справа № 752/21387/23 Головуючий у суді І інстанції: Кордюкова Ж.І.
провадження №22-ц/824/3997/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
25 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Музичко С.Г., Желепи О.В.,
секретар судового засідання: Дуб С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду у м. Києві від 03 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про визнання договору дарування частки квартири недійсним, зобов'язання повернути частку квартири та скасувати рішення про державну реєстрацію прав на частку квартири,
У жовтні 2023 року адвокат Храпійчук Віктор Олександрович, в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання договору дарування частки квартири недійсним, зобов'язання повернути частку квартири та скасування рішення про державну реєстрацію прав на частку квартири.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 12.05.2015 року між сторонами був укладений договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Іншим співвласником квартири є ОСОБА_4 .
Зазначена квартира є єдиним житлом позивачки.
Впродовж зими-весни 2015 року ОСОБА_2 хворіла, в квітні 2015 року їй зробили операцію. В період хвороби вона перебувала у важкому фізичному та пригніченому стані, оскільки лікарі підозрювали у неї онкологічне захворювання.
Позивач боялась, що не зможе доглядати за собою через хворобу та важкий стан після операції, тому попросила відповідачку (свою онуку), укласти з нею договір довічного утримання, за яким вона доглядали би її, а взамін отримала частку квартири.
На початку травня 2015 року вони домовились про нотаріальне посвідчення договору. Вона прочитала текст договору, проте через свій хворобливий стан та похилий вік позивач не зрозуміла юридичних відмінностей між договором дарування та договором довічного утримання. З моменту укладання договору вона вважала його договором довічного утримання. З огляду на зазначене позивач не укладала б договір дарування, якби розуміла, що втратить єдине своє житло без гарантії довічного утримання, тим більше, що відповідачка обіцяла надавати матеріальну допомогу.
Укладаючи договір дарування квартири, позивач помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків сторін. Фактично передача квартири не відбувалась, ключі від квартири відповідачу не передавались, ОСОБА_2 продовжує проживати в спірній квартирі та самостійно сплачувати комунальні послуги.
Під час укладання договору дарування волевиявлення позивачки не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Вона діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.
До квітня 2021 року позивач нерегулярно отримувала матеріальну допомогу від відповідачки, а після цього остання відмовилась від її надання, що стало причиною подання позову.
З огляду на викладене просив:
визнати договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 12.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем, номер запису про право власності : 9633180 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з 12.05.2015 недійсним;
зобов'язати відповідачку повернути ОСОБА_2 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Ковальчука Сергія Павловича про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 21240566 від 12.05.2015 щодо державної реєстрації права спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1/2 частки з одночасним припиненням права власності відповідачки розмірі 1/2 частки на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;
стягнути з відповідачки судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду у м. Києві від 03 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , укладений 12.05.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем, номер запису про право власності 9633180 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1073,60 грн.
Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що в матеріалах справи наявна медична документація, а саме Протокол операції № 84 та довідка з лікарні, видана на ім'я позивача, ОСОБА_2 . Однак, медична документація не підтверджує той факт, що позивачка не усвідомлювала свої дії та не могла керувати ними. Також позивачка не надала жодних доказів на підтвердження того, що остання перебувала у тяжкому стані та потребувала стороннього догляду.
Вказувала, що сам по собі факт наявності в дарувальника захворювань та його похилий вік не можуть свідчити про укладення ним договору дарування під впливом помилки та не є підставою для визнання цього договору недійсним.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що в судовому засіданні суду першої інстанції позивачка надала пояснення, в яких підтвердила той факт, що остання під час підписання та укладення Договору, прочитала вголос Договір Дарування частини квартири, який був укладений 12 травня 2015 року, у зв'язку з чим, остання була обізнана про укладення Договору Дарування та про строки позовної давності.
Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Договір дарування частини квартири був укладений 12 травня 2015 року, позивачка не надала докази про те, що коли саме остання дізналася про порушення свого права, та з якого часу необхідно вважати строк позовної давності.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що в судовому засіданні позивач пояснила, що лише в квітні 2021 року їй стало відомо про те, що вона уклала договір дарування частки квартири, а не договір довічного утримання, оскільки повідомлення відповідачки про можливість її виселення з квартири вона звернулась до нотаріуса, який їй роз'яснив, що вона уклала саме договір дарування нерухомого майна.
Однак, позивачка не надала суду докази на підтвердження того, що саме нотаріус роз'яснив останній в 2021 році, що вона уклала саме договір дарування нерухомого майна.
Також звернула увагу суду апеляційної інстанції, що сторона позивача не просила суд поновити їм строк позовної давності, такого клопотання з їх боку не було, суд першої інстанції самостійно поновив строк позовної давності та вважав його пропущеним з поважним причин.
20 січня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача - адвоката Храпійчук В.О., просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивач не мала волі на укладання договору дарування, оскільки в силу віку та необхідності одержання утримання та догляду через стан здоров'я, вважала, що укладає договір довічного утримання. Крім того, з пояснень позивачки встановлено, що деякий час після укладання договору дарування відповідач надавала їй матеріальну допомогу.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідачки повернути ОСОБА_2 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оскільки у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Проте відповідач 1/2 частку спірної квартири у натурі не одержала, а тому суд не може покласти на неї обов'язок повернути майно позивачу, яке вона від нього фактично не одержувала.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Ковальчука Сергія Павловича про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 21240566 від 12.05.2015 року щодо державної реєстрації права спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1/2 частки з одночасним припиненням права власності відповідачки розмірі 1/2 частки на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, обгрунтовуючи свої висновки тим, що у судовому засіданні позивач пояснила, що лише в квітні 2021 року їй стало відомо про те, що вона уклала договір дарування частки квартири, а не договір довічного утримання, оскільки повідомлення відповідачки про можливість її виселення з квартири вона звернулась до нотаріуса, який їй роз'яснив, що вона уклала саме договір дарування нерухомого майна.
Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що 20.06.2014 року ОСОБА_2 отримала ордер на зайняття житлового приміщення по АДРЕСА_2 .
15.01.2015 року було видано свідоцтво про право власності, згідно з яким квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних долях.
В період з 27.04.2015 року по 06.05.2015 року позивач перебувала на лікуванні в ДУ «ГМЦ МВС України» з приводу кістоми лівого яєчника, пухлина широкої зв'язки зліва, 28.04.2015 - операція лапаротомія, екстрипація матки з додатками, видалення пухлини широкої зв'язки матки.
12.05.2015 року між сторонами був укладений договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого відповідач прийняла в дар 1/2 частку квартири.
У позовній заяві позивач зазначила, що вона прочитала договір дарування перед його підписання, але через хворобливий стан та похилий вік не розуміла відмінність між договором дарування та довічним утриманням.
Відповідно до пунктів 6.1 та 6.2 Договору дарування дарувальник та обдарований у присутності нотаріуса ствердили, що однаково розуміють значення і умови цього договору його правові наслідки для кожної із сторін; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 6.4 Договору дарування дарувальник та обдарований у присутності нотаріуса ствердили, що договір, що укладається, не має характеру фіктивного та удаваного правочину.
Також відповідно до п. 6.7 Договору дарування дарувальник та обдарований у присутності нотаріуса ствердили, що вони не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, у хворобливому стані, не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті.
Відповідно до п. 6.8 Договору дарування дарувальник та обдарований у присутності нотаріуса ствердили, що вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно зрозуміти зміст цього договору.
Відповідно до п. 8 Договору дарування укладення цього договору не пов'язане із виконанням обдаровуваною будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь Дарувальника зараз або в майбутньому.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що позивач не надав суду доказів, що на момент укладення договору вона внаслідок свого віку та стану здоров'я не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати.
З матеріалів також вбачається, що позивач надала квитанції про оплату в період з 2017 року по 2023 року позивач сплачувала комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 . Надані квитанції не за весь період, лише частина з них, крім того квитанції на електропостачання оформлені на іншого співвласника ОСОБА_4 , за житлово-комунальні послуги борг по квитанції від 01.08.2019 року 9504,40 грн, за опалення 2820,33 грн. З рахунку на сплату житлово-комунальних послуг на 01.09.2017 року борг складає 259,45 грн. Також суд відмічає, що більшість квитанцій за оплату електроенергію та водопостачання на більшості квитанцій не вказано платника, отже встановити хто їх оплачував, позивач, її син- інший співвласник квартири, чи стороння особа не має можливості.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач з 2017 року по 2023 року оплачувала всі комунальні послуги за спірну квартиру.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
У постанові Верховного Суду від 26.10.2022 року в справі №947/32485/20 наголосив, що лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров'я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.
В суді апеляційної інстанції сторона позивача стверджувала, що позивача продовжує проживати в квартирі, а сторона відповідача стверджувала, що позивач давно виселилась з квартири, а в ній проживає відповідач.
Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач маючі вік 63 роки, після перенесення операції у ДП «ГМУ МВС України» через більше ніж 2 тижні, уклала договір дарування 1/2 частини квартири, де обдарована була її онука. Також встановлено, що позивач розуміючи значення своїх дій самостійно прочитала договір, в тому числі п. 8 в якому зазначено, що укладення цього договору не пов'язане з виконанням обдаровуваною будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дав не вірну оцінку доказам та прийшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Що стосується заявленого відповідачем ОСОБА_5 у суді першої інстанції клопотання про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає, що з урахуванням того, що суд прийшов до висновку про відсутність для задоволення позову, відповідно відсутні підстави для застосування строків позовної давності.
Посилання позивачки про те, що в квітні 2021 року їй стало відомо про те, що вона уклала договір дарування частки квартири, а не договір довічного утримання, оскільки повідомлення відповідачки про можливість її виселення з квартири вона звернулась до нотаріуса, який їй роз'яснив, що вона уклала саме договір дарування нерухомого майна, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки позивачка не надала суду докази на підтвердження таких обставин, що саме нотаріус у квітні 2021 року роз'яснив, що вона уклала саме договір дарування нерухомого майна. Крім того, позивач самостійно читала договір при його підписанні, в якому зазначено, що відповідач не бере на себе ніяких матеріальних зобов'язань.
Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав керуватись положеннями ст.ст. 203, 215, 712 ЦК України.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Що стосується судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із апеляційною скаргою відповідачка ОСОБА_5 сплатила судовий збір у розмірі 23 350,80 грн (а.с.106, 122А).
Отже на користь відповідачки ОСОБА_5 з позивачки ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 23 350,80 грн.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст.376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду у м. Києві від 03 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про визнання договору дарування частки квартири недійсним, зобов'язання повернути частку квартири та скасувати рішення про державну реєстрацію прав на частку квартири відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 23 350,80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .
Повний текст постанови складено «27» лютого 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді С.Г. Музичко
О.В. Желепа