28 лютого 2025 року м. Київ
Справа №753/3261/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/974/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Колесника О.М. 14 березня 2024 року у м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,
У лютому 2024 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму боргу за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води у розмірі 69781,95 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 57969,70 грн., 3% річних у розмірі 2488,17 грн. та 9324,08 грн. - інфляційної складової боргу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 та є споживачами послуг, які надає позивач. Відповідачі отримують послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, при цьому не в повному обсязі виконують зобов'язання по їх оплаті, в зв'язку з чим за ними утворилась заборгованість, яку позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів з урахуванням нарахованих штрафних санкцій.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ТОВ «Євро-реконструкція» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг з центрального опалення та постачання гарячої води у розмірі 69781,95 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 57969,70 грн., 3% річних у розмірі 2488,17 грн. та 9324,08 грн. - інфляційної складової боргу.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ТОВ «Євро-реконструкція» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн. у рівних частинах з кожного.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі зареєстровані за вказаною адресою, а відтак є споживачами вказаних послуг, крім того вони не відмовлялись від надання позивачем житлово-комунальних послуг та отримували їх, не здійснюючи оплату за користування вказаними послугами.
Не погодилася із зазначеним рішенням суду відповідач ОСОБА_1 , представником подана апеляційна скарга, в якій стверджується про порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідач вказує на те, що позивачем не було укладено жодного договору з відповідачами про надання послуг, а тому такі правочини є нікчемними і відсутні законні підстави стягувати заборгованість.
Вказує, що позивач безпідставно вимагає сплати заборгованості з січня 2016 року по січень 2024 року, оскільки згідно зі ст. 357 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а тому позивач може вимагати стягнення боргу за користування комунальними послугами тільки за період з 2021 року по 2024 рік.
Щодо нарахування штрафних санкцій вказує, що в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України постановою від 05 березня 2022 року №206 заборонив нараховувати та стягувати неустойку (штрафи, пеню), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Звертає увагу, що відповідно до ч.4 ст. 319 ЦК України, згідно зі свідоцтвом про право власності від 22 жовтня 2007 року № НОМЕР_1 , власниками у рівних долях є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .. ОСОБА_3 не може бути належним відповідачем, а інші відповідачі як безпосередні користувачі комунальних послуг повинні нести обов'язки щодо утримання квартири.
На підставі вищевикладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення повністю.
У письмових поясненнях до апеляційної скарги представник позивача вказує, що позивач не має доводити факт надання послуг з постачання теплової енергії, оскільки надає вказані послуги не окремо до кожної квартири, а в цілому до багатоквартирного будинку відповідача.
Крім того вказує, що відсутність договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження та призначення справи до розгляду) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 01 червня 2012 року № 198 (переоформлено рішенням від 21 червня 2016 року № 1159) видана Ліцензія на вид господарської діяльності - постачання теплової енергії /а.с. 21/
Відповідно до вимог п. 3.3. Статуту ТОВ «Євро-Реконструкція», основними видами господарської діяльності товариства серед іншого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам; надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої види /а.с. 18/.
23 липня 2014 року у газеті «Хрещатик» (№ 103 (4503) позивачем розміщено повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси. Проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в газеті «Хрещатик» 06 серпня 2014 року (№111(4511).
Відповідно до даних витягу з реєстру територіальної громади м. Києва від 10 січня 2024 року про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 вбачається, що у вказаній квартирі за період з 31 січня 2017 року по 11 січня 2024 зареєстровані ОСОБА_2 (дата реєстрації - 02 листопада 1987 року), ОСОБА_1 (дата реєстрації - 02 листопада 1987 року), ОСОБА_3 (дата реєстрації - 23 березня 2004 року), ОСОБА_4 (дата реєстрації - 08 серпня 2016 року) /а.с. 12/.
Судом також встановлено, що між позивачем та відповідачамине булоукладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до даних розрахунку суми боргу за послуги з постачання теплової енергії заборгованість відповідача становить на 01 січня 2024 року 57969,70 грн., яка складається з заборгованості за послуги з постачання гарячої води починаючи з січня 2016 року у розмірі 32304,59 грн. та послуг з централізованого опалення починаючи з червня 2017 року у розмірі 25665,11 грн., що підтверджується копіями наявних рахунків в матеріалах справи/а.с. 8-11/.
Статтею 11 ЦК України визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона -підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в п. 10 ч. 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Конклюдентні дії, є акцептом, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» публічні договори приєднання про надання комунальних послуг з власниками індивідуальних (садибних) житлових будинків вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Враховуючи зміст п. 2 ст. 205 ЦК України та п. 2 ст. 642 ЦК України, можна зробити висновок, що укладення договору шляхом вчинення виключно конклюдентних дій або мовчання можливе, якщо для певного договору не передбачена обов'язкова письмова форма або якщо таке укладення договору передбачено законом.
За таких обставин, прийняття оферти виконавця послуг може бути у вигляді мовчання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII унормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води в спірний період були врегульовані Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Пунктом 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830 передбачено, що індивідуальний договір вважається укладеним зі споживачем, якщо протягом 30 днів з дня його опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З наведених обставин справи вбачається, що позивач є надавачем послуг з опалення та гарячого водопостачання, зокрема, за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 154-а.
Відповідачі зареєстровані в квартирі за вказаною адресою. Даних про реєстрацію у вказаному приміщенні інших осіб матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги про те, що тільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є власниками квартири в рівних долях, а тому тільки вони несуть обов'язки щодо утримання квартири, а ОСОБА_3 не є власником квартири, а тому не має сплачувати заборгованість за надані послуги, відхиляються апеляційним судом, так як положенням ч.3 ст 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. А відтак всі відповідачі є споживачами послуг за вказаною адресою, які своєчасно не вносили плату або в неповному обсязі за отримані послуги з опалення та гарячого водопостачання, що призвело до заборгованості та мають зобов'язання перед позивачем
Так, безпосередньо між сторонами у справі договір про надання житлово-комунальних послуг в письмовому вигляді укладений не був. Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачі періодично сплачували заборгованість за надані послуги, таким чином прийняли умови позивача, а тому відсутність письмово-оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідачів обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Відносно доводів відповідача про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1, 5 ст. 261 ЦК України).
Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Стосовно вимог про стягнення заборгованості з березня 2016 року до березня 2017 року то судом першої інстанції було вірно встановлено, що в матеріалах справи містяться докази часткової сплати відповідачами на користь позивача послуг в грудні 2017 року, лютому 2018 року, березні 2018 року у розмірі, що перевищував нараховування у поточному місяці. Таким чином, позовні вимоги за період з березня 2017 року по грудень 2023 року є такими, що пред'явлені в межах строку позовної давності.
Такі дії відповідачів свідчать про визнання ними боргу. При цьому відповідачами не було подано доказів, які б надали змогу суду дослідити призначення вказаних платежів.
Посилання відповідачів на постанову КабінетуМіністрів України від 05 березня 2022 року №206, якоюзаборонено нараховувати та стягувати неустойку (штрафи, пеню), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги не приймаються до уваги суду апеляційної інстанції, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості 3 % річних та інфляційні втрати відповідачам нараховувались у період з січня 2016 року по січень 2022 року, до набрання чинності вказаної постанови. З лютого 2022 року відповідачам не нараховувались штрафні санкції, що підтверджується розрахунком заборгованості /а.с.8-11/. А відтак у позивача правомірно виникло право на стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу за період до лютого 2022 року, так як у цей період не зупинялась дія положення ч.2 ст. 625 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанції надана вірна оцінка доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об'єктивно з'ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надана належна правова оцінка. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук