03 березня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/16554/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць та за період перебування з 21.03.2024 по 19.04.2024 (тридцять календарних днів) у відпустці для лікування після тяжкого поранення (травми) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 20.03.2024 №2083;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", збільшеної до 100000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць за період перебування з 21.03.2024 по 19.04.2024 (тридцять календарних днів) у відпустці для лікування після тяжкого поранення (травми) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 20.03.2024 №2083;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період перебування з 21.03.2024 по 19.04.2024 (тридцять календарних днів) у відпустці для лікування після тяжкого поранення (травми) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 20.03.2024 №2083, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати додаткової грошової винагороди.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач не виплатив позивачу в повному розмірі додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період перебування у відпустці за станом здоров'я після поранення, а саме за період з 21.03.2024 по 19.04.2024.
Ухвалою судді від 23.12.2024 поновлено позивачу строк на звернення до суду з позовом, прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що позивачу за період з 21.03.2024 по 31.03.2024 виплачувалась додаткова винагорода у зв'язку з перебуванням у відпустці для лікування після отримання тяжкого поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, що підтверджується довідкою №5958 від 07.11.2024 (а.с.29). Крім того, зазначає, що за період з 01.04.2024 по 19.04.2024 командиром підрозділу не було подано рапорту для подальшого включення позивача до наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди за квітень 2024.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач проходив військову службу за мобілізацією у військовій частини НОМЕР_1 на посаді призовного по мобілізації номера обслуги зенітного ракетного взводу НОМЕР_3 механізованого батальйону, звання - головний сержант.
19.12.2023 позивач знаходячись у відрядженні та виконуючи бойові завдання по захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_1 , отримав вибухову травму, внаслідок чого наказом командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади від 09.07.2024 № 138-РС позивача звільнено у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я - за наявності інвалідності).
У зв'язку з отриманням тяжкого поранення (контузії, травми або каліцтва), позивач у періоди з 19.12.2023 по 02.01.2024 та з 07.02.2024 по 15.02.2024 знаходився на стаціонарному лікуванні, після якого на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії йому надавалась відпустка з 21.03.2024 для лікування за станом здоров'я тривалістю 30 календарних днів. Однак позивач зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 не здійснювалось нарахування та виплата щомісячної доплати у вигляді підвищеної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022, з урахуванням фактично виплачених сум.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати додаткової винагороди в повному обсязі у спірний період, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 1, 2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Абзацом 4 пункту 1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Із аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 грн винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
Разом з тим, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, а також у відпустках для лікування за станом здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
Відтак, суд зауважує, що для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану, не встановлено обов'язкової умови щодо одноразової відпустки для лікування за станом здоров'я.
Відповідно до пункту 7 окремого доручення Міністра Оборони України від 23.06.2022 №912/в/29 до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, належить включати військовослужбовців, які, зокрема, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
При цьому, підставою для видання такого наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва), під час захисту Батьківщини.
Із матеріалів справи встановлено, що вищевказані умови, які необхідні для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, позивачем дотримані та підтверджуються довідкою виданою Військовою частиною НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 13.01.2024 №1144 (а.с.15).
Відповідно до довідки ВЛК від 14.02.2024 №230 (а.с.14 зворот), довідки ВЛК від 20.03.2024 №2083 (а.с.13 зворот) та довідки ВЛК від 22.04.2024 №3305 (а.с.14) за ступенем тяжкості (наказ МОЗ України від 04.07.2007 №370) травма відноситься до тяжких.
Довідкою від 13.01.2024 №1144, виданою за формою згідно Додатку 5 до Наказу №402, підтверджується, що вибухова травма отримана позивачем за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, в ході виконання бойових завдань у складі підрозділу в/ч НОМЕР_1 та не пов'язана з вчиненням кримінального правопорушення чи навмисного нанесення собі тілесного ушкодження, чи самогубства, не є наслідком дій, вчинених у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, в засобах індивідуального захисту, поблизу н.п. Синьківка Куп'янського району Харківської області (а.с. 15).
За періоди перебування позивача у відпустці за станом здоров'я, внаслідок поранення на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 від 20.03.2024 №2083, пов'язаного із захистом Батьківщини, а саме з 21.03.2024 по 31.03.2024 позивачу здійснювалась виплата додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168, що підтверджується довідкою наданою відповідачем за квітень 2024 (а.с.70).
З огляду на викладене, вимоги позивача в частині ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168, мають бути задоволені за період з 01.04.2024 по 19.04.2024.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової винагороди, суд зазначає таке.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Положення статей 2, 3 Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Грошове забезпечення за спірний період не було нараховане позивачу, а тому підстави для присудження компенсації відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» на час розгляду даної адміністративної справи відсутні.
За цих обставин, суд вважає, що задоволення судом таких позовних вимог на стадії виниклих між сторонами в цій справі спірних правовідносин не відповідатиме завданням адміністративного судочинства, визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідачам ще не були реалізовані надані їм дискреційні повноваження щодо нарахування відповідної суми компенсації та щодо вирішення питання про здійснення компенсації сум податку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правничої допомоги від 11.12.2024 №б/н; квитанцію до прибуткового касового ордера від 12.12.2024; акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 11.12.2024, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги (а.с.31 зворот - 34). Відповідно до наданих доказів сума гонорару адвоката становить 15 000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами, віднесений Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності. Крім того, суду не надано доказів того, що витрати на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн. були неминучими.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову, а відтак, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 10 000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене та часткове задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць та за період перебування з 01.04.2024 по 19.04.2024 у відпустці для лікування після тяжкого поранення (травми) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 від 20.03.2024 №2083.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", збільшеної до 100000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць за період перебування з 01.04.2024 по 19.04.2024 у відпустці для лікування після тяжкого поранення (травми) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 від 20.03.2024 №2083.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 03 березня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ).
Суддя С.В. Бородавкіна