03 березня 2025 р. Справа № 520/29346/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 11.12.24 по справі № 520/29346/24
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.08.2015р. по 28.08.2024р., з виплаченої за період з 01.07.2015р. по 01.03.2018р. індексації грошового забезпечення у сумі 7907,58 грн.;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2015р. по 28.08.2024р., з виплаченої за період з 01.07.2015р. по 01.03.2018р. у сумі 7907,58 грн відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ(зі змінами та доповненнями) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001року.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати, за несвоєчасну виплату належних сум індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», у зв'язку з чим вимушений звернутися до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що долучена до матеріалів справи довідка - розрахунок № 446 свідчить, що здійснена 28.08.2024 відповідачем виплата індексації грошового забезпечення у сумі 8028,00 грн. здійснена за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 за заявою позивача, що не заперечується самим відповідачем у його листі № 09/Г-502/533 від 16.10.2024, а викладеними вище положеннями законодавства прямо передбачено обов'язок роботодавця здійснити компенсаційну виплату працівнику за несвоєчасну виплачену заробітну плату.
Також зазначає, що факт звернення позивача на адресу відповідача із заявою про виплату індексації грошового забезпечення мав місце та підтверджується наданими з позовною заявою документами, зокрема довідкою-розрахунком та листом-відповіддю відповідача, а також свідчать про те, що разом із виплаченою сумою коштів відповідач не виплатив компенсацію втраченого позивачем доходу у зв'язку із невчасною виплатою повного розміру заробітної плати, на яку він набув права.
Позивач стверджує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд поставив у залежність позивача з вчинення відповідачем додаткової активної дії, такої як відмова від здійснення компенсаційних виплат, яку слід розглядати лише як додаткову форму відмови.
Звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20 сформував правову позицію, згідно якої аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Крім того, Судова палата у вищевказаній постанові зазначила, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що матеріалами справи не підтверджено, що позивач звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходу, таким чином, позивачем не дотримано, визначеної Законом № 2050-III, умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.
Позивач в свою черге надав до суду апеляційної інстанції відповідь на відзив відповідача, в якому наполягає на тому, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050- ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Відповідно невчинення виплати компенсації у вказаний період свідчить про відмову відповідача виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує від позивача попереднього звернення на адресу відповідача з окремою заявою, а від відповідача не вимагає оформлення відмови окремим рішенням.
З викладеного вбачає, що відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачу суму з утраченого доходу у зв'язку із невчасно виплаченою індексацією грошового забезпечення в день виплати такої індексації, чого не зробив, тобто вчинив протиправну бездіяльність, яка і є фактичною відмовою відповідача із здійснення відповідного розрахунку.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з довідки розрахунку № 446 нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення встановлено, що за період з 01.07.2015р. по 01.03.2018р. відповідачем нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 8028,00 грн.
Зі скриншоту карткового рахунку позивача встановлено, що сума 8028,00 грн. перераховано 28.08.2024р..
Указані обставини й слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріали справи не містять доказів звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходу, тому позивачем не дотримано визначеної Законом № 2050-III, умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III, тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно із статтею 19 цього ж Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
За визначенням статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За приписами частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац сьомий).
Враховуючи те, що індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 № 9-рп/2013), передбаченою статтею 33 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», вона входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). Як складова належної працівникові заробітної плати, індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що оскільки індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Статтею 1 Закону № 2050-III установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діяла до 26 лютого 2021 року); пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діє з 26 лютого 2021 року).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-III).
Колегія суддів враховує, що подібні правовідносини були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024).
У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:
"24. У свою чергу питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
25. Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
26. Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
27. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
29. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.".
Отже, у цій справі судова палата дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу обов'язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.
Як встановлено з матеріалів справи, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснена відповідачем 28.08.2024 року за період з 01.07.2015р. по 01.03.2018р. у розмірі 8028,00 грн, що підтверджено зі скриншоту карткового рахунку позивача.
Отже, враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв'язку із неправомірними діями відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки виплата 28.08.2024 позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 01.03.2018 фактично встановлює факт невиплати грошового забезпечення у цей період.
Несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням позивачу індексації грошового забезпечення з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення без додаткового звернення з цим питанням до відповідача.
Відповідно невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28.08.2024 свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, тому є помилковим висновок суду першої інстанції, що позивачем не дотримано визначеної Законом № 2050-III умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації має нараховуватися в місяці, в якому проведено виплату індексації, а відмова відповідача у виплаті такої компенсації не є обов'язковою умовою для виплати такої компенсації.
За наведеного вище правового регулювання та висновків Верховного Суду у справі № 560/8194/20, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Оскільки сума індексації грошового забезпечення позивачу виплачена тільки 28.08.2024, тому період порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення позивачу становить з 01.08.2015 (дата з якої відповідач повинен був розпочати нарахування індексації грошового забезпечення) по 28.08.2024 (день фактичної виплати індексації) та повинен бути компенсований шляхом нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у відповідності до положень Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року по справі № 520/29346/24, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 по справі № 520/29346/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.08.2015р. по 28.08.2024р., з виплаченої за період з 01.07.2015р. по 01.03.2018р. індексації грошового забезпечення у сумі 7907,58 грн.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2015р. по 28.08.2024р., з виплаченої за період з 01.07.2015р. по 01.03.2018р. у сумі 7907,58 грн відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (зі змінами та доповненнями) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич