28 лютого 2025 року Чернігів Справа № 620/16129/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФУ в Чернігівській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУПФУ в Тернопільській області, відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не призначення ОСОБА_1 , пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу»; визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 19.11.2024 №254150010441; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 11.11.2024, врахувавши при обчислені пенсії державного службовця, довідки Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 07.11.2024 №01-08-01-30/4960, №01-08-01-30/4959, №01-09-01-30/4944.
В обґрунтування вимог позивачка послалась на протиправну відмову органу пенсійного фонду у призначенні пенсії державного службовця відповідно Закону №3723-ХІІ з урахуванням довідок Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області.
17.12.2024 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
ГУ ПФУ в Тернопільській області надіслано відзив, в якому просять відмовити у задоволенні позову за відсутності правових підстав.
ГУ ПФУ в Чернігівській області відзив не подано.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( частина шоста статті 162 КАС України).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
11.11.2024 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії за віком, згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком, згідно Закону України "Про державну службу", за результатами розгляду якої, рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області від 19.11.2024 №254150010441 їй відмовлено за відсутністю необхідного стажу на посаді державного службовця та невідповідність даних імені у довідці про заробітну плату від 07.11.2024 № 01-08-02-30/4959 (Антонина) та паспорті.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною першою статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 105 8-ІV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За наведеного правового регулювання, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17 та від 29.11.2022 у справі №431/991/17.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (діяв до набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889), до стажу державної служби зараховується робота, зокрема служба на посадах Головного державного інспектора з карантину рослин України, головних державних інспекторів з карантину рослин Республіки Крим, області і міста Києва, їх заступників, а також головних, провідних спеціалістів та спеціалістів всіх категорій прикордонних обласних, обласної, міської інспекції з карантину рослин, завідуючих прикордонними пунктами з карантину рослин в морських, річкових портах (на пристанях), на відповідних залізничних станціях, в аеропортах, на головпоштамтах або шосейних шляхах, які за посадою є одночасно державними інспекторами з карантину рослин відповідної території або пункту, з дня набрання чинності Законом України від 30 червня 1993 р. N 3348-XII "Про карантин рослин" (з 24 серпня 1993 р.); на посадах Головного державного інспектора з карантину рослин міста Севастополя, його заступників, спеціалістів Державної служби з карантину рослин України, які є державними інспекторами з карантину рослин, з дня набрання чинності Законом України від 3 квітня 2003 р. N 674-IV "Про внесення змін до Закону України "Про карантин рослин" (з 1 січня 2004 року);
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2012 № 125 «Про утворення територіальних органів Державної ветеринарної та фітосанітарної служби» реорганізовано територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби шляхом злиття - державних інспекцій з карантину рослин та державних інспекцій захисту рослин, а саме: Державна інспекція захисту рослин Чернігівської області реорганізована в Державну фітосанітарну інспекцію Чернігівської області шляхом злиття з Державною інспекцією з карантину рослин по Чернігівській області. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1092 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» Державне фітосанітарна інспекція Чернігівської області реорганізована шляхом приєднання до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області.
Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач у період з 14.06.2001 по 28.04.2016 працювала в Державній інспекції захисту рослин Чернігівської області на посадах завідуючої Чернігівським пунктом сигналізації прогнозу, провідного спеціаліста фіто санітарного контролю і діагностики Чернігівського району - державного інспектора захисту рослин Чернігівського району та в Державній фіто санітарній інспекції Чернігівської області на посаді головного спеціаліста - державного фіто санітарного інспектора відділу методологічного прогнозування Управління методологічного прогнозування, біологічного захисту та роботи з пестицидами. У період з 29.04.2016 по 25.01.2022 працювала в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Чернігівській області на посаді головного спеціаліста відділу прогнозування, фіто санітарної діагностики та аналізу Управління фіто санітарної безпеки.
Вказаний період роботи також підтверджується довідкою Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 07.11.2024 № 01-09-01-30/4944.
Отже, посади, які обіймала позивач на посаді головного спеціаліста відділу прогнозування, фіто санітарної діагностики та аналізу Управління фіто санітарної безпеки; завідуючої Чернігівським пунктом сигналізації прогнозу, провідного спеціаліста фіто санітарного контролю і діагностики Чернігівського району - державного інспектора захисту рослин Чернігівського району; головного спеціаліста - державного фіто санітарного інспектора відділу методологічного прогнозування Управління методологічного прогнозування, біологічного відносяться до посад державної служби.
При цьому суд зазначає, що згідно з положеннями статті 3 Закону №889 такий регулює саме відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Вказане узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, висловленою у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №825/1453/18.
Як видно зі спірного рішення, ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахував позивачу період роботи з 16.07.2007 по 01.05.2016. Водночас правові підстави не зарахування іншого періоду на вищевказаних посадах не зазначив.
Отже, зважаючи на те, що період роботи позивача з 14.01.2001 по 25.01.2022 відноситься до посад державної служби, то за ним зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ відповідно до п.10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII та, відповідно, наявні правові підстави для призначення позивачу пенсії державного службовця згідно Закону № 3723-XII.
Посилання у спірному рішенні як на підставу відмови у зарахуванні стажу у зв'язку з невідповідністю даних імені (Антонина) у довідці про заробітну плату від 07.11.2024 № 01-08-02-30/4959 та паспорті (Антоніна) з літерою «і», суд відхиляє, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
За таких обставин суд дійшов висновку, що спірне рішення є необґрунтованим, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Щодо позовних вимог про проведення перерахунку пенсії на підставі довідок про складові заробітної плати Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 07.11.2024 №01-08-01-30/4960, №01-08-01-30/4959, №01-09-01-30/4944, суд зазначає наступне.
З аналізу положень Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 можна дійти висновку, що призначення пенсії державного службовця на умовах пунктів 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VІІІ здійснюється за заявою особи, до якої долучаються довідки про заробітну плату.
Пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 (далі Постанова № 1-3) затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII Про державну службу пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII Про державну службу:
-форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);
-форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);
-форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Як вже суд встановив, позивач до заяви про призначення пенсії від 06.11.2024 додав довідки Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 07.11.2024 №01-08-01-30/4960, №01-08-01-30/4959, №01-09-01-30/4944 про складові заробітної плати для перерахунку пенсії державного службовця. Водночас ГУ ПФУ в Тернопільській області у спірному рішенні не надав правової оцінки ( підстав) їх неврахування.
Щодо вимог зобов'язального характеру, то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною третьої статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому цей обов'язок має бути покладений на суб'єкта владних повноважень, який приймав рішення про відмову у призначенні ( перерахунку) пенсії.
Враховуючи, що судом визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 19.11.2024 №254150010441, то відновлення прав позивача за захистом яких він звернувся до суду, має бути шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача від 11.11.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
Щодо позовних вимог до ГУ ПФУ в Чернігівській області, то в задоволенні їх слід відмовити, оскільки рішення про відмову у перерахунку пенсії вказаним відповідачем не приймалось, тобто права позивача з його боку не порушувались.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 6400,00 грн на підтвердження яких позивачем надані відповідні документи, суд зазначає таке, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно частиною дев'ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд звертає увагу, що доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалась, справа № 620/16129/24 віднесена судом до справ незначної складності, позовні вимоги задоволено частко.
Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
Враховуючи викладене, вказані обставини свідчать, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, тому суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 605,60 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 19.11.2024 №254150010441.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.11.2024 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.), сплачений відповідно до квитанції від 03.12.2024, витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вул. П'ятницька, 83А,м. Чернігів,Чернігівський р-н, Чернігівська обл.,14005 код ЄДРПОУ 21390940.
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Майдан Волі,3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769.
Повний текст рішення виготовлено 28 лютого 2025 року.
Суддя І.І. Соломко