03 березня 2025 року справа № 580/1506/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово в складі головуючої судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом адвоката Конопатського О.О. від імені ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
12.02.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов адвоката Конопатського О.О. від імені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати йому підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язання відповідача здійснити з 01.11.2024 нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст.39 вказаного Закону, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Додатково просили судові витрати покласти на відповідача.
Обґрунтовуючи зазначили, що відповідач відмовив у перерахунку пенсії відповідно до вказаної вище норми Закону. Вважає, що відповідач всупереч законодавству відмовив у перерахунку пенсії.
Ухвалою від 18 лютого 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив розгляд справи здійснювати на виконання ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Також встановив відповідачу строк, тривалістю п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
21.02.2025 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову. Обґрунтовуючи зазначив, що позивач подав заяву у довільній формі та він розглянув її відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та листом надав роз'яснення. Вважає, що оскільки позивач отримує доплату як непрацюючий пенсіонер, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст.45 Закону України №4059-ІХ у розмірі 2361грн, наявні підстави для закриття провадження у справі відповідно до п.8 ч.1 ст.238 КАС України. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Водночас не проаналізована редакція Закону № 796-ХІІ станом на дату ухвалення Рішення № 6-р/2018. Конституційний Суд України визнав неконституційним виключення статті 39 Закону №796-ХІІ. Однак викладення статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987 - VIII не визнане неконституційним. Вказана норма не скасована іншим законом. Отже, зміни, внесені Законом № 987-VIII, є чинними. Крім того, Рішення № 6-р/2018 не містить посилання на порядок виконання рішення для статті 39 Закону № 796-ХІІ. Відновлення дії ст.39 Закону №76-VIII у редакції, чинній до 01.01.2015, не надає права позивачу на отримання підвищення до пенсії.
Всі подані сторонами докази долучені судом до матеріалів адміністративної справи.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Згідно з відомостями паспорта громадянина України НОМЕР_2 позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані відомості також підтверджуються довідкою Виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 18.11.2024 №531/01-3-15, згідно з якою позивач дійсно з 26.04.1986 дотепер зареєстрований та проживає за вказаною адресою. Відповідно до постанови КМУ від 23.07.1991 №106 с. Княжа віднесено до 3-ї зони радіаційного забруднення зони добровільного гарантованого відселення.
Згідно з посвідченням від 27.11.2004 позивачу призначена пенсія за віком.
Відповідно до посвідчення від 03.12.1994 серії НОМЕР_3 позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3).
25.11.2024 позивач звернувся до відповідача заявою про перерахунок пенсії, а саме нарахування та виплату з 01.11.2024 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня календарного року.
Відповідач розглянув заяву позивача відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та листом від 24.12.2024 повідомив, що позивач з 23.10.2002 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Законом України від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Однак рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 не містить положень щодо порядку його виконання. Отже, права на вищевказану доплату у розмірі двох мінімальних заробітних плат позивач не має.
Тому позивач звернувся в суд з позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян», відповідно до якого відповідач розглянув заяву позивача, регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Тому вказаний Закон не визначає порядку розгляду заяв осіб про призначення та перерахунок пенсії. Відповідач безпідставно застосував його під час розгляду заяви позивача.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Статтею 1 Закону №796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Отже, метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
У подальшому, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Крім того, 04 лютого 2016 року прийнято Закон України №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» (далі- Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
«громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII. Проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Водночас відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. Як наслідок, з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-XII з 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року. Водночас надання Законом №76-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказаний підхід був виснуваний Великою Палатою Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18.
Суд урахував, що Закон №796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону №791а. Так, відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Відтак з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Тобто, з 1 січня 2015 року лише зона посиленого радіоекологічного контролю була виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою с. Княжа Звенигородського району Черкаської області, де проживає позивач, віднесено до зони гарантованого (добровільного) відселення.
Оскільки підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, а станом на день звернення до суду із цим позовом, с. Княжа Звенигородського району Черкаської області відноситься до території радіоактивного забруднення, позивач є особою, яка проживає на такій території та має право на таку доплату. Це узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи №580/2371/20 від 31 березня 2021 року.
Суд також для вирішення спірних правовідносин урахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 правовідносини, в якій є подібними, до правовідносин у справі, що розглядається. Так, Верховний Суд дійшов висновків:
«…6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
6.33. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
6.34. Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
6.35. Суб'єктивне право ОСОБА_1 на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
6.36. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
6.37. Таким чином, ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
6.38. Застосовуючи норми статті 39 Закону № 796-ХІІ при вирішенні цього спору, Велика Палата Верховного Суду перевірила довід ГУ ПФУ в касаційній скарзі стосовно того, чи проживає позивачка на території радіоактивного забруднення.
6.39. ГУ ПФУ не заперечує, що позивачка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з Переліком № 106 (пункт 3: зона гарантованого добровільного відселення, Коростенський район, Житомирська область), місто Коростень Коростенського району Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, яка, у свою чергу, відповідно до статті 2 Закону № 791а-XII є однією з категорій зон радіоактивно забруднених територій.
6.40. Посилання відповідача на те, що в минулому АДРЕСА_1 відносилась до селища Мирний, не має значення для вирішення справи у зв'язку з тим, що селище Мирний включено в межі міста Коростень Житомирської області на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.07.2000 № 1915-ІІІ «Про зміну меж міста Коростень Житомирської області», тобто станом на момент виникнення і тривання спірних відносин позивачка проживала саме на АДРЕСА_1.
6.41. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, однак внаслідок неправильного застосування (незастосування) статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) та пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII дійшли помилкового висновку щодо розміру підвищення до пенсії, на який позивачка має право.
…Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання щодо розміру підвищення пенсії позивачки неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, то рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 підлягають скасуванню у відповідній частині з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково.»
Урахувавши вказані вище норми законодавства, висновки Верховного Суду та обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Відмовивши листом, що не є актом розпорядчого характеру, у перерахунку пенсії відповідач порушив вказані вище вимоги законодавства, допустив бездіяльність щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст.39 Закону №796-ХІІ, а не бездіяльність щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії, як оскаржує позивач у позовній заяві. Тому в цій частині позовна вимога не обґрунтована та задоволенню не підлягає. Натомість протиправною є вказана вище бездіяльність.
Врахувавши вказані вище норми законодавства, висновки ВС та обставини справи, суд дійшов висновку, що належним і повним способом судового захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст.39 Закону №796-ХІІ, та зобов'язання відповідача здійснити з 01.12.2024 (з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа, відповідно до абз.2 ч.4 ст.45 Закону №1058-VI) нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст.39 вказаного Закону, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум. Наявність такого права з 01.11.2024, як заявив у позовній заяві позивач, не підтверджено. Тому в цій частині позовна вимога не обґрунтована та задоволенню не підлягає.
Доводи відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п.8 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки позивач отримує доплату як непрацюючий пенсіонер, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.45 Закону України №4059-ІХ, не обґрунтовані та не враховані судом, зважаючи на таке.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установила з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920,00грн, а для осіб, які втратили працездатність, - 2361,00грн. Тобто, у розмірі, про який зазначив відповідач у відзиві. Зважаючи, що відповідно до вказаного вище законодавства та висновків судів нарахування та виплата щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення має здійснюватися позивачці у розмірі, визначеному ст.39 вказаного Закону, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, відсутні підстави вважати, що відповідач виправив допущене порушення прав позивач. Тому відсутні підстави для застосування п.8 ч.1 ст.238 КАС України.
Отже, позовні вимоги обґрунтовані у вказаних частинах та підлягають частковому задоволенню.
Понесені позивачем судові витрати, підтверджені квитанцією від 13.02.2025 в сумі 969,00 грн про сплату судового збору за звернення до адміністративного суду з позовною заявою, згідно з ч.3 ст.139 КАС України підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеній частині позову - половина суми.
Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов адвоката Конопатського О.О. від імені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) здійснити з 01.12.2024 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за звернення позовною заявою до адміністративного суд у сумі 484,50грн (чотириста вісімдесят чотири гривні п'ятдесят копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Анжеліка БАБИЧ
Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 03.03.2025.