №480/894/22.
Вважав, що компенсація на підставі ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» була б можливою, якби індексація була нарахована і не виплачена. Враховуючи, що між позивачем та в/ч НОМЕР_1 мав місце спір про право на нарахування індексації, цей дохід мав бути нарахований тільки після ухвалення судом відповідного рішення, а в/ч НОМЕР_1 не порушено строки виконання цього рішення, тому підстави для виплати позивачу компенсацію відсутні.
Позивач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника командира військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2017 №249 позивача виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення (а.с.27).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №480/894/22, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2023, крім іншого зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по грудень 2017 року (по день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ), з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №480/894/22, відповідач 26.12.2023 виплатив на користь позивача кошти у загальній сумі 71815,99 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №3353 від 22.12.2023 на суму 48394,50 грн (а.с.29), №3315 від 22.12.2023 на суму 23421,49 грн (а.с.30).
27.01.2024 позивач звернувся до в/ч НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Листом від 31.01.2024 №802 в/ч НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що не має права самостійно проводити нарахування та здійснювати виплати грошових коштів особі, яка не перебуває з нею у трудових відносинах (виключена зі списків частини). Виплата в таких випадках здійснюватиметься на підставі відповідних судових рішень після набрання ними законної сили.
Вважаючи протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 до 25.12.2023 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати при здійсненні перерахунку та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по грудень 2017 року ( по день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) на виконання судового рішення у справі №480/894/22.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до ст.1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст.2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян ). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
За змістом ст.ст.3,4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Колегія суддів зазначає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до ст.6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Враховуючи наведене вище, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, справі №21-2003а16, про це зазначено Верховним Судом у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17, №240/11882/19.
Таким чином, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Згідно зі ст.7 Закону №2050-ІІІ, пункту 8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №480/894/22, 26.12.2023 відповідачем нараховано та виплачено позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення у розмірі 71815,99 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями №3315, №3353 від 22.12.2023.
При цьому, під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення станом на 26.12.2023 відповідачем не вирішено питання щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі 560/8194/20 від 02 квітня 2024 року, серед іншого, дійшов висновку про те, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-III не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Згідно з висновками судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, необхідно розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до дня фактичної виплати індексації - 25.12.2023.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а, відповідно до якої у разі наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року по справі № 480/2222/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін