Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
03 березня 2025 року №520/23608/24
Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лариси Мар'єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про відмову у звільненні майстер-сержанта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби майстер-сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся з рапортом до відповідача, в якому просив звільнити його від проходження військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через сімейні обставини - виховання військовослужбовцем дитини, хворої на рідкісні орфанні захворювання). Рішенням Військової частини НОМЕР_1 у формі протоколу від 05.07.2024 №17 рапорт ОСОБА_1 залишено без реалізації. Позивач вважає рішення відповідача про відмову в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби протиправним, таким, що порушує його права та законні інтереси, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.
Представник відповідача надіслав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах НОМЕР_3 прикордонний загін діяв на підставі, у межах повноважень і у спосіб, визначених чинним законодавством України.
Представник позивача надав відповідь на відзив, в якому не погодився з правовою позицією відповідача, просив суд прийняти рішення про задоволення позовних вимог.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , з 19.05.2004 проходить військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу в ІНФОРМАЦІЯ_2 №4 Державної прикордонної служби України на посаді інспектора прикордонної служби вищої категорії - заступник начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ).
Позивач має доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є дитиною з інвалідністю І групи підгрупи А (особи. які мають виключно високий ступінь втрати здоров'я та потребують постійного догляду, оскільки не мають можливості самообслуговуватися), що підтверджується посвідченням серію НОМЕР_4 , виданого УПСЗН Куп'янської міської ради Харківської області від 13.10.2020.
Згідно корінця медичного висновку №4 від 10.04.2023 КНП "Шевченківська районна лікарня", ОСОБА_2 має захворювання (патологічний стан) Е74.0 хвороби накопичення глікогену (Глікогеноз, тип І - хвороба Гірке).
22.05.2024 року позивач подав на розгляд командування рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" (через сімейні обставини, відповідно до абзацу 9 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" - виховання військовослужбовцем дитини, хворої на рідкісні орфанні захворювання) пункту 3 частини 5 статті 26 "Про військовий обов'язок та військову службу".
Рапорт позивача розглянутий на засіданні атестаційної комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 та 07.06.2024 року прийнято рішення у формі протоколу №15 про залишення рапорту без реалізації. Підставою для відмови у звільненні з військової служби вказано - з наданих документів встановлено, що дитині встановлено інвалідність та є працездатна особа (дружина) зобов'язана, відповідно до закону утримувати дитину.
Позивач 21.06.2024 подав відповідачу рапорт (зареєстрований 22.06.2024 за №25.3/22806/24-Вн) про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" (через сімейні обставини, відповідно до абзацу 9 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" - виховання військовослужбовцем дитини, хворої на рідкісні орфанні захворювання) пункту 3 частини 5 статті 26 "Про військовий обов'язок та військову службу". До рапорту додатково додав докази відсутності інших працездатних осіб, які можуть здійснювати догляд та утримувати дитину, а саме: нотаріально завірену копію довідки до акта огляду МСЕК №32850 від 04.03.2023 року про визнання дружини - ОСОБА_3 інвалідом ІІ групи (онкологічне захворювання).
Засіданням атестаційної комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 05.07.2024 розглянуто рапорт позивача та прийнято рішення у формі протоколу №17 про залишення рапорту без реалізації. Підставою для відмови у звільненні з військової служби вказано - надані документи не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, а саме: відповідно до абзацу 10 (виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок ІV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати) пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", тобто з наданих документів встановлено, що дитині встановлена інвалідність та є працездатна особа (дружина) зобов'язана, відповідно до закону, утримувати дитину. В доданій до рапорту довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №328650 на ОСОБА_3 , непрацездатність не зазначена.
Вважаючи рішення відповідача про відмову у звільненні з військової служби протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (пункт 1 частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
За змістом підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом 9 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану: виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України (далі - Положення №1115/2009 в редакції на час спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Згідно з пунктом 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Пунктом 305 Положення №1115/2009 визначено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.
Відповідно до підпункту 1 пункту 307 Положення №1115/2009 з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок звільнення врегульований пунктами 288-297 Положення №1115/2009.
У разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.
Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Разом з тим, вказаним Положенням №1115/2009 не врегульовано, який пакет документів необхідно надати військовослужбовцю Держприкордонслужби для звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Судом встановлено, що позивач звернувся із рапортом на звільнення з військової служби до командира військової частини НОМЕР_1 , на підставі підпункту "г" п.3 ч.5 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини, хворої на рідкісні ортофанні захворювання.
До рапорту позивач надав виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №5697 від 27.05.2024 КНП ХОР "Обласна дитяча клінічна лікарня" з підтвердженим діагнозом дитини; корінець медичного висновку №4 про дитину-інваліда від 10.04.2023 КНП "Шевченківська центральна районна лікарня", посвідчення серії НОМЕР_4 від 13.10.2020, видане ОСОБА_2 як особі з інвалідністю з дитинства.
Питання щодо документального підтвердження наявного у доньки позивача рідкісного ортофанного захворювання не заперечується відповідачем у справі та не є спірним.
Водночас, відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту, зазначив, що позивачем не надано документів, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
З приводу таких доводів, суд зазначає наступне.
Поняття "непрацездатні громадяни" визначається статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV як - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Аналогічне визначення непрацездатної особи визначено в частині 3 статті 75 Сімейного кодексу України, зокрема, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
З аналізу вищевикладених норм законодавства слід дійти висновку, що документами, які підтверджують статус непрацездатної особи можуть бути пенсійне посвідчення чи довідка МСЕК про встановлення особі відповідної групи інвалідності.
Як вже зазначалось судом, позивач до рапорту про звільнення надавав копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №328650 від 04.09.2023 року, відповідно до якої його дружині - ОСОБА_3 встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: загальне захворювання, висновок про умови та характер праці менеджером без додаткових навантажень. Рекомендаційні заходи щодо відновлення працездатності: стаціонарне лікування та консультація КНП ОЦО "Д", нагляд онколога, сімейного лікаря.
Суд зазначає, що згідно пункту 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 №2136, медичний висновок як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що довідка до акту огляду МСЕК встановлює факт втрати працездатності особи, та, в даному випадку, підтверджує неспроможність дружини позивача самостійно повноцінно забезпечувати себе та дитину-інваліда. Відтак, позивач надав всі необхідні документи, що підтверджують факт відсутності інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону утримувати дитину-інваліда, хвору на рідкісне ортофанне захворювання.
Враховуючи встановлені у справі обставини та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд доходить висновку про помилковість висновків відповідача, покладених в основу рішення про відмову у звільненні майстер-сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 5 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та наявності правових підстав для його скасування.
Оцінюючи наявність правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд звертає увагу на наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки, рішення відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують його право на звільнення з військової служби, а відтак відповідач розглядаючи рапорт позивача мав достатні підстави для звільнення позивача з військової служби з урахуванням наданих доказів, а тому судом встановлено протиправність дій військової частини НОМЕР_5 щодо не звільнення позивача з військової служби та суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відтак, враховуючи те, що позивачу протиправно відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення, суд вважає, що належним способам захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п.3 ч.5, абз.9 п.3 ч.12 ст.26 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу", а саме: через сімейні обставини - виховання військовослужбовцем дитини, хворої на рідкісні орфанні захворювання, за відсутності інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону утримувати дитину.
За правилами ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Витрати зі сплати судового збору не підлягають розподілу, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 1 та 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 у формі протоколу №17 від 05.07.2024 про відмову у звільненні майстер-сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі абзацу 9 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби майстер-сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі абзацу 9 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через сімейні обставини - виховання військовослужбовцем дитини, хворої на рідкісні орфанні захворювання, за відсутності інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону утримувати дитину).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 03 березня 2025 року.
Суддя Лариса МАР'ЄНКО