Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
03 березня 2025 року справа №520/1995/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівні, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Вищого антикорупційного суду
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вищого антикорупційного суду (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог від 21.02.2024, просить:
- визнати протиправними дії відповідача з нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 по 31.12.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні;
- зобов'язати відповідача провести нарахування позивачу недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31.12.2023 на підставі частин другої та третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2684,00 гривні);
- стягнути з відповідача на користь позивача суму недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 грудня 2023 у розмірі 45 042,79 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем у порушення статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01 по 31 грудня 2023 року нараховано позивачу суддівську винагороду, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102,00 грн, що є меншим, ніж гарантовано спеціальним законодавством, оскільки на думку позивача, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач за допомогою системи «Електронний суд» 20.02.2024 суду надіслав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, так як під час здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди відповідач керується Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII), а також законодавством, що регулює бюджетні відносини. Зазначає, що визначення відповідачем конкретного базового розміру посадового окладу позивача у вказаний період шляхом застосування частини третьої статті 135 Закону України №1402-VIII разом із відповідними нормами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», якими безальтернативно визначений прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є правомірним та таким, що здійснене на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України та Законів України. Разом з тим, нормами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня кожного відповідного року - 2684,00 грн, виходячи з розміру якого додатками до цих законів закріплено обсяги видатків, зокрема, на оплату праці за кодом програмної класифікації видатків та кредитування 0851010 «Здійснення правосуддя Вищого антикорупційного суду». На виконання вказаних норм бюджетного законодавства України штатним розписом ВАКС на 2023 рік посадовий оклад судді Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) затверджено у розмірі 131 375,00 грн (2 102 грн * 50 пр. мін. * 1,25 регіон. коеф.), який є складовою суддівської винагороди. А тому, вважає, що нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди всупереч наведених норм бюджетного законодавства України призведе до нецільового використання бюджетних коштів, а також до передчасного вичерпання фінансових ресурсів відповідного фонду оплати праці, що унеможливить здійснення ВАКС як головним розпорядником бюджетних коштів виплат суддівської винагороди суддям ВАКС у повному обсязі, в тому числі й позивачу.
Позивач за допомогою системи «Електронний суд» 21.02.2024 надіслав суду відповідь на відзив в якій наводить схожі за змістом позову доводи та аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» від 11.04.2019 №128/2019 позивач призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Наказом виконуючого обов'язки голови Вищого антикорупційного суду «Про зарахування до штату суду» від 25.04.2019 №44/к позивач зарахований до штату Вищого антикорупційного суду та приступив до виконання обов'язків судді з 26.04.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Наказом голови Вищого антикорупційного суду від 09.12.2021 №689/к позивачу з 02.12.2021 встановлена щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у розмірі 10% посадового окладу за роботу з відомостями та їх носіями , що становлять державну таємницю та мають ступінь секретності «Цілком таємно».
Наказом голови Вищого антикорупційного суду «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років від 20.04.2019 №194/к встановлена доплата за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з 26.04.2022.
Однак, на думку позивача, відповідач у період з 01 по 31 січня 2023 року включно при визначенні базового розміру посадового окладу, а відповідно і для нарахування йому суддівської винагороди, протиправно використав прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та дорівнює 2102,00 грн на місяць на одну особу, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який дорівнює 2684,00 грн на місяць та визначений статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Зазначені обставини свідчать про протиправність дій відповідача та порушення вимог Закону України «Про судоустрій і статус судій», які полягають у не донарахуванні і недоплати суддівської винагороди за 2023 року.
Не погодившись із діями щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня по 31 грудня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з частини 7 статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У розумінні частини 1 статті 126 та статті 130 Конституції України умови виплати та розмір суддівської винагороди є невід'ємним елементом незалежності судді.
Спеціальним законом з питання визначення суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі за текстом - Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII).
Положеннями частини 1 статті 135 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 2 статті 135 Закону України №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 135 Закону України №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями частини 4 статті 135 Закону України №1402-VIII встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Згідно з частиною 5 статті 135 Закону України №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ установлено з 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589,00 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі по тексту - Закон України №966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Статтею 148 Закону України №1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Згідно зі статтею 31 Закону України №1402-VIII визначено, що у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій справ. Вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.
Частиною 1 статті 14 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 07.06.2018 №2447-VIII (далі по тексту - Закон України №2447-VIII) визначено, що Вищий антикорупційний суд є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення його діяльності.
Відтак, Вищий антикорупційний суд здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності суду, а відтак є належним відповідачем у даній справі.
Згідно з частиною 5 статті 13 Закону України №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Правовий висновок стосовно неправильності обчислення суддівської винагороди із використанням показника прожиткового мінімуму - 2102,00 грн сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №140/5481/22.
Верховний Суд у постанові від 21.09.2023 у справі №380/25627/21 дійшов наступних правових висновків: « 33.Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. 34. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. 37. Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. 38. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. 44. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 49. Верховний Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». 54. Колегія суддів уважає за потрібне вказати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». 58. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.59. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. 60. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis). 62. Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.».
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України цей висновок є релевантним відносно обставин спору у даній справі, підлягає поширенню на спірні правовідносини, а відтак, додатково підтверджує факт порушення права заявника на отримання суддівської винагороди у повному розмірі.
У спірному періоді виникла колізія між нормами пункту 2 частини третьої статті 135 Закону України №1402-VIII, абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ та між абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ у частині використання під час нарахування та виплати суддівської винагороди показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - « 2102,00 грн.».
Усупереч положенням частини 1 статті 126, статті 130 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем пріоритет у застосуванні помилково надано не нормам статті 135 Закону України №1402-VIII, а нормам абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ.
Указане спричинило порушення прав заявника на отримання суддівської винагороди у належному розмірі за 2023 рік.
Суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений у першу чергу саме на суб'єкта владних повноважень частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів на спростування вимог приватної особи та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення.
У ході розгляду справи відповідачем - суб'єктом владних повноважень не наведено юридично спроможних аргументів та не подано доказів відповідності вимогам закону реально вчинених у спірних правовідносинах управлінських волевиявлень з приводу обчислення суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2102,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному конкретному випадку недоведеність правомірності вчинених суб'єктом владних повноважень управлінських волевиявлень зумовлює висновок про підтвердження матеріалами справи порушеного суб'єктивного права заявника, що є підставою для задоволення позову.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд виходить з такого.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; або шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З системного аналізу положень статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити відповідні дії є способом захисту порушеного права позивача. Однак, захистити права позивача неможливо без встановлення протиправності дії/бездіяльності відповідача, якими таке право було порушено.
Відтак належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій Вищого антикорупційного суду та зобов'язання його провести нарахування та виплату позивачу недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 грудня 2023 року на підставі частин 2 і 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2684,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
При цьому визначення суми не донарахованої позивачу суми суддівської винагороди за період з 01 по 31 грудня 2023 року належить саме до повноважень відповідача.
Верховний Суд у подібних правовідносинах (постанова від 22.12.2021 у справі №160/15369/20, адміністративне провадження №К/9901/20901/21) дійшов до висновку про правомірність обрання саме такого способу захисту порушеного права.
Щодо позовних вимог щодо стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за 2023 рік на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законами України про державний бюджет на 2023 роки на 1 січня календарного року (2684,00 грн), суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
На час розгляду даної справи відповідач заперечує право позивача на перерахунок суддівської винагороди.
Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, тому суд вважає вказані вимоги позивача передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Наразі відповідач не здійснив донарахування суддівської винагороди позивачеві за спірний період у законодавчо встановленому розмірі.
Враховуючи викладене, керуючись приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві належної суддівської винагороди за період з 01 по 31.12.2023, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 у розмірі: 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з нарахованих сум усіх передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Згідно з приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Вищого антикорупційного суду (проспект Берестейський, будинок 41, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 42836259) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду з нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 31.12.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Вищий антикорупційний суд провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31.12.2023 на підставі частин другої та третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2684,00 гривні).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 03.03.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА