про передачу адміністративної справи до іншого адміністративного суду
28 лютого 2025 рокусправа № 380/3805/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Чаплик І.Д., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; ЄДРПОУ: 44448833), в якому просить:
визнати протиправними дії Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради щодо незаконного стягнення з ОСОБА_1 , грошових коштів в сумі 1890,74 грн;
зобов'язати Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради повернути ОСОБА_1 незаконно стягнуту суму грошових коштів в сумі 1890,74 грн;
стягнути з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000 грн.
Відповідно до п. 3-4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частиною першою ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до пункту 1 частини першої ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
За змістом позовних вимог позивач оскаржує дії відповідача щодо стягнення з нього грошових коштів у розмірі 1890,74 грн у вигляді адміністративного штрафу на підставі постанови Управління безпеки Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради від 06.11.2024 №ЛВ00693881.
Приписами ст. 20 КАС України передбачено, що місцевим загальним судам, як адміністративним, підсудні, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно з вимогами частини другої статті 20 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені статтею 286 КАС України. Дані справи віднесені до окремих категорій термінових адміністративних справ (параграф 2 Глави 11 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 286 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами.
Тобто, категорія справ, яка стосується притягнення особи до адміністративної відповідальності, що має місце в межах спірних правовідносин, положеннями ч. 1 ст. 286 КАС України віднесена до юрисдикції саме місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Отже, враховуючи наведене, вказана справа не підсудна Львівському окружному адміністративному суду, оскільки як зазначено судом, за змістом статей 20, 286 КАС України, даний спір підсудний місцевому загальному суду, як адміністративному, а не окружному адміністративному суду.
За загальним визначенням підсудність адміністративних спорів (справ) є правовим інститутом, що містить адміністративно-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію щодо розгляду і вирішення адміністративних справ між окремими інституціями судової системи і між адміністративними судами одного інституційного рівня. Визначення компетентного суду для розгляду адміністративної справи провадиться, серед іншого, залежно від предмета публічно-правового спору або його суб'єктного складу, територіальних меж юрисдикції певного суду, функцій при розгляді справи, які виконує певний суд судової системи.
Правила підсудності у своїй сукупності певним чином встановлюють алгоритм обрання компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної справи. Правильне визначення компетентного суду для розгляду і вирішення адміністративної справи має значення для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення в адміністративній справі.
Процесуальний закон встановлює три різновиди підсудності адміністративних справ: предметну або родову; територіальну або просторову, інстанційну або функціональну.
Як предмет підсудності розуміють сукупність правил, що визначають, чи розмежовують компетенції судів із розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від предмета публічно-правового спору або його суб'єктного складу.
Водночас, якщо суд відповідно до положень цієї норми та інших положень процесуального законодавства виявить, що не є судом для розгляду окресленого предмета спору, він повинен направити справу до компетентного суду або на підставі закону ухвалити інше рішення, якщо неможливо направити справу до суду іншого інстанційного рівня (приміром у ситуації, коли в позовній заяві об'єднані вимоги, які підсудні судам різних інстанцій (пункт 6 частини третьої статті 169 КАС).
Розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства.; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
При цьому, суд зазначає, що у випадку розгляду справи Львівським окружним адміністративним судом, як судом першої інстанції, буде порушено принцип розгляду справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, гарантування якого визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Передачу справ з одного суду до іншого суду визначають положення ст. 29 КАС України. Проте вказаною нормою законодавець не врегулював питання передачі справ за правилами предметної підсудності. Тому, виходячи із приписів ч. 6 ст. 7 КАС України щодо застосування судом закону за аналогією, правила щодо передачі адміністративного позову з одного суду до іншого суду в даному випадку мають визначатись з урахуванням норм, які визначають передачу справ за територіальною підсудністю.
Пунктом 2 частини 1 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з частиною першою статті 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 26 КАС України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про передачу справи для розгляду до місцевого загального суду як адміністративного за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень, дії якого оскаржує позивач, а саме - до Галицького районного суду м. Львова.
Керуючись ст.ст. 19, 20, 29, 243, 248, 256, 294, КАС України, суддя -
п о с та н о в и в
адміністративну справу №380/3805/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - передати на розгляд до Галицького районного суду м. Львова (79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України.
Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна