28 лютого 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/1397/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів:Писаної Т.О., Гаращенка Д.Р.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2
та за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Іванківського районного суду Київської області
від 19 квітня 2024 року
у цивільній справі № 366/3080/21 Іванківського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2
до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6
про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У листопада 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позов обґрунтовується тим, що позивачі є рідними братом та сестрою. Відповідачі позивачам не доводяться родичами, лише мають однакове прізвище. Майже всі родичі позивачів поховані на цвинтарі в с. Сукачі Вишгородського району Київської області, в одному місці, а родичі відповідачів похоронені в іншому місці даного цвинтаря.
Для відбуття поминальних днів, біля могил своїх рідних, позивачі, в 1987 році, спільними діями побудували металевий стіл, з двома лавками, розміром 4,0м х 1,0м, висотою 1,0 м, вагою 200 кг, який поставили біля могил своїх рідних.
У червні 2020 року біля могил рідних позивачів, з'явились нові поховання родичів відповідачів. Вказане поховання було проведено на тому місці, де стояв стіл позивачів. Сам же стіл був викопаний та поставлений біля огорожі цвинтаря. За словами ОСОБА_7 - колишнього чоловіка відповідача ОСОБА_3 , стіл позивачів буде ними відремонтований та поставлений на новому місці, біля могил їхніх рідних, за власний кошти відповідачів.
Протягом тривалого часу (більше 4-х місяців) становище із столом позивачів не змінювалось, тому вони знову власними силами зменшили розмір столу - довжина столу стала 1,8 м, ширина - 0,7 м, висота залишилась та ж сама - 1,0 м, і 31 жовтня 2020 року поставили стіл на новому місці, біля могил своїх рідних. Вартість цього столу становила 5 500 грн.
Однак, через деякий час після цього між сторонами почали виникати конфлікти по питанню місцезнаходження вказаного вище столу. Відповідачі вимагали його переставити (хоча він зовсім не заважав їм проходити до могил їх рідних і близьких).
04 листопада 2020 року, у день смерті матері, позивач ОСОБА_8 разом з чоловіком позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 прибули на цвинтар с. Сукачі, щоб провідати могилу матері. Прибувши на вказане місце, вони виявили, що вказаний вище металевий стіл безслідно зник, а на місці його колишнього розташування знаходились всі відповідачі, які прибирали місце, де знаходився стіл (граблями вирівнювали земляне покриття).
На питання позивача ОСОБА_1 , де знаходиться стіл, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , за мовчазною згодою інших відповідачів, заявили, щоб шукали його на смітнику..». На місці викраденого та знищеного стола позивачів відповідачі поховали двох своїх рідних.
Стіл станом на день подачі позову до суду, позивачі так і не знайшли. Позивачі переконані, що до зникнення (та знищення) їхнього стола причетні відповідачі, так як вони ще до зникнення стола вимагали від позивачів його прибрати, тому що він, на їх думку, їм заважав. Таким чином, відповідачі спільними своїми діями знесли та знищили спільне майно позивачів, зокрема, металевий стіл, вартістю 5500 грн. Спільні сумісні дії всіх відповідачів перебувають в прямому та безпосередньому причинному зв'язку з настанням суспільно-небезпечних та тяжких для позивачів наслідків - знищенні майна.
Позивачі вважають, що окрім матеріальної шкоди, відповідачі своїми спільними умисними діями нанесли їм значну моральну шкоду, яка виявилась в нервовому струсі та переживаннях позивачів за своє майно, що було знищено відповідачами, за їх не бажання в добровільному порядку компенсувати завдану шкоду, - все це потребує додаткових зусиль для поновлення нормального ритму життя та негативно позначилось (і може в подальшому позначатись) на життєвих планах та планах сімей позивачів, на їхньому моральному стані та моральному стані близьких та рідних позивачів. Розмір нанесеної моральної шкоди діями відповідачів окремо кожному з позивачів, оцінюють в суму 25 000 грн.
В добровільному порядку компенсувати нанесені матеріальні збитки в вищевказаному розмірі відповідачі категорично відмовились, хоча, переконані, вони зобов'язані це зробити.
Посилаючись на викладене, просили задовольнити позов та:
- зобов'язати відповідачів по позову - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - солідарними діями відшкодувати нанесену позивачам матеріальну шкоду відтворенням в натурі (побудувати) нового металічного столу, вказаних вище розмірів та розмістити його на попередньому місці, звідки він і був зміщений та знищений;
- стягнути з відповідачів на користь позивачів нанесену їм особисто спільними сумісними діями моральну шкоду в розмірі 25 000 грн., кожному, в солідарному порядку.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 відшкодувати завдану ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріальну шкоду в натурі - надати річ (металевого стола) того ж роду і якості або іншим шляхом відтворити попереднє становище в натурі.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі по 2 500 грн кожному.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1816 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30 травня 2024 року подали апеляційну скаргу, в якій просили його скасувати та прийняти по справі нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що саме спільними діями ОСОБА_3 з іншими відповідачами по справі, позивачам була нанесена значна матеріальна та моральна шкода, а тому фактичне звільнення відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від відповідальності є безпідставними та незаконними.
Крім того, посилались на те, що суд першої інстанції не вказав ні однієї підстави відповідно до якої він звільнив вказаних відповідачів (окрім ОСОБА_3 ) від відповідальності, адже ОСОБА_3 не могла в одиночку викопати і винести тяжкий металічний стіл.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині стягнення моральної шкоди, позивачі вважають, що заявлена сума моральної шкоди у розмірі 25 000 грн не є значно великою, порівняно з тими психологічними та моральними стражданнями, які відповідачі завдали своїми спільними діями.
Також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги відповідачки обґрунтовані тим, що всупереч процесуального закону, позивачі не надали документів зокрема на підтвердження родинних зв'язків з померлими, а також свідоцтво на поховання родичів, фото чи відео фіксацію місця поховання родичів. Вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у постанові адміністративної комісії зазначено про демонтаж на кладовищі столу дерев'яного, а позивачі просять відновити стіл металевий.
19 липня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 від позивачів, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 відповідачі не скористались.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За правилами ч.1 ст. 369 ЦПК України (у редакції на дату подання апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга позивачів не підлягає задоволенню, разом з тим апеляційна скарга відповідачки підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_3 згідно Постанови № 1 адміністративної комісії при виконавчому комітеті Іванківської селищної ради від 29 грудня 2020 року була визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 186 КУпАП (Самоуправство, тобто самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам). Оскільки постанова набрала законної сили, суд вважав, що вина в діях відповідача ОСОБА_3 у самоуправстві, встановлена і не підлягає доказуванню, та дійшов висновку, що саме ОСОБА_3 повинна відповідати за свої неправомірні дії. Зважаючи на положення ст. 1192 ЦК України суд вважав за необхідне зобов'язати ОСОБА_3 відшкодувати завдану ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріальну шкоду в натурі - надати річ (металевого стола) того ж роду і якості або іншим шляхом відтворити попереднє становище в натурі.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи характер, обсяг доведених позивачами тривалість страждань та вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, відсутність передумов для добровільного відшкодування відповідачами завданої матеріальної шкоди, вважав, що достатнім, адекватним та справедливим присудження позивачам відшкодування спричиненої моральної шкоди у розмірі по 2 500 грн кожному.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
На підставі частини 1 та 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 725/1670/18 (провадження № 61-9128св19) зазначено, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає».
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом абзацу 1 пункту 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Згідно з частиною 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 925/1478/16, протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (постанова Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16-ц).
З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 754/1108/15-ц (провадження № 61-16856св20) зазначено, що «при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювана шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну».
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі стверджували, що переконані у тому, що до зникнення (та знищення) їхнього стола причетні відповідачі оскільки до зникнення стола вимагали від позивачів його прибрати. Таким чином позивачі вважали, що відповідачі спільними своїми діями знесли та знищили спільне майно позивачів, а саме металевий стіл, вартістю 5500 грн, й дії всіх відповідачів перебувають в прямому та безпосередньому причинному зв'язку з настанням суспільно-небезпечних та тяжких для позивачів наслідків - знищенні майна.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, 23 листопада 2020 року відносно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення за № 209410, за те що вона 01.11.2020 року близько 12 год. за адресою: АДРЕСА_1 , на території кладовища вчинила самоуправство, а саме: на власний розсуд, всупереч встановленому порядку демонтувала стіл дерев'яний на кладовищі, чим завдала матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 , чим вчинила правопорушення, передбачене ст. 186 КУпАП (а.с. 211 том 1).
Відповідно до постанови № 1 адміністративної комісії при виконавчому комітеті Іванківської селищної ради, складеної 29 грудня 2020 року, встановлено, що ОСОБА_3 , 01.11.2020 року о 17:00 год., за адресою АДРЕСА_1 на території кладовища вчинила самоуправство, а саме на власний розсуд, всупереч встановленому порядку, демонтувала стіл дерев'яний, чи завдала матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 . Визнано ОСОБА_3 винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 186 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження (а.с. 27 том 1).
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 26.12.2022 року (справа № 366/1084/22) задоволено адміністративний позов ОСОБА_3 до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Постанову № 1 адміністративної комісії при виконавчому комітеті Іванківської селищної ради від 29 грудня 2020 року про визнання ОСОБА_3 винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 186 КУпАП скасовано, а провадження в справі про адміністративне правопорушення - закрито (а.с. 117-124 том 1).
Згідно Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Іванківського районного суду Київської області від 26.12.2022 (справа № 366/1084/22) скасовано, а позов ОСОБА_3 до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, треті особі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 29.12.2020 № 1 залишено без розгляду (а.с. 189-191 том 1).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд звертає увагу, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи й передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку з приводу задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача ОСОБА_3 надати річ, а саме металевий стіл, того ж роду і якості або іншим шляхом відтворити попереднє становище в натурі, адже матеріали справи не містять доказів на підтвердження демонтажу, знищення тощо відповідачами, й зокрема ОСОБА_3 металевого стола. Постановою у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності за демонтаж дерев'яного столу, при цьому, зазначено, що шкода завдана демонтажем, а не привласненням чи знищенням такого столу.
Доказів того, що відповідачі, й зокрема ОСОБА_3 вчинили крадіжку чи знищили металевий стіл позивачів, останніми не надано.
Демонтаж дерев'яного столу не знаходиться у причинному зв'язку із шкодою у розмірі вартості металевого столу.
Отже, за встановлених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що складові для відшкодування майнової шкоди відсутні, адже протиправна поведінка відповідачів, що полягала б у демонтажу, привласненні чи знищенні металевого столу не доведена. Підстави для задоволення позову з огляду на наведене відсутні.
За наведених обставин відсутні й підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, адже такі вимоги є похідними й за відсутності протиправної поведінки відповідачів є безпідставними.
З огляду на вище викладене й зважаючи на помилковість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування майнової та моральної шкоди, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивачів про те, що суд першої інстанції не вказав в своєму рішенні підстави, відповідно до якої звільнив інших відповідачів по справі, окрім ОСОБА_3 від відповідальності.
Доводи апеляційної скарги позивачів про те, що заявлена ними сума до стягнення в розмірі 25 000 грн моральної шкоди є не завищеною та є співмірною з моральними стражданнями, також відхиляються, адже підстави для відшкодування моральної шкоди, за встановлених у справі обставин, відсутні.
За обставин викладених вище, ураховуючи, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 знайшли підтвердження, адже суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції у частині задоволених вимог та ухвалення у вказаній частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи обсяг та зміст позовних вимог та результати апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що витрати із сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2724 грн скаржнику ОСОБА_3 підлягають компенсації за рахунок Держави, адже позивачі від сплати судового збору звільнені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в у задоволенні позову відмовити.
В іншій частині рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 квітня 2024 року залишити без змін.
Компенсувати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмір 2 724 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді: Є. П. Євграфова
Т. О. Писана
Д. Р. Гаращенко