Іменем України
03 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 200/7672/24
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Смішливої Т.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
20.12.2024 з Першого апеляційного адміністративного суду до Луганського окружного адміністративного суду надійшла справа № 200/7672/24 за сформованою в підсистемі «Електронний суд» 31.10.2024 позовною заявою ОСОБА_1 (далі -позивачка, ОСОБА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (далі - 1 відповідач, ДОАС), Державної судової адміністрації України (далі - 2 відповідач, ДСА України) в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення в цій справі, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачці суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення в цій справі зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмір 3028,00 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування позивачці суддівської винагороди за період з липня 2024 року по день ухвалення судового рішення в цій справі зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належних позивачці суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення в цій справі зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Указом Президента України від 31.07.2012 № 461/2012 «Про призначення суддів» позивачку призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
Відповідно до наказу Донецького окружного адміністративного суду від 11.08.2012 № 231/К позивачку зараховано до штату Донецького окружного адміністративного суду.
Указом Президента України від 17.04.2019 №148/2019 «Про призначення суддів» відповідно до частини п'ятої статті 126, частини першої статті 128 та пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення» Конституції України позивачку призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.
Відповідно до наказу Донецького окружного адміністративного суду від 18.04.2019 № 50/К-г «Про призначення суддів» позивачка вважається такою, що призначена на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.
Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 № 244/К-г позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу судді.
У період з 01.07.2024 перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, протиправно здійснює нарахування і виплату належної суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи не із розміру встановленого законом про Державний бюджет України і відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному року (3028,00 грн), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановленого законом про Державний бюджет у 2021-2024 роках у розмірі 2102,00 грн.
Ці обставини підтверджуються довідкою Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2024 № 03-30/442/24 про нараховану та виплачену позивачці суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.09.2024.
При цьому другий відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01.01.2024 і до цього моменту допускає протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплати належних позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи вищезазначених розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідному році.
Наведені протиправні дії відповідача І та протиправна бездіяльність відповідача ІІ мають своїм наслідком виплату позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення з 01.01.2021 по теперішній час у розмірі, меншому ніж визначений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, а отже, на думку позивача, порушують його права.
Від Донецького окружного адміністративного суду 30.12.2024 через підсистему «Електронний суд» подано пояснення у справі, у яких зазначено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді ОСОБА_1 застосовувався показник прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн, що визначено статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Також надано довідку про розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з липня по грудень 2024 року, а також копію штатного розпису на 2024 рік.
Другий відповідач правом подання відзиву на позов не скористався, витребуваних судом доказів не надав.
У справі судом вчинено такі процесуальні дії:
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.11.2024 адміністративну справу № 200/7672/24 передано до Першого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо визначення підсудності суду, який повинен розглянути цю справу.
Розпорядженням голови Донецького окружного адміністративного суду від 13.11.2024 № 42р/І-г адміністративну справу № 200/7672/24 передано до Першого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024 визначено підсудність справи № 200/7672/24 за Луганським окружним адміністративним судом та передано на розгляд Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.01.2025, запропоновано відповідачам подати до суду документи, які суд вважав за необхідне витребувати.
Ухвалою від 16.01.2025 повторно витребувано інформацію від відповідачів, підготовче засідання у справі відкладено на 03.02.2025.
Ухвалою від 03.02.2025 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті спору.
Позивачка у судове засідання не прибула, у позові заявила клопотання про розгляд справи без її участі.
Відповідачі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представником першого відповідача 27.01.2025 подано заяву про розгляд справи без його участі.
Причини неявки представника другого відповідача суду не повідомлені.
Відповідно до частини дев'ятої статті 212 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні у відповідності до положень частини дев'ятої статті 212 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) Указом Президента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 "Про призначення суддів" призначена строком на п'ять років на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.
Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року № 231/К ОСОБА_1 зарахована до штату Донецького окружного адміністративного суду на посаду судді з 14 серпня 2012 року. Встановлена з 14 серпня 2012 року доплата за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу судді.
Указом Президента України від 17 квітня 2019 року № 148/2019 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.
Відповідно до наказу Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року № 50/К-г ОСОБА_1 вважається такою, що призначена на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду з 17 квітня 2019 року.
Відомості про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду внесені до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 .
Згідно із наказом Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року № 244/К-г позивачу з 15 серпня 2019 року встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу судді.
Довідкою Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року № 03-30/624/24 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно працює у Донецькому окружному адміністративному суді з 14 серпня 2012 року на посаді судді та їй за період з 01 липня 2024 року по 31 грудня 2024 року нарахована суддівська винагорода, для визначення сум якої використовувалася величина в розмірі 2102 гривні "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
Відповідно до штатного розпису Донецького окружного адміністративного суду на 2024 рік, затвердженого Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області, посадовий оклад судді встановлено у розмірі 69366,00 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону № 3460-IX введено такий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить: 2102,00 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.
Водночас Закон № 3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означений Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
З огляду на викладене суд вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положень статті 7 Закону № 3460-ІХ є неправомірною.
Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 3028,00 грн у спірний період.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість відповідачами зазначений обов'язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу п'ятого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Зважаючи, що виплата суддівської винагороди, а також допомоги на оздоровлення регулюється статтями 135 та 136 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення ОСОБА_1 у спірному періоді суддівської винагороди.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно із пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З наведеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України (затвердила у його кошторисі на 2024 рік.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наданою в матеріали справи довідкою про розмір нарахованої та виплаченої позивачу суддівської винагороди встановлено, що право позивача на отримання суддівської винагороди в періоді з 01 липня 2024 року до 31 грудня 2024 року виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, а саме 3028,00 грн, відповідачами порушено.
Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог з 01 січня 2025 року, то позивачем не надано відповідних доказів про порушення її прав на належну суддівську винагороду з 01.01.2025.
Довідки, надані позивачем після закриття підготовчого провадження суд до уваги не приймає з огляду на частину восьму статті 79 КАС України.
Матеріали справи не містять інформації щодо затвердженого кошторису Донецького окружного адміністративного суду на 2025 рік, що унеможливлює перевірку дотримання відповідачами вимог статті 135 Закону № 1402-VIII, а тому в частині вимог «по день ухвалення судового рішення в цій справі» необхідно відмовити.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні цієї справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 КАС України.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Ruiz Toriya v. Spaine", рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнена.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (місцезнаходження: 84122, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Добровольського, будинок 1, код за ЄДРПОУ 35099148), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, код за ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 31 грудня 2024 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 31 грудня 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн;
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 31 грудня 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01 липня 2024 року по 31 грудня 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива