03 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/249/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене Протоколом від 25.12.2024 № 80 про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути Заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Разом з заявою позивачем були надані відповідачу копії документів на підтвердження того, що позивач є здобувачем вищої освіти за денною формою навчання. Вказана підстава для відстрочки передбачена ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Проте, відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації позивачу надано не було в зв'язку з відсутністю довідки з ЄДЕБО. Відсутність вказаної довідки не є підставою для відмови в наданні відстрочки, оскільки позивач навчається у Вищому духовному навчальному закладі Львівська православна богословська академія та здобуває освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра, яка є духовним навчальним закладом - релігійною організацією. Для таких навчальних закладів відсутня можливість отримання довідки ЄДЕБО.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем подано відзив, відповідно до змісту якого заперечує проти задоволення позовних вимог. Вказує, що позивач звернувся до відповідача та надав документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. При поданні заяви на відстрочку, позивачем було надано копію довідки про навчання у Вищому духовному навчальному закладі Львівська православна богословська академія та здобуває освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра. Водночас позивачем не надано довідку ЄДЕБО.
У зв'язку з наведеним позивачу правомірно відмовлено в наданні відстрочки.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Релігійна організація Вищий духовний навчальний заклад Львівська Православна Богословська Академія (далі - релігійна організація) зареєстрована як юридична особа 25.02.1997 р., в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 22407038.
Відповідно до п.1.1 розділу І Статуту релігійна організація є закладом вищої духовної освіти.
Відповідно до витягу з наказу релігійної організації від 12.09.2024 р. №50 позивача зараховано студентом першого курсу освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр богословського факультету спеціальності "041 - богослів'я".
Довідкою релігійної організації від 08.10.2024 р. №639 підтверджено, що позивач дійсно є студентом першого курсу денної форми навчання богословського факультету, спеціальність 041- Богослов'я. Строк закінчення навчального закладу - 30 червня 2028 року.
03.12.2024 р. позивач звернувся до відповідача з заявою в якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
До заяви позивачем додано : копія паспортних даних та РНОКПП ОСОБА_1 , копія витягу з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання заявника, копія Військово-облікового документу Заявника з мобільного додатку "Резерв+", копія Виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання заявника, копія довідки Релігійної організації "Вищий духовний навчальний заклад Львівська православна богословська академія" (Православна Церква України) від 08.10.2024 року № 639 про те, що Заявник є студентом першого курсу денної форми навчання та здобуває освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра за спеціальністю "041-Богослів'я", копія витягу з наказу № 50 по Львівській православній богословській академії Української православної церкви (Православної Церкви України) від 12.09.2024 року про зарахування заявника з 12.09.2023 року студентом 1 курсу освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра богословського факультету за спеціальністю "041-Богослів'я", копія Статуту Релігійної організації "Вищий духовний навчальний заклад Львівська православна богословська академія Української православної церкви", копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо навчального закладу заявника, копія звернення Ректора Львівської православної богословської академії до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.10.2024 року.
Заяву позивача вручене відповідачу 06.12.2024, що підтверджується трекінгом поштових відправлень.
25.12.2024 р. відповідачем повідомлено позивачу про відмову у наданні відстрочки.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізаціюЄ (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України", передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п'ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Згідно з пп. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560 (далі - Порядок №560) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Відповідно до п. 62 Порядку №560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
Відповідно до Переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (Додаток 5 до Порядку №560) частина третя статті 23 Закону здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури: довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Згідно матеріалів справи, надана позивачем довідка про здобувача освіти не була сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, оскільки вищий духовний навчальний заклад не має доступу до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. З підстави ненадання документів, які підтверджують право на відстрочку згідно з Додатком № 5 до Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки.
У зв'язку з викладеним суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 23 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про освіту" визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Згідно зі статтею 8 Закону України № 2145-VIIІ від 05.09.2017 "Про освіту" (далі - Закон №2145-VIIІ) особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава визнає ці види освіти, створює умови для розвитку суб'єктів освітньої діяльності, що надають відповідні освітні послуги, а також заохочує до здобуття освіти всіх видів.
Формальна освіта - це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.
Неформальна освіта - це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.
Інформальна освіта (самоосвіта) - це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов'язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.
У відповідності до ч.2 ст. 10 Закону № 2145-VIIІ рівнями освіти є:
дошкільна освіта;
початкова освіта;
базова середня освіта;
профільна середня освіта;
перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;
фахова передвища освіта;
початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;
перший (бакалаврський) рівень вищої освіти;
другий (магістерський) рівень вищої освіти;
третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Організаційно-правовий статус закладів освіти визначений у статті 22 Закону № 2145-VIIІ:
1. Юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.
Права та обов'язки закладу освіти, передбачені цим Законом та іншими законами України, має також фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності якого є освітня діяльність. Фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, освітня діяльність якого перестає бути основним видом його діяльності, втрачає права і обов'язки, у тому числі права на пільги, передбачені законодавством для закладу освіти.
Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця).
2. Заклад освіти як суб'єкт господарювання може діяти в одному з таких статусів:
бюджетна установа;
неприбутковий заклад освіти;
прибутковий заклад освіти.
3. Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.
Засновником (співзасновником) приватного чи корпоративного закладу освіти не може бути:
фізична особа, яка є громадянином (підданим) держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом;
юридична особа з іноземними інвестиціями держави-агресора або держави-окупанта, або зареєстрована на території держави-агресора або держави-окупанта, або кінцевий бенефіціарний власник (контролер) якої є резидентом держави-агресора або держави-окупанта.
4. Заклад освіти може здійснювати освітню діяльність одночасно на різних рівнях освіти та за різними видами освіти, утворювати для цього структурні підрозділи.
5. Заклад освіти для здійснення статутної діяльності може на договірних засадах об'єднуватися з іншими юридичними особами, створюючи освітні, освітньо-наукові, наукові, освітньо-виробничі та інші об'єднання, кожен із учасників якого зберігає статус юридичної особи.
6. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти.
7. Заклади освіти всіх форм власності мають рівні права і обов'язки у провадженні освітньої діяльності відповідно до законодавства.
8. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 6 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 № 987-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 987-XII) державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.
Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону № 987-XII релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Відповідно до ст. 11 Закону № 987-XII релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.
Як було встановлено судом, позивач відповідно до довідки від 08.10.2024 № 639 є здобувачем вищої освіти за освітнім ступенем "Бакалавр" спеціальність 041 "Богослов'я".
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266 затверджено перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, до якого (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) внесено:
шифр і найменування галузі знань: 04 Богослов'я
код і найменування спеціальності: 041 Богослов'я.
Відомості про вищевказану спеціальність наявні й в чинній на час вирішення судового спору редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 266, за такими рівнями освіти, за яким здійснюється підготовка за спеціальністю: фахової передвищої освіти, перший (бакалаврський), другий (магістерський), третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий).
Отже державою визнається галузь знань та спеціальність "Богослов'я", за якою в Україні здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти.
Враховуючи положення статті 22 Закону України "Про освіту" у зіставленні з приписами статті 11 Закону № 987-XII, суд встановив, що відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Релігійна організація "Вищий духовний навчальний заклад Львівська Православна Богословська Академія" видами економічної діяльності: 94.91 Діяльність релігійних організацій (основний); 85.42 Вища освіта; 85.59 Інші види освіти.
Статутом Релігійної організації "Вищий духовний навчальний заклад Львівська Православна Богословська Академія" затвердженим Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм 01.06.2021 Указ № 124, зареєстровано Державною службою України з етнополітики та свободи совісті, наказ № 33/10-03/С від 27.07.2021 (http://lpba.org.ua/wp-content/uploads /2023/06/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%82.pdf), передбачені, зокрема, такі положення:
1.1. РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "ВИЩИЙ ДУХОВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЛЬВІВСЬКА ПРАВОСЛАВНА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ" (далі - Академія) є самоврядним вищим богословським науковим і навчальним закладом вищої духовної освіти Української Православної Церкви (Православної Церкви України), який надає послуги в галузі богословської освіти, займається освітньою діяльністю та розвитком богословської науки.
1.7. У своїй діяльності Семінарія керується Священним Писанням і Священним Переданням, канонами та освяченою практикою Православної Церкви, актами Української Православної Церкви (Православної Церкви України), цим Статутом, а також чинним законодавством України.
2.1. Основні напрями діяльності (завдання) Академії:
- діяльність у сфері освіти за формальним та неформальним видами;
- надання послуг у сфері фахової передвищої освіти, вищої освіти на початковому (короткий цикл), першому (бакалаврському), другому (магістерському), третьому (освітньо- науковому) та науковому рівнях, а також освіти дорослих, у тому числі післядипломної освіти;
- підготовка осіб до вступу у заклади вищої освіти;
- навчальна, методична, наукова, дослідницька, організаційна й виховна діяльність;
- культурно-мистецька, просвітницька й видавнича діяльність;
- міжнародне співробітництво й реалізація права на академічну мобільність;
- надання освітніх послуг громадянам іноземних держав та особам без громадянства;
- фінансово-господарська, виробнича діяльність;
- інші види діяльності, не заборонені законодавством.
Встановлені судом фактичні обставини у своїй сукупності дають суду підстави дійти висновку, що позивач в період спірних правовідносин є здобувачем вищої освіти за визнаною державою Україна спеціальністю/професією "Богослів'я" у закладі вищої духовної освіти (вищому духовному навчальному закладі), а відтак позивач в силу прямої норми закону (стаття 11 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації") має право користуватися правами і пільгами, зокрема, щодо відстрочки проходження військової служби, оподаткування, зарахування часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.
Суд наголошує, що законодавець не ставить в залежність право особи на отримання відстрочки від військової служби в залежність від того, в якому навчальному закладі навчається особа: державному чи духовному. Відтак, дискримінація особи в користуванні наданим законом правом за ознакою отримання освіти в конкретному закладі освіти є неприпустимою. Визначальним є наявність тих умов, з якими закон пов'язує право на отримання відстрочки.
Таким чином, позивачем доведено наявність підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Суд зауважує, що метою надання довідки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти при прийнятті компетентним суб'єктом владних повноважень рішення про наявність або відсутність у військовозобов'язаного права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації є підтвердження факту, що особа є здобувачем професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, яка навчається за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України Про освіту.
Тому, з огляду на проаналізовані вище норми чинного законодавства, суд вважає, що у разі якщо з тих чи інших причин особа об'єктивно не може отримати довідку здобувача освіти з Єдиної державної електронної бази з питань освіти, вказані обставини можуть бути підтверджені іншими доказами.
У справі, що розглядається, щодо позивача такі обставини в повній мірі підтверджені документами, виданими Релігійною організацією "Вищий духовний навчальний заклад Львівська Православна Богословська Академія" і такі документи позивач подавав відповідачу разом із заявою про надання відстрочки.
Відсутність доступу вищого духовного навчального закладу до Єдиної державної електронної бази з питань освіти не повинна бути перешкодою для реалізації прав особи, закріплених на законодавчому рівні.
Окрім того, судом досліджено, право позивача щодо продовження черговості освіти. Суд зауважує, що попередній освітньо-кваліфікаційний рівень позивача молодший спеціаліст, який є нижчим за освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр
З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку, що відмова комісії відповідача у наданні відстрочки позивачу, оформленої протоколом від 25.12.2024 № 80, не відповідає критеріям правомірності.
Отже, враховуючи викладене вище, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого Протоколом від 25.12.2024 № 80 про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути Заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Так, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження", суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки судом встановлено протиправність протоколу комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, яким відмовлено позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язального характеру є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене Протоколом від 25.12.2024 № 80 про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту першого частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати - судовий збір в сумі 968,96 грн.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя І.В. Маренич