28 лютого 2025 рокусправа № 380/1680/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошових коштів,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.05.2017 до 07.11.2017 у розмірі 35 062,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , та на день звільнення займала посаду начальника апаратної засекреченого зв'язку польової групи зв'язку польового вузла зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення. На день звільнення з військової служби вона не отримала у повному обсязі грошове забезпечення, на яке мала право за час проходження військової служби, а саме - не була виплачена індексація грошового забезпечення. 24.12.2023 відповідач виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 35 265,91 грн на виконання рішення суду від 25.05.2023 у справі №380/19095/22.
Позивач наголошує, що оскільки відповідач не провів повного розрахунку при звільненні, чим порушив вимоги статті 116 КЗпП України, то, зважаючи на приписи статті 117 КЗпП, існують підстави для стягнення з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку.
Із наведених підстав, просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою від 26.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
21.02.2024 військова частина НОМЕР_1 надіслала відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що передбачений ч. 1 ст. 117 К3пП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 К3пП України. При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідач зауважує, що спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, дійсно не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Натомість, при вирішення спорів цієї категорії, слід застосовувати положення загального трудового законодавства.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Стверджує, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум не існувало спору щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Із наведених підстав просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 21.11.2024 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22.
Ухвалою від 29.01.2025 поновлено провадження у справі.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом від 03.05.2017 № 99 ОСОБА_1 включена зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 06.05.2017.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №380/19095/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 05.05.2017 з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення суду від 25.05.2023 у справі № 380/19095/22 ОСОБА_1 24.12.2023 виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 35 265,91 грн, що підтверджується випискою банку по картковому рахунку позивача АТ "ПриватБанк".
Вважаючи, що стаття 117 КЗпП України покладає на відповідача обов'язок виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду про стягнення суми затримки.
Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд застосовує наступні правові норми.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилами ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення № 1153) передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За змістом ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ), яким, зокрема, в новій редакції викладена стаття 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ, чинної на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст. 117 КЗпП України.
Крім того, у постанові від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Також у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: "Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, дійшов висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день її виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 06.05.2017 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) індексації грошового забезпечення.
На виконання рішення суду від 25.05.2023 у справі № 380/19095/22 відповідач 24.12.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 35 265,91 грн.
Тож спірним у цих правовідносинах є період з 07.05.2017 (наступний день після звільнення) до 23.12.2023 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі можна умовно поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього.
Період 07.05.2017 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) врегульований статтею 117 КЗпП України у редакції до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте період з 19.07.2022 до 23.12.2023 врегульований вже чинною на день прийняття рішення у цій справі, редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
Таким чином, у межах цієї справи суд застосовує положення статті 117 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022 із урахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також слід врахувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (пп. "л" п. 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Ухвалою від 26.01.2024 суд витребував у відповідача довідку про нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення за останні повністю відпрацьовані 6 місяців.
На вимогу суду відповідач надав довідку від 12.02.2024 № 81, згідно із якою грошове забезпечення ОСОБА_1 за березень 2017 року становить - 8423,20 грн, за квітень 2017 року - 8423,20 грн.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить (8423,20+8423,20)/61) = 276,17 грн.
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 07.05.2017 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 1899 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період становить 524 446,83 грн (276,17 грн х 1899 календарних дні).
Також період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19.01.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 51 091,45 грн (276,17 грн х 185 календарних днів).
Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.05.2017 по 18.07.2022, суд звертає увагу на таке.
У порівнянні із розміром виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення (35 265,91 грн) на виконання рішення суду від 25.05.2023 № 380/19095/22 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.05.2017 до 18.07.2022 (524 446,83 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона майже у п'ятнадцять разів її перевищує.
Отож, суд дійшов висновку про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У зв'язку із цим, враховуючи, що відповідачем порушені строки виплати індексації у розмірі 35 265,91 грн, а розрахований розмір середнього заробітку складає 524 446,83 грн, що є непропорційним до розміру невиплаченої суми, то суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, з урахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 35 265,91 грн (сума індексації грошового забезпечення, яка виплачена позивачу за рішенням суду)/524 446,83 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100 = 6,72 %.
Отже, сума, яку необхідно відшкодувати з урахуванням істотності частки заборгованості (6,72%) становить: 276,17 грн (середня заробітна плата за один день) х 6,72% х 1899 календарні дні затримки = 35 242,83 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07.05.2017 до 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Визначена вище сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 до 19.01.2023, становить 51 091,45 грн.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України у редакціях до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 86 334,28 грн (35 242,83 грн + 51 091,45 грн).
Водночас суд звертає увагу на те, що визначена судом сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (86 334,28 грн) є більшою, ніж та, яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача (35 062,54 грн).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який просить позивач - 35 062,54 грн.
За правилами ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, разом із тим, якщо суб'єкт владних повноважень надасть докази правомірності свого рішення, то обов'язок спростувати такі докази покладається на позивача, що кореспондується із принципом змагальності сторін, закріпленому у ст. 3 КАС України.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат суд не здійснює, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 35 062 (тридцять п'ять тисяч шістдесят дві) грн 54 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СуддяКисильова Ольга Йосипівна