справа № 761/40406/23
головуючий у суді І інстанції Пономаренко Н.В.
провадження № 22-ц/824/1769/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
29 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Національного агентства з акредитації України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з акредитації України про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного агентства з акредитації України про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Відповідно до заявленого позову, позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ №147-к від 03 жовтня 2023 року «Про звільнення працівника ОСОБА_2 »; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з акредитації Національного агентства з акредитації України з 03 жовтня 2023 року; стягнути з Національного агентства з акредитації України на користь позивача суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та розподілити судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 червня 2020 року наказом №107од «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» посаду позивача - заступник директора з акредитації, було скорочено.
18 січня 2022 року наказом №7-к позивача було звільнено з посади заступника директора з акредитації відповідача у зв'язку із скороченням штату, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Не погодившись із таким рішенням він звернувся до суду і рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року у справі №757/8304/22-ц серед іншого, було вирішено: визнати незаконним та скасувати наказ №7-к від 18 січня 2022 року про звільнення; поновити позивача на посаді заступника директора з акредитації (або першого заступника директора з акредитації).
Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі №757/8304/22-ц рішення Печерського районного суду від 09 вересня 2022 року у справі №757/8304/22-ц у цій частині було залишено без змін.
03 жовтня 2023 року відповідач видав наказ №146-К «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » відповідно до статті 235 КЗпП України та на виконання Постанови Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі №757/8304/22-2.
Однак, того ж дня, 03 жовтня 2023 року вже наказом №147-к «Про звільнення працівника ОСОБА_2 » відповідач вдруге звільнив позивача із посади заступника директора з акредитації відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату та відмовою від усіх запропонованих вакансій станом на 03 жовтня 2023 року, тобто, позивач зазначає, що його звільнили з тих самих підстав, які вже при попередньому звільненні були визнані судом незаконними. ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, без дотримання процедури вивільнення виходячи із того, що підставами наказу №147-к від 03 жовтня 2023 року стали: повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) від 13 вересня 2021 року; додаток до повідомлення від 13 вересня 2021 року про наступне звільнення (вивільнення) про наявні вакансії в НААУ 03 жовтня 2023 року; наказ «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» від 03 червня 2020 року №107 од.; лист-погодження Мінекономіки від 09 грудня 2021 року №2202-15/58076-08.
Отже, в позові зазначено, що 03 жовтня 2023 року відповідач повторно звільнив позивача на тих же підставах, за якими Верховним Судом уже було встановлено незаконність звільнення.
Позивач посилається на ту обставину, що фактично при поновленні позивача його посаду не було введено до штатного розпису, крім того, в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України відповідач не попередив про звільнення не пізніше ніж за два місяці, а в наказі використав попередження про наступне вивільнення від 13 вересня 2021 року, лист-погодження Мінекономіки від 09 грудня 2021 року №2202-15/58076-08, - і яке вже роботодавець використав при першому звільненні працівника.
В позові окремо зазначено, що Верховний Суд встановив факт порушення відповідачем норми частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо не запропонування позивачу усіх вакантних посад.
03 жовтня 2023 року позивач був поновлений на посаді заступника директора з акредитації згідно з наказом №146-к і в цей же день о 14:28 год йому було вручено додаток до повідомлення про наступне звільнення від 13 вересня 2021 року. ОСОБА_1 вважає, що він не відмовлявся від посад.
В позові зазначено, що ОСОБА_1 не було запропоновано усі вакантні посади з моменту попередження 13 вересня 2021 року, що встановлено Постановою ВС від 20 вересня 2023 року у справі №757/8304/22-ц.
Іншою підставою свого незаконного звільнення позивач вважає, що роботодавець не надав достатнього часу для розгляду пропозиції зайняти вакантну посаду.
Позивач вказує і на ту обставину, що відповідач при повторному звільненні 03 жовтня 2023 року використав як одну із підстав для звільнення - лист-погодження Мінекономіки від 09 грудня 2021 року № 2202-15/58076-08, який стосувався попереднього звільнення, а при повторному звільненні 03 жовтня 2023 року відповідач не отримував такого погодження.
Також, позов обґрунтований тим, що фактичного скорочення посади позивача не відбулось, а фактично була перейменована у посаду «перший заступник директора з акредитації».
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ №147-к від 03 жовтня 2023 року «Про звільнення працівника ОСОБА_2 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з акредитації Національного агентства з акредитації України з 03 жовтня 2023 року.
Стягнуто з Національного агентства з акредитації України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 243 817 грн 20 коп.
Стягнуто з Національного агентства з акредитації України на користь держави судовий збір у розмірі 2 438 грн 17 коп.
Стягнуто з Національного агентства з акредитації України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з акредитації, - з 03 жовтня 2023 року та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 29 800 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем при звільненні позивача був порушений порядок звільнення, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивача підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Національне агентство з акредитації України подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було враховано та не досліджено у повній мірі про те, що у перший робочий день 03 жовтня 2023 року:
1. ОСОБА_3 ознайомився з Наказом НААУ від 03 жовтня 2023 року №146-К «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », а також сфотографував його, заперечень до наказу у позивача не було.
2. Одночасно з наказом НААУ від 03 жовтня 2023 року №146-К «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » позивачу вручено о 12 год. 43 хв. «Додаток від 03 жовтня 2023 року до повідомлення від 13 вересня 2021 року про наступне звільнення (вивільнення) про наявні вакансії в НААУ 03 жовтня 2023 року», з яким позивач ознайомився, сфотографувавши його, але відмовився проставити свій підпис та взяти свій примірник.
3. ОСОБА_1 запропоновано всі наявні вакансії в НААУ станом на 03 жовтня 2023 року
4. НААУ було складено акт «Про відмову від ознайомлення з «Додатком від 03 жовтня 2023 року до повідомлення від 13 вересня 2021 року про наступне звільнення (вивільнення) про наявні вакансії в НААУ 03 жовтня 2023 року».
5. Правилами військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів в Національному агентстві з акредитації України та надати копію військово-облікових документів. ОСОБА_3 відмовився ознайомлюватись та надавати документи, про що було складено відповідний акт .
6. Станом на 15 год. 10 хв. 03 жовтня 2023 року начальник відділу персоналу ОСОБА_5 неодноразово відвідувала ОСОБА_4 на робочому місці, на території НААУ та запрошувала ОСОБА_4 до відділу, позивач ігнорував її запрошення та постійно відмовлявся зайти до відділу персоналу НААУ. Самостійно позивач також не звертався до відділу персоналу НААУ з проханням надані інформацію (кваліфікаційні вимоги, посадові оклади та ін.) за запропонованими йому посадами. Усю інформацію за запропонованою роботою відділом персоналу було підготовлено у повному обсязі (істотні умови праці, кваліфікаційні вимоги, посадові оклади, посадові обов'язки), а також зразок заяви на переведення, про що в НААУ був складений акт.
7. Оскільки позивач відмовився від усіх наявних запропонованих йому вакансій, його було звільнено, в зв'язку із скороченням штату, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України 03 жовтня 2023 року. Наказ НААУ від 03 жовтня 2023 року №147-К «Про звільнення працівника ОСОБА_2 ».
8. Начальник відділу персоналу ОСОБА_5 о 16 год. 05 хв. звернулась до позивача з метою ознайомлення його наказом про звільнення та надання йому копії наказу, трудової книжки. ОСОБА_1 повідомив, що буде радитись зі своїм адвокатом, сфотографував наказ, але не підписав його, про що було складено відповідний акт.
9. Позивач о 16 год. 35 хв. за 10 хв. до завершення робочого дня ознайомився з наказом НААУ від 03 жовтня 2023 року №147-К «Про звільнення працівника ОСОБА_2 » та отримав його копію.
Вказує, що судами не було визнано незаконною процедуру скорочення. позивач поновлений на посаді з якою його було звільнено, відповідно поновлено його право на працю (зокрема шляхом усунення попередніх недоліків звільнення, а саме неподання усіх вакансій у період з 13 вересня 2021 року по 18 січня 2022 року та звільнення під час відпустки). Поновлення 03 жовтня 2023 року є таким що відповідає нормам чинного законодавства.
Наголошує, що судом першої інстанції не було враховано, що на виконання рішення суду працівника поновлено на посаді з якою його було звільнено і продовжено процедуру скорочення і, що жодним рішенням суду не було постановлено «внести зміни до штатного розпису НААУ».
Крім того, під час ознайомлення із наказом про поновлення на роботі ОСОБА_6 не заперечував щодо його поновлення на роботі без внесення змін до штатного розпису, і його повністю задовольняла процедура поновлення, про що свідчить його ознайомлювальний напис без зауважень та заперечень із наказом від 03 жовтня 2023 року №146-К.
Також апелянт вказує на неправильний розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки, вважає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу з вирахуванням податків буде становити 22 898 грн 50 коп. Крім того зазначає, що неправильно пораховані дні вимушеного прогулу. Оскільки ОСОБА_1 працював 03 жовтня 2023 року, то відповідно вимушений прогул за цей день не нараховується, адже він вже оплачений, а 10 червня 2024 року написав заяву про відпустку без збереження заробітної плати (заробітна плата не нараховується).
Сума вимушеного прогулу становить 242 464 грн 45 коп., за мінусом податків і зборів до виплати - 195 183 грн 88 коп.
Також апелянт зазначає щодо неправомірності розрахунку судових витрат, оскільки на думку скаржника, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн є значно завищеними та необґрунтованими.
Від Національного агентства з акредитації України надійшло доповнення до апеляційної скарги, відповідно до якого посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права , а тому підлягає скасуванню.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Г.О. надійшов відзив на доповнення до апеляційної скарги, відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, встановила таке.
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до Національного агентства з акредитації України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що сторони перебували у трудових відносинах.
18 січня 2022 року позивача звільнено з посади заступника директора з акредитації у зв'язку із скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Скорочення посади не відбулось, оскільки заступник директора з акредитації та перший заступник з акредитації є рівнозначними та аналогічними посадами.
Підставами для винесення наказу №7-к від 18 січня 2022 року про звільнення позивача були: повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) від 13 вересня 2021 року; наказ «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» від 03 червня 2020 року №107од; Акт від 13 вересня 2021 року; лист-погодження Мінекономіки від 09 грудня 2021 року №2202-15/58076-08.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року у справі №757/8304/2022 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ №7-к від 18 січня 2022 року, виданий Національним агентством з акредитації України про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з акредитації у зв'язку із скороченням штату, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з 18 січня 2022 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з акредитації (або першого заступника директора з акредитації) Національного агентства з акредитації України з 18 січня 2022 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у справі №757/8304/2022 рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі №757/8304/22-ц рішення Печерського районного суду від 09 вересня 2022 року
в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року скасовано.
Справа в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі залишено в силі.
Верховний Суд виходив з того, що власник вважається таким, що роботодавець не спростував доводи позивача про те, що за період з 13 вересня 2021 року (попередження про звільнення) до дня звільнення 18 січня 2022 року позивачу не було запропоновано вакантні посади.
03 жовтня 2023 року, на виконання постанови Верховного Суду від 20 вересня 2023 року, відповідач видав наказ №146-к «Про поновлення на роботі», яким: скасував наказ №7 від 18 січня 2022 року «Про звільнення працівника ОСОБА_2 », поновив на посаді заступника директора з акредитації з 18 січня 2022 року.
В цей же день, 03 жовтня 2023 року, відповідач видав наказ №147-к «Про звільнення працівника ОСОБА_2 », яким вдруге звільнив позивача із посади заступника директора з акредитації з тих самих підстав, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату та відмовою від усіх запропонованих вакансій станом на 03 жовтня 2023 року.
При цьому, при повторному звільненні підставами вже оскаржуваного наказу №147-к від 03 жовтня 2023 року стали: повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) від 13 вересня 2021 року; додаток до повідомлення від 13 вересня 2021 року про наступне звільнення (вивільнення) про наявні вакансії в НААУ 03 жовтня 2023 року; наказ «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» від 03 червня 2020 року №107 од: лист-погодження Мінекономіки від 09 грудня 2021 року №2202-15/58076-08.
При повторному звільненні ОСОБА_1 з роботи, його роботодавець ознайомив з додатком від 03 жовтня 2023 року до попереднього повідомлення від 13 вересня 2021 року про наступне звільнення про наявні вакансії в НААУ 03 жовтня 2023 року, а саме: радника директора з фінансово-економічних питань (адміністрація), фахівця І категорії (відділ акредитації клініко-медичних лабораторій); провідного фахівця (відділ нагляду за акредитованими органами з сертифікації та інспектування).
Із вказаним додатком в день його винесення і в день поновлення на роботі на підставі рішення суду позивач ознайомився 03 жовтня 2023 року о 14-28 год. (що не спростовано стороною відповідача), де йому запропоновано роботодавцем до 15-00 год. письмово повідомити шляхом надання до відділу персоналу заяву про намір зайняти посаду чи відмовитись. Якщо має намір зайняти вакантну посаду, то просили надати у вищевказаний термін до 15-00 год. письмову заяву та документи, що підтверджують рівень кваліфікації(за винятком тих, що надавались при прийнятті на роботу), а неподання вказаних документів у вищевказаний термін або відмова будуть вважатися відмовою від запропонованої роботи. Окремо зазначено, що в разі відмови від запропонованої роботи, або невідповідності кваліфікації, трудовий договір буде розірвано на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (т.1 а.с. 17).
Тобто, судом встановлено, що роботодавець надав працівнику 32 хвилини для ознайомлення із запропонованими посадами та надання документів на підтвердження кваліфікації.
Вподальшому, позивача було звільнено в цей же день відповідно до наказу №147-к від 03 жовтня 2023 року, і вже з цим наказом він ознайомився 03 жовтня 2023 року о 16-25 год.
Допитана в судовому засіданні 27 травня 2024 року свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що позивачу при його звільненні 03 жовтня 2023 року були запропоновані всі наявні вакантні посади, однак зміни до штатного розпису з 2020-2023 не вносились. Таким чином, оскільки в один день 03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 наказом №146-к було за рішенням суду поновлено на роботі на посаду саме заступника директора з акредитації, однак змін в штатний розпис не вносилось, тому скорочення саме вказаної посади фактично не відбулось.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №641/5330/16ц зазначено: «Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення».
Тобто, Верховний Суд детально визначив перелік питань, які підлягають з'ясуванню під час розгляду спору про скорочення.
Верховний Суд у постанові у справі № 761/41149/16-ц від 29 січня 2020 року надав роз'яснення, вказавши: «…Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення… Працевлаштування попередженого про звільнення у зв'язку із скороченням штату працівника є обов'язком роботодавця, і такий обов'язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин…».
Аналогічну позицію було висловлено Верховним Судом у постанові у справі №646/2661/20 від 09 грудня 2021 року «…роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Відповідачем пропонувалася робота на момент попередження і звільнення, але цей перелік посад був вибірковий і неповний, і мені не були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які були і з'явилися на підприємстві протягом цього періоду. На вимогу позивача надати повний перелік посад, які відповідають його спеціальності та кваліфікації в межах м. Харкова, не було надано цей перелік, а саме перелік був неповним…».
Тобто, якщо з моменту повідомлення працівників про скорочення та до моменту фактичного звільнення працівника на підприємстві з'явилися будь-які нові вакансії, на роботодавця покладено обов'язок повідомити про це працівника, який підлягає скороченню.
До того ж одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, не запропонував йому наявні на підприємстві вакантні посади, оскільки додаток від 03 жовтня 2023 року до повідомлення від 13 вересня 2021 року про наступне звільнення (вивільнення) про наявні вакансії в НААУ (додаткове повідомлення про наступне звільнення і наявні вакансії) складено і вручено працівнику з явним та грубим порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, а саме: не за два місяці до звільнення, а за дві години -
о 14-28 год. 03 жовтня 2023 року позивач ознайомився з повідомленням про наступне звільнення і наявні вакансії,
о 16-25 год. 03 жовтня 2023 року позивач ознайомився із наказом про звільнення.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ №147-к від 03 жовтня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не дотримано ряд вимог, передбачених статтею 49-2 КЗпП України: про наступне вивільнення позивача його персонально не попереджено не пізніше ніж за два місяці; одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган не запропонував працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Також, апеляційний суд погоджується з тим, що роботодавцем не дотриманий пункт 25 Положення про НААУ, оскільки відповідач при повторному звільненні 03 жовтня 2023 року не отримав погодження, а в оскаржуваному наказі №147-к від 03 жовтня 2023 року «Про звільнення працівника ОСОБА_2 » використав як одну із підстав для звільнення - лист-погодження Мінекономіки від 09 грудня 2021 року № 2202-15/58076-08, який стосувався попереднього звільнення відповідно наказу №7-к від 18 січня 2022 року який вже судом визнаний протиправним і скасований повністю.
Відповідно до частини 7 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини 4 статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (частина п'ята статті 124 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 14, 367 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим із моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
Апеляційний суд зауважує, що хоча згідно із частиною 3 статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, однак скорочення посади, яку займав працівник, не є підставою для відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі. У разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.
Верховний Суд неодноразово (див. постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/6746/16-ц, від 23 червня 2022 року у справі №761/43507/19-ц, від 27 січня 2023 року у справі № 947/25509/21, від 24 квітня 2023 року у справі № 709/118/21) вказував, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» та за правилами, передбаченими Постановою Кабінету Міністрів № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 03 жовтня 2023 року.
Так, з урахуванням положень пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Оскільки згідно з штатного розпису посадовий оклад позивача становив 29 800 грн то оклад за два місяці, що передували звільненню становить серпень - 29 800 грн за 23 робочі дні, вересень 2023 - 29 800 грн за 21 робочий день, таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить (29 800*2)/ 44 робочі дні = 1 354 грн 54 коп.
Таким чином, перевіривши розрахунок, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 жовтня 2023 року по 10 червня 2024 року у розмірі 243 817 грн 20 коп. (180 робочих днів вимушеного прогулу*1 354 грн 54 коп.).
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд під час вирішення питання про визначення суми, що підлягає стягненню на користь позивача, вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань.
Щодо судових витрат
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: договір про надання правової допомоги № 1/25/01/22 від 25 січня 2022 року, додаткову угоду №1 від 01 квітня 2024 року, акт виконаних робіт від 03 червня 2024 року, квитанції на оплату.
Згідно з пунктом 5.3. додаткової угоди визначено, що за участь адвоката в судовому засіданні клієнт сплачує об'єднанню кошти у розмірі 5 000 грн за кожне судове засідання. Згідно з акту приймання-здавання послуг, їх вартість становить 51 000 грн.
Відповідачем заявлено про необґрунтованість та завищення розміру вказаних витрат на професійну правничу допомогу позивача.
Суд першої інстанції, з урахуванням заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу дійшов обґрунтованого висновку про часткове стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Національного агентства з акредитації України залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 03 березня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська