Справа № 420/26925/24
18 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, при секретарі Наталії ПЕРЕБИЙНІС, за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Владислава КАЗНЄВСЬКОГО,
представника відповідача Валерії ЛИХОДІД,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 04.07.2024 № 110-24, яким ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_2 .
В обгрунтування вимог позивач зазначає, що 30.01.2023 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Проте, рішенням Державної міграційної служби України від 04.07.2024 № 110-24 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 20 серпня 2023 року позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 76 від 12.07.2024 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Уважає вказане рішення міграційної служби неправомірним та необґрунтованим. Позивач відносить себе до ліберального руху, підтримує демократичні цінності та виступає проти використання військових сил у розігнанні мирних мітингів, монополізації державою усіх ЗМІ та визнання опозиційних журналістів в якості іноагенгів. Зазначає, що активно приймав участь в опозиційних мітингах за свободу слова, відсторонення від посади ОСОБА_4 , а також за об'єктивне розслідування резонансних злочинів, зокрема, вбивства журналістки ОСОБА_5 , публікував матеріали з приводу Майдану , анексії Криму та повномасштабного вторгнення РФ до України. Додатково заохочував студентів "Вищої школи економіки" голосувати за опозиційних кандидатів, проводили бесіди однолітки, розклеювали листівки проти російсько-грузинської війни у 2008 році. Підписував петиції на платформі change.org, щодо складання повноважень Путіна , визволення ОСОБА_7 та інших політичних в'язнів, внесення змін до Конституції. У позивача є багато зв'язків із діючими опозиціонерами та представниками ліберального руху у зв'язку із діяльністю позивача у якості кореспондента відділу політики у тижневику "The New Times". Під час провадження вказаної діяльності співпрацював і консультувався у багатьох представників ліберального руху в їх число входить: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та інші. Після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України надавав свою оцінку подіям в Україні журналістам ОСОБА_13 , яка працює у російській службі BBC у Лондоні, а також бельгійському журналісту ОСОБА_31 на бельгійському телеканалі VTM News. Позивач регулярно здійснює донати на потреби української армії, серед яких донати на авто, медикаменти, дрони і т.д. Через відсутність власної банківської карти, здійснює донати за допомогою банківської карти цивільної дружини. Додатково висловлює свою антивоєнну позицію публічно па культурних заходах.
В порушення законодавства відповідачем не враховано, що існує ризик його переслідувань, у зв'язку з політичними переконаннями, а саме - критика влади РФ, проукраїнська та антивоєнна позиція. Відповідачем не було всебічно досліджено інформацію по країні походження. Оцінка побоювань позивача повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації по країні походження щодо ситуації на момент звернення із заявою за захистом. Ситуація в країні походження при визначенні наявності підстав для надання міжнародного захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні. В повідомленні про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відсутня інформація по країні походження з будь-якого джерела. Задля отримання об'єктивної інформації про ситуацію в країні громадянської належності, необхідно дослідити декілька джерел. Більш того, інформація по країні походження має бути надана авторитетними джерелами.
Зазначені вище події можуть слугувати підставами для кримінального переслідування його в РФ. У разі повернення в країну походження, він може стати жертвою свавільного насилля та жорсткого поводження. В порушення законодавства відповідачем не враховано, що існує ризик його переслідувань у зв'язку з політичними переконаннями, а саме - критика влади РФ, проукраїнська та антивоєнна позиція. Разом із позивачем на території України проживає цивільна дружина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України. Із цивільної дружиною позивач має спільну доньку - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .
Ухвалою від 29.08.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено підготовче засідання на 26.09.2024. Розгляд справи в підготовчому провадженні проведений 26.09.2024 з перервами до 15.10.2024, 19.11.2024.
Підготовче провадження закрито 03.12.2024, розгляд справи по суті відбувся в судових засіданнях 21.01.2025 та 18.02.2025.
Викладені у відзиві на позовну заяву заперечення відповідача грунтуються на тому, що рішенням ДМС від 04.07.2024 № 110-24 ОСОБА_2 відмовлено в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту без зазначення неповнолітньої дитини: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не проходила процедуру визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні разом з батьком ОСОБА_2 , оскільки народилася в Україні. Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Позивач порушив вимоги ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме "особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту". Враховуючи те, що звернення до ДМС відбулось із зволіканнями, можливо дійти висновку щодо незацікавленості особи в питанні отримання будь-якої форми захисту, звернення схоже на пошуки кращого життя, мотивоване, окрім всього іншого, бажанням отримання документу для легального перебування. Твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості його повернення до країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.
З матеріалів особової справи позивача спостерігається, що ним не були надані жодні документальні докази , які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину. Позивач ніколи не був представником жодних політичних партій, рухів або організацій в російській федерації, що, зокрема, були б пов'язані з антиурядовою діяльністю, не був пов'язаний з інцидентами застосування фізичного насилля за ознакою політичних поглядів. Протягом свого свідомого життя позивач не підтримував конкретної політичної фігури, виявляв зацікавленість до представників принципово різних за ідеологічним спрямуванням політичних сил ("Націонал-більшовицька партія Росії", "Стратегія 31", штаб ОСОБА_33, "Меморіал", "Фонд солдатських І матерів", "Яблуко", "Республіканська партія", "Інша Росія", антифашистські рухи, націоналістичні марші тощо), з якими має розбіжності в політичних поглядах . Позивач не балотувався, не приймав участь у законотворчій діяльності , не вчиняв дії, спрямовані проти чинної влади рф, проблеми з органами державної влади або цивільним населенням рф - відсутні . Фактичне переслідування за ознакою політичних переконань за період проживання в рф не виявлено. Після прибуття до України в 2012 році позивач політичною діяльністю не займається, зв'язки або надання сприяння політичним та/або громадським рухами-відсутні. Позивач був офіційно працевлаштований кореспондентом журналу "The New Times" протягом 2008-2009 років , після свого звільнення, яке було обумовлене конфліктом з головним редактором ОСОБА_16 , подальшої співпраці з видавництвом не відбувалось; на період роботи заявника по відношенню до видавництва не застосовувались штрафні санкції або обмеження діяльності, воно безперешкодно функціонувало на території РФ . За проведеного аналізу статей за авторством позивача, долучених ним до розгляду особової справи не спостерігається висловлення ним політичної та/або правової позиції щодо конкретних осіб або подій, що могла б стати підставою для переслідувань. Заявник не притягався до відповідальності, по відношенню до нього не застосовувалися штрафні санкції/стягнення у зв'язку з його журналістською діяльністю. Після звільнення з "The New Times" у 2009 році заявник продовжував безперешкодно проживати в РФ до свого виїзду до України наприкінці 2012 року, сам виїзд був обумовлений зміною місця роботи, елементів, що б вказували на обґрунтовані побоювання не встановлено. Звернення позивача за міжнародним захистом відбулось після унеможливлення подальшого легального перебування на території України. Прийняття позивачем участі у заходах "Стратегії 31" було першочергово пов'язано з його професійною журналістською діяльністю та потребою у висвітленні подій та заходів, організованих опозиційними колами. Позивач не мав офіційного відношення до "Стратегії 31", не займався організаційним або матеріальним забезпеченням її функціонування та проведенням спільних заходів, контакти з представниками руху на цей період часу - не підтримуються. Інформація щодо прийняття участі у мітингах відома лише зі слів заявника. Позивач не був причетний до організації або фінансування відповідних мітингів. Після приїзду до України у 2012 році позивач не приймав участі у мітингах або демонстраціях, зокрема спрямованих на засудження збройної агресії рф .
За результатами розгляду тверджень позивача не встановлено ознак застосування або загрози застосування по відношенню до нього дискримінації, що становила б переслідування за ознакою політичних переконань, заявник мав можливість вільного доступу до державних, комерційних та медичних установ на території рф , а також доступ до освіти та працевлаштування , позивач вільно переміщувався територією рф, не мав перешкод з виїздом за межі рф , не зазнавав свавільних арештів, затримань або позасудових рішень.
Стосовно волонтерської діяльності позивача на території України відповідач вказує, що позивач ніколи не мав офіційного оформлення та не здійснював спроб до реєстрації в жодних волонтерських організаціях чи проектах на території України , позивач ніколи не співпрацював з волонтерськими організаціями, що надають кваліфіковану допомогу Збройним силам України, заявник не займався забезпеченням ЗСУ , особисті пожертви на потреби Збройних сил України не здійснювалися, позивач не вчиняв активних дій, що свідчили б про його підтримку українського спротиву, прийняття заявником участі у заходах, організованих волонтерською ініціативою "Творча сила", творчим простором " НОМЕР_2 ", муніципальним театром імені Саліка, БФ "Тримай" носить творчий та культурний характер.
В рф проживають близькі родичі позивача: матір, батько. З матеріалів особової справи не виявлено елементів побоювання, переслідування чи дискримінації зазначених близьких родичів.
Таким чином, проведеним аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з рф з позиції визнання біженцем в Україні., ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.І статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 2011 року.
Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом. Враховуючи необґрунтованість історії переслідування позивача та проаналізовану інформацію, якою підтверджена відсутність існування серйозних ризиків життю або здоров'ю особи в країні громадянської належності, позивач має усі можливості для повернення до регіону постійного проживання. Щодо можливості застосування до позивача серйозної шкоди, пов'язаної з ймовірним позбавленням волі у разі повернення до рф, слід зазначити, що серйозна шкода включає в себе: смертну кару або приведення її у виконання; тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання для особи в країні громадянської належності; серйозну та індивідуальну загрозу життю цивільних осіб чере загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів. В матеріалах особової справи шукача захисту відсутні факти або обставини, які надають підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності йому може бути завдано серйозної шкоди відповідно до поняття визначення такої "серйозної шкоди". Відповідно до матеріалів особової справи об'єктивно не встановлено ознак, пов'язаних із можливістю застосування по відношенню до позивача смертної кари через відсутність таких норм права у чинному законодавстві країни-агресора. Також, в країні відсутні відкриті воєнні дії. При поширенні в Інтернеті відомостей негативного характеру з боку звичайного цивільного населення, правоохоронними інстанціями застосовувалися виключно адміністративні (штрафні) санкції. Крім того, не виявлено кримінального переслідування громадян рф за звичайне перебування на території України. Дописи позивача на його сторінках в соціальних мережах носять загальний характер, пов'язані з його творчою та мистецькою діяльністю, прямого вираження суспільно-політичної та/або правової позиції, спроб впливу на органи державної влади країни-агресора, співробітництва з представниками ЗМІ з метою її висвітлення або погроз через її висловлення не встановлено.
Відповідач вказує, що відмовляючи особі у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС не позбавляє шукача захисту права залишатись на території України, якщо він має інші законодавчо визначені для цього підстави.
У відповіді на відзив представник позивача вказує, що на даний момент не може повернутись до країни свого походження через ризик арешту, застосування тортур абр нелюдського чи такою, що принижує людську гідність поводження через політичні (проукраїнські та опозиційні) погляди. Наполягає, що активно приймав участь в мітингах та демонстраціях, також висловлював свою позицію в рамках своєї журналістської діяльності. Після приїзду на територію України і початку повномаштабного вторгнення армії рф, Заявник активно висловлює свою проукраїнську позицію як онлайн через соціальні мережі, так і офлайн на творчих вечорах, при спілкуванні з родичами та екс-колегами. Також позивач стверджує, щ в нього є багато зв'язків із діючими опозиціонерами та представниками ліберального руху, які він підтримує і на даний період часу, серед них такі як: Катерина Базанова - журналістка: The New Times. Ілля Барабанов - журналіст The New Times, Катерина Савіна - журналістка The New Timesг Валерій Панюшкін - журналіст The New Times. Лада Чижова - поетеса. Твердження Заявника підтверджується інформацією з офіційного сайту видавництва The New Times, де серед авторів перечислені усі зазначені заявником особи: https://newtirnes.ru/authors/. Заявник активно висловлював свою політичну позицію в соціальних мережах, таких як VKontakte, Instagram, LiveJoumal. Під час анкетування Позивач повідомив, що в період з 2008 по2009 року він працював кореспондентом відділу політики у тижневику "The New Times". Позивачем було зазначено обставини його працевлаштування, надав інформацію, щодо свого затвердження на посаду, процедури працевлаштування та своїх професійних обов'язків, серед яких було щоденне відвідування офісу, пошук теми для матеріалів, узгодження із головним редактором та його заступником та подальша відправка у друк, також участь у щотижневих зібраннях. Гостями редакції, у яких брав інтерв'ю, запитував експертні коментарі, саме у ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 період з 2008 по 2010 роки робив репортажі на тему націоналістичних організацій, які фінансувались російською владою і були направлені проти мігрантів на території рф; приймав участь в якості журналіста-спостерігача під час президентських виборів у 2011 році, здійснював процес відео зйомки та координації під час об'їзду по виборчим дільницям, а також не допуск до спостереження за підрахунком голосів і проблеми із правоохоронними органами. Заявник приймав участь в мітингу проти кримінального переслідування колишньої колеги ОСОБА_24 , який був організований спілкою журналістів опозиційних видань. Позивач публікував свої статті в різних онлайн виданнях щодо своєї політичної позиції і думки щодо майбутнього президента рф, здійснював публікації в офіційних ЗМІ стосовно мітингу з приводу вбивства ОСОБА_25 та ОСОБА_26 . Відповідні роздруківки були надані до територіального органу ДМС. Відповідно до тверджень Заявника, він має суто проукраїнську позицію та підтримує Збройні Сили України, публічно апелює свою антивоєнну та антіпутінську позицію в соціальній мережі Instagrам. На початку повномасштабного вторгнення позивач надавав власну оцінку подій колегам журналістам: ОСОБА_13 , яка наразі працює в російській службі ВВС в Лондоні. Також, навесні 20І2 року декілька разів надавав інтерв'ю бельгійському журналісту ОСОБА_32, який представляв телеканал VTM News. Позивач також регулярно здійснює: донати на потреби української армії . Через блокування власної банківської картки у КБ "ІІриватБанк", донатить через банківській рахунок цивільної дружини. У вересні та грудні 2022 року приймав участь у виставі "Метанойя" за підтримки громадських організацій, де позивач виступав на сцені із власними віршами.
Відповідач піддає сумніву волонтерську діяльність позивача, через відсутність будь-яких офіційних взаємовідносин із фондами та благодійними організаціями, позивач наголошує, що він здійснював та здійснює волонтерську діяльність не для документального підтвердження, а для досягнення мети волонтерства - надання адресної допомоги, як військовим так і цивільним.
Позивач має підстави зазнати переслідування в рф за свою діяльність. У разі його повернення до рф, спецслужбами буде проведена ретельна перевірка його життя та діяльності за час його перебування поза межами рф. Оскільки позивач відкрито заявляє свою позицію засудження дій рф в Україні, також він заявляє у соціальних мережах про допомогу ЗСУ, що є вагомим аспектом, оскільки для рф це матиме доказ його допомоги ворогу, а тому він вочевидь зазнає переслідування. Під зазначеним поняттям біженець на місці (refugee suy place) мається на увазі, що особа, не набувши статусу біженця/особи, яка потребує додаткового захисту (не звернувшись невідкладно із відповідною заявою до компетентного органу), після залишення країни громадянської належності, маючи нові (ті що не існували під час прибуття до країни) обгрунтовані побоювання зазнати переслідувань, набуває статусу біженця на більш пізньому етапі. Висновок ГУ ДМС в Одеській по цій справі с хибним, оскільки жодним чином не враховує ту ситуацію по країні походження позивача яка склалась після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 . Російська влада прийняла два закони, що ухвалені та набули чинності після 24.02.2022, які передбачають кримінальну відповідальність за незалежні звіти про війну та протести проти війни, що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років. Закони забороняють поширення "фейкових новин" про російські збройні сили, заклики до припинення їхнього розгортання та підтримку санкцій проти російських цілей. Закони встановлюють сувору цензуру на будь-яке обговорення війни росії з Україною, а російська влада забороняє описувати це як "війну" або "вторгнення".
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши позивача та його представника, представників відповідача, суд дійшов наступного.
ОСОБА_2 , 1989 року народження, є громадянином російської федерації, народився у місті Барнаул російська РФСР. На момент виїзду з рф проживав за адресою м. Санкт-Петербург.
Позивач має повну вищу освіту, закінчив науково-дослідницький університет "Вища шкода економіки" (факультет - прикладна політологія).
До України позивач вперше прибув у жовтні 2012 року, легально, на підставі паспортного документа громадянина рф, використовуючи залізничний транспорт.
На підставі шлюбу з гр. України ОСОБА_27 (шлюб розірвано в 2019 році), 25.06.2014 позивачу було оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 строком дії до 25.05.2019, орган видачі - ГУ ДМС в Одеській області.
З 02.06.2019 особа нелегально перебуває на території України.
З вересня 2021 року проживав в цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_14 , з якою має спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10.11.2022 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 748 про примусове повернення. Рішення оскаржено заявником у судовому порядку. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеса від 21.02.2023 за судовою справою № 522/15839/22 позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду.
30.01.2023 ОСОБА_2 звернувся до Державної міграційної служби України з письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ОС № 20230D0007).
В заяві-анкеті зазначено, що він не може повернутись у країну походження - російську федерацію у зв'язку із побоюваннями, що може стати жертвою жорсткого тиску з боку державних структур, тортур, покарання за політичні переконання, волонтерську діяльність в Україні, громадянську позицію на засудження збройної агресії рф.
Також, позивач зазначив, що до кримінальної відповідальності не притягався, ніколи не був причетний та не приймав участі у політичних, релігійних або громадських організаціях у країні походження.
ОСОБА_2 видано довідку про звернення за захистом в Україні № 014108, термін дії довідки - до 30 листопада 2022 року, в подальшому строк дії довідки продовжений.
Під час опитування та проведення співбесід міграційною службою 15.02.2023 та 05.07.2023 , 12.07.2023, 19.07.2023, 26.07.2023 позивач повідомив, що вирішив виїхати в 2012 році за межі рф , тому що його запросили працювати адміністратором в анти кафе "Циферблат" в м. Одеса. В 2019 році прострочив термін продовження посвідки на тимчасове проживання.
Має проукраїнську політичну позицію, підтримує ЗСУ, висловлював антивоєнну позицію, не підтримує війну, виставляє пости в мережі Instagram, виражає свої політичні погляди у віршах, виступах в театралізованих виставах, висловлюваннях в соціальних мережах,. В РФ працював у тижневику "The New Times" в 2008-2009 роках, головний редактор журналу Євгенія Альбац та сам журнал неодноразово піддавали адміністративним штрафам, в подальшому її визнати іноагентом, вона покинула Росію в 2022 році. У своїй професійній діяльності спілкувався із гостями редакції, брав інтерв'ю, запитував експертні коментарі, саме у ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_28 ,, ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_29 .
Заохочував студентів "Вищої школи економіки" голосувати за опозиційних кандидатів, проводів бесіди з однолітками, розвішував листівки проти російсько-грузинської війни у 2008 році. Підписував онлайн петицій на платформі change.org щодо складання повноважень путіна, визволення ОСОБА_7 та інших політичних в'язнів, внесення змін до конституції. Приймав участь в діяльності руху "Стратегія-31" в 2008-2011 роках, друкував політично-аналітичні статті проти влади рф. Вважає можливим застосування кримінальної відповідальності на території рф за активістьку, громадську діяльність на підтримку ЗСУ та дискредитації армії рф. Під час проживання в рф неодноразово отримував погрози через журналістську діяльність, мав контакти з особами, які в подальшому були визнані іноземними агентами, або ув'язненні через політичні переслідування. В період з 2008 по 2010 роки робив репортажі на тему націоналістичних організацій, які фінансувались російською владою і були направлені проти мігрантів на території рф; приймав участь в якості журналіста-спостерігача під час президентських виборів у 2011 році, Заявник описує процес відеозоймки та координації під час об'їзду по виборчим дільницям, а також не допуск до спостереження за підрахунком голосів і проблеми із правоохоронними органами. Заявник приймав участь в мітингу проти кримінального переслідування колишньої колеги ОСОБА_24 , який був організований спілкою журналістів опозиційних видань. здійснював публікації в офіційних ЗМІ стосовно мітингу з приводу вбивства ОСОБА_25 та ОСОБА_26 .
Позивач зазначає, що на даний момент це може повернутись дб країни свого походження через ризик арешту, застосування тортур або нелюдського чи такого, що принижує людську гідність поводження через політичні (проукраїнські та опозиційні)погляди позивача. Заявник стверджує, що активно приймав участь в мітингах та демонстраціях, на яких був присутнім, а саме записував репортажі з місця подій.
Після приїзду на територію України і початку повномасштабного вторгнення армії рф, заявник активно висловлює свою проукраїнську позицію як онлайн через соціальні мережі, VKontakte, Instagram, LiveJoumal, так і офлайн на творчих вечорах, при спілкуванні з родичами та екс-колегами.
Позивач повідомив, що відносить себе до ліберального руху, підтримує демократичні цінності та виступає проти використання військових сил у розгінах мирних мітингів, монополізації державою усіх ЗМІ та визнання опозиційних журналістів в якості іноагентів. Стверджує, що він активно приймав участь в опозиційних мітингах, публікував матеріали з приводу Майдану, анексії Криму та повномасштабного вторгнення армії рф на територію України, тобто відкрито висловлював свою позицію щодо підтримки ще до повномаштобного вторгення, а вже після початку вторгнення, почав приймати участь у благодійних вечорах, організованих для збору коштів на ЗСУ, оскільки позивач є поетом, та пише свої твори, саме на тематику підтримки України. Отримані за поетично-хореографічний перфоманс "Metanoia" кошти спрямував на придбання FPVдронів для ЗСУ. На початку повномасштабного вторгнення позивач надавав власну оцінку подій колегам журналістам: ОСОБА_13 , яка наразі працює в російській службі ВВС в Лондоні. Також, навесні 2012 року декілька разів надавав інтерв'ю бельгійському журналісту ОСОБА_32, який представляв телеканал VTM News. При опитуванні позивач стверджує, що в нього є багато зв'язків із діючими опозиціонерами та представниками ліберального руху.
20.08.2024 позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 76 від 12.07.2024 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У повідомленні вказано, що позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" через відсутність умов, передбачених п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, а саме у зв'язку з наступним:
подана Вами історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту;
отримана від Вас інформація щодо причин виїзду з Батьківщині має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою.
Рішення було прийнято за розглядом висновку від 10.05.2024 про відмову у визнанні біженцем або особою , яка потребує додаткового захисту, затвердженим начальником ГУ ДМС в Одеській області.
Позивач уважає вказане рішення міграційної служби неправомірним та необґрунтованим.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач, діючи у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 (на дату подання позовної заяви), звернувся з позовом до суду. В подальшому позивач уточнив, що звернувся до суду у власних інтересах, оскільки дитина є громадянкою України та не потребує захисту.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до абз. 5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Положенням ч. І ст.7 Закону №3671 установлено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізуй державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до ч.7 ст.7 Закону №3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено , крім Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" , Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №64р (надалі - Правила №649).
Підпунктом "е" п.2.1 розділу II Правил №649 закріплено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнята заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви. ,
Інформація про країну походження - це інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів (п. 1.2 розділу І Правил №649).
Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу "біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництво) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
Інформацією по країни походження заявника може бути інформація, розміщена на офіційних сайтах ДМС України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
Як свідчать матеріали справи, підставою для звернення до міграційної служби ОСОБА_2. із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стало фактично те, що позивач тривалий проживає на території України, останні три роки разом з цивільною дружиною та спільною дитиною, та що у зв'язку з його проукраїнською і антивоєнною позицією може загрожувати тюремне ув'язнення в країні походження.
Судом встановлено, що дійсно позивач прибув до України з причини, яка не пов'язана з військовими діями. На момент звернення за захистом вже почалася і триває збройна агресія зі сторони країни походження позивача, що становить ризик його життю у разі повернення в свою країну. Позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності позивач зазнає переслідувань через свої політичні переконання та дії.
Крім цього, загальна ситуація з правами людини в російській федерації після залишення її позивачем не покращилася, а кримінальна відповідальність за дії, які він вчиняє в Україні , існує.
В даному випадку, наявність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слід встановлювати із сукупної оцінки доводів заявника щодо нього, а також обставин справи в контексті актуальної інформації по країні їх походження. Суд зазначає, що при розгляді заяви про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган ДМС повинен брати до уваги актуальну інформацію по країні походження на момент подання особою такої заяви.
Суд зазначає, що відповідно до матеріалів особової справи, відповідачем не було встановлено, що позивач видає себе за іншу особу, або звернулася з заявою про захист в Україні не вперше.
Разом з тим, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
У свою чергу, позивач навів у позовній заяві низку інформації по країні походження з різних джерел.
Зокрема, ОСОБА_30 повідомила, що росія прийняла два закони, що ухвалені та набули чинності 4 березня, які передбачають кримінальну відповідальність за незалежні звіти про війну та протести проти війни, що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років. Закони забороняють поширення фейкових новин про російські збройні сили, заклики до припинення їхнього розгортання та підтримку санкцій проти російських цілей. Закони встановлюють сувору цензуру на будь-яке обговорення війни росії з Україною, а російська влада забороняє описувати це як війну або вторгнення.
Нещодавно додана стаття 207.3 Кримінального кодексу передбачає покарання за публічне поширення свідомо неправдивої інформації про використання збройних сил росії, яка передбачає покарання від великих штрафів до позбавлення волі на строк до трьох років. Особи, які нібито поширюють таку неправдиву інформацію, використовуючи своє службове становище або у складі організованої групи, чи супроводжується штучним створенням доказів для обвинувачення; або керуючись жадібністю або з мотивів політичної, ідеологічної, расової, етнічної чи релігійної ненависті чи ненависті до соціальної групи може загрожувати від п'яти до десяти років позбавлення волі. У разі тяжких наслідків передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років із забороною займатися професією чи певною діяльністю на строк до 5 років. Російське кримінальне законодавство не містить вичерпного переліку тяжких наслідків, і залежно від конкретного злочину правоохоронні органи та суди тлумачать його як значні матеріальні збитки та тілесні ушкодження або смерть.
Останні положення російського законодавства створюють ризик кримінального переслідування, що призведе до ув'язнення не лише для професійних журналістів, але й для будь-кого, хто публікує повідомлення в Інтернеті, або потенційно будь-кого, хто публічно обговорює війну, пости про жертви серед цивільного населення України внаслідок російських атак. За правопорушення, вчинені з обтяжуючими обставинами, можуть бути застосовані більш суворі покарання, причому штучне створення доказів для обвинувачення прямо включено як одну з таких обтяжуючих обставин.
Загарбницька війна росії проти України супроводжувалася посиленням репресій проти інакомислення всередині росії. Мирні антивоєнні протести, одиночні пікети розганяють, часто насильно, а тих, хто виступав проти війни, притягують до відповідальності. Прийнято нове законодавство, яке обмежує протести та діяльність громадських організацій та громадських активістів. Політично мотивовані справи містять звинувачення в тероризмі, екстремізмі, сепаратизмі, шпигунстві. Серед політичних в'язнів основна частина була незаконно ув'язнена за реалізацію свободи у своїх переконаннях. Значно збільшились випадки покарання за політичне інакомислення та опозицію, кримінальні справи порушуються за антивоєнну діялність. У вересні 2022 року New York Times повідомила, що роскомнагляд активно мониторить соцаільні мережі на відстежує інтернет-користувачів , які поширюють антиурядовий контент в інтернеті, деякі з них були заарештовані або втекли з країни. Таке ж ставлення правоохоронців і до людей та організацій, які підписують петиції проти війни. Сотні тисяч росіян покинули країну, особливо після того, як у вересні 2022 року почалася часткова мобілізація, у результаті якої десятки тисяч чоловіків були відправлені на передову без належної підготовки чи забезпечення. Повідомляється, що тисячі полонених були завербовані приватною військовою компанією та відправлені в Україну. Цю практику було легалізовано заднім числом законом, ухваленим у листопаді. Вищенаведена інформація по країні походження міститься у доповіді Amnesty International Report 2022/23; The State of the World's Human Rights; Russia 2022 за посиланням: https://www.ecoi.net/en/document/2089409.html.
Викладене свідчить про те, що відповідач не дослідив інформацію по країні походження позивача з достовірних джерел та зробив передчасні висновки про очевидну необґрунтованість заяви позивача та відсутність щодо неї умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.
Суд зауважує, що загальний аналіз інформації по країні походження позивача, яка міститься у відкритому доступі, вказує на існування чисельних фактів порушення представниками органів влади РФ прав людей, які займають проукраїнську позицію, критикують військове вторгнення РФ на територію України, що супроводжується їх переслідуванням, репресіями, арештами, притягненням до кримінальної відповідальності, катуванням, тощо.
При цьому, побоювання особи, яка шукає міжнародного захисту, можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політичної групи тощо).
Суд вважає, що повідомлені позивачем обставини про себе, стосовно відкритого вираження ним своєї проукраїнської позиції до повномасштабного вторгнення 24.02.2022, так і після нього, в сукупності з актуальною інформацією по країні його походження, дають підстави для висновку, що позивач змушений залишатися в Україні, оскільки існують реальні загрози життю, безпеці та свободі в країні його походження через побоювання застосування щодо нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, внаслідок ситуації, яка склалась в рф, і обумовлена порушенням з боку органів влади рф прав та свобод людей, які займають проукраїнську позицію та засуджують військову агресію рф. Зазначене, в свою чергу, може свідчити про відповідність позивача критеріям, визначеним ст.1 Закону №3671-VI.
Суд наголошує, що у разі повернення позивача до рф, спецслужбами буде проведена ретельна перевірка його життя та діяльності за час його перебування поза межами рф. Оскільки позивач відкрито заявляє свою позицію засудження дій рф в Україні, також він заявляє у соціальних мережах про допомогу ЗСУ, що є вагомим аспектом, оскільки для рф це матиме доказ його допомоги ворогу, а тому він вочевидь зазнає переслідування.
Інформація, надана заявником під час співбесіди з співробітниками міграційної служби є логічна, правдоподібна та детальна, підтверджує твердження заявника щодо існування ризиків переслідування. є цілком обгрунтованим побоювання позивача стати жертвою переслідування в разі повернення його до російської федерації.
Під зазначеним поняттям біженець на місці (refugee suy place) мається на увазі, що особа, не набувши статусу біженця/особи, яка потребує додаткового захисту (не звернувшись невідкладно із відповідною заявою до компетентного органу), після залишення країни громадянської належності, маючи нові (ті що не існували під час прибуття до країни) обгрунтовані побоювання зазнати переслідувань, набуває статусу біженця на більш пізньому етапі. Висновок ГУ ДМС в Одеській по цій справі жодним чином не враховує ту ситуацію по країні походження позивача, яка склалась після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України 24.02.2022, чи безпечно йому повертатись до рф.
Суд вважає, що при розгляді заяви про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган ДМС повинен брати до уваги актуальну інформацію по країні походження на момент подання особою такої заяви та встановлювати наявність/відсутність щодо нього умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 04.07.2024 № 110-24, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно, суд вказує наступне.
Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд зазначає, що під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції, не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання позивачам статусу біженців або особам, які потребують додаткового захисту, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії з повторного розгляду поданих заяв, тобто, зобов'язує його діяти у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.
Наразі відповідачем не досліджено заяву позивача з урахуванням встановлених судом обставин та актуальної інформації по країні походження та ураховуючи дискреційність повноважень міграційного органу, а також відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов'язання міграційної служби повторно розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.
Суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судові витрати по справі відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_2 частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 04.07.2024 № 110-24, яким ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 30.01.2023 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з врахуванням інформації по країні походження позивача та висновків суду.
В решті вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги судом апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення підписаний 28.02.2025.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА