03 березня 2025 року № 320/11009/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №174 від 10.08.2023 «Про затвердження структури та штатної чисельності центрального апарату АРМА», в частині Відділу внутрішнього аудиту центрального апарату АРМА;
- визнати протиправним та скасувати наказ Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №184 від 22.08.2023 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», в частині Відділу внутрішнього аудиту центрального апарату АРМА;
- визнати протиправним та скасувати наказ Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №632/9-03-ос від 06.12.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу внутрішнього аудиту центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з 08.12.2023;
- стягнути з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.12.2023 по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі включно.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що з урахуванням фактичної відсутності передумов для його звільнення, а також зважаючи на наявність достатніх у сукупності професійних якостей та компетентностей, відповідачем порушено його переважне право на залишення на роботі, у зв'язку із чим вважає, що його звільнення відбулось без належних на те підстав з порушення законодавчих норм та процедури, не у встановлений законодавчо спосіб.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/11009/24 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 та 27.05.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/11009/24 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній заперечує проти доводів, викладених у позовній заяві, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема, зазначає, що призначення позивача на посаду головного спеціаліста Відділу внутрішнього аудиту центрального апарату АРМА відбулось у період дії воєнного стану в Україні, після опублікування 19.05.202 та набрання чинності 20.05.2022 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану». Зазначеним законом внесено зміни, зокрема до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та передбачено спрощену процедуру вступу на посади державної служби та посади в органах місцевого самоврядування. Враховуючи, що позивач був призначений без конкурсного відбору у період дії воєнного стану, переведення на іншу посаду не могло бути реалізовано, у зв'язку з дією на території України правового режиму воєнного стану. Також наголошує, що твердження позивача про порушення Національним агентством вимог Закону України «Про державну службу» та вимог Кодексу законів про працю України при прийнятті наказу АРМА від 06 грудня 2023 року №632/9-03-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » є безпідставними і не підтверджуються належними доказами.
У наданій суду відповіді на відзив позивач зазначає про наявність у відповідача обов'язку одночасно з попередженням про звільнення пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду. Крім того, вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин вимог спеціального законодавства, яким вважає положення Закону України «Про державну службу», тоді як приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану», на думку позивача, не звільняють суб'єкта призначення від обов'язку дотримуватись положень частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач також вказає на порушення відповідачем вимог декларації внутрішнього аудиту під час запровадження організаційно-штатних змін в підрозділі Внутрішнього аудиту.
Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, у відповідності до яких останній заперечує проти обставини, викладених у відповіді на відзив, та зазначає про можливість у суб'єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем. Також наголошує, що частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу», яка визначає чітку послідовність дій роботодавця у разі переведення працівника та вивчення його переважних прав, не може бути застосована, оскільки суперечить положенням Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У додаткових поясненнях позивач зазначає, що питання пропонування працівникові вакантних посад, можливе виключно внаслідок процедури скорочення, яка в спірних правовідносинах не вбачається. Тоді як з поданих АРМА документів та пояснень не можна встановити, що внесені зміни до штатний розпис центрального апарату АРМА свідчать про ліквідацію Відділу внутрішнього аудиту. Також вказує, що Головою АРМА не виконано вимоги вказаної Декларації та без розрахунків, обґрунтувань, інформації про наявність обмежень у ресурсах від начальника Відділу внутрішнього аудиту, ліквідовано Відділ внутрішнього аудиту центрального апарату APMA, зокрема шляхом затвердження відповідних організаційних та штатних змін відповідно до наказів № 174 від 10.08.2023 «Про затвердження структури та штатної чисельності центрального апарату АРМА» та № 184 від 22.08.2023 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».
Натомість відповідач у додаткових поясненнях наголошує, що при конкуренції норм права частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» та частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», застосуванню підлягають норми частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», як спеціальної у спірних правовідносинах у період дії воєнного стану. За таких обставин, вбачає наявність законних підстав для звільнення позивача. Також повідомляє суд, що саме роботодавець визначає доцільність скорочення чисельності або штату працівників, тому оскарження позивачем наказу Національного агентства від 10.08.2023 № 174 «Про затвердження структури та штатної чисельності центрального апарату АРМА» в частині Відділу внутрішнього аудиту центрального апарату АРМА та наказу Національного агентства від 10.08.2023 № 184 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами одержаними від корупційних та інших злочинів» в частині Відділу внутрішнього аудиту центрального апарату АРМА не вважається неналежним способом захисту.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 прийнято до розгляду заяву про зміну предмета спору в адміністративній справі №320/11009/24.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 витребувано у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів посадову інструкцію головного спеціаліста Сектору внутрішнього аудиту центрального апарату Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, або посадову інструкцію посади, яка є прирівняною до посади, з якої було звільнено ОСОБА_1 , а також інформацію про кількість наявних вакантних місць в центральному апараті Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з переліком посад станом на день звільнення ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Національного агентства від 11.08.2022 №235/9-03-ос призначено позивача на посаду головного спеціаліста Відділу внутрішнього аудиту центрального апарату АРМА, строково, на період дії воєнного стану з 16.08.2022.
Наказом від 06.12.2023 № 632/9-03-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 та статті 89 Закону України «Про державну службу» звільнено позивача, головного спеціаліста Відділу внутрішнього аудиту центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, 07.12.2023 за ініціативою суб'єкта призначення із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Наведеному наказу передувало затвердження відповідачем наказу від 10.08.2023 №174 «Про затвердження структури та штатної чисельності центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», яким затверджено структуру та штатну чисельність центрального апарату АРМА.
Наказом Національного агентства від 22.08.2023 № 184 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» введено в дію штатний розпис на 2023 центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з 23 серпня 2023 року.
Відповідно до вказаного штатного розпису на 2023 рік Відділ внутрішнього аудиту центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів скорочено, утворено Сектор внутрішнього аудиту.
У зв'язку із скороченням посади головного спеціаліста Відділу внутрішнього аудиту, позивачу 07 листопада 2023, вручено Попередження про наступне звільнення.
Вважаючи, що відповідачем при звільненні порушено норми спеціального та загального законодавства, якими регламентоване переважне право працівника на залишення на роботі, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави та суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу»).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.
Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).
Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб'єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.
Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року по справі № 420/3541/20.
При цьому необхідно звернути увагу на те, що Верховний Суд у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20) зазначив, що право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 10 Постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зміни в організації виробництва і праці - це раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо.
Рішення роботодавця про «зміни в організації виробництва і праці» може бути зумовлене різними причинами, зокрема, вдосконаленням, перепрофілюванням виробництва, зменшенням обсягу виробництва продукції (надання послуг), фінансовою неспроможністю, стратегією розвитку бізнесу, відповідно, це зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, необхідних для виконання роботи.
Згідно зі статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Україною 04 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» Голова Національного агентства, зокрема, затверджує штатний розпис та кошторис Національного агентства.
Наведене свідчить про наявність у даному випадку виключних дискреційних повноважень Голови Національного агентства щодо визначення структури центрального апарату в цілому та його окремих самостійних підрозділів.
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 січня 2021 року по справі №753/9240/18, при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Разом з тим, матеріали справи свідчать про наявність у межах спірних правовідносин саме обставин скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, що підтверджується наказом Національного агентства від 10 серпня 2023 року № 174 «Про затвердження структури та штатної чисельності центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та наказом Національного агентства від 22 серпня 2023 року № 184 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».
У зв'язку із військовою агресією російської федерації на території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан.
Режим воєнного стану регламентовано Законом України «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон), який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Згідно з частиною 5 статті 10 Закону у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» вказаний Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності. представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану»
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Таким чином, в період дії воєнного стану обмежуються конституційні права і свободи людини і громадянина, зокрема, щодо можливості переведення державних службовців на інші посади державної служби, якщо такі службовці були призначені без конкурсного відбору в період дії воєнного стану.
Отже, Закон України «Про правовий режим воєнного стану» містить чітку заборону переведення працівників, призначених без конкурсного відбору на інші посади державної служби.
Судом встановлено, що призначення позивача на посаду головного спеціаліста Відділу внутрішнього аудиту центрального апарату АРМА відбулось у період дії воєнного стану в Україні, без проведення конкурсу, відтак його право на переведення на іншу посаду прямо обмежене дією режиму воєнного стану.
З наявного у матеріалах справи Попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 вбачається, що роботодавцем окремо зазначено, що відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» державні службовці призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не можуть бути переведені на інші посади державної служби.
При конкуренції норм права абз. 2 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», застосуванню підлягають норми ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», як спеціальної у спірних правовідносинах у період дії воєнного стану.
За такого правового регулювання, суд приходить висновку про те, що у період дії воєнного стану обмежується право щодо можливості переведення державних службовців на інші посади державної служби, якщо такі службовці були призначені без конкурсного відбору в період дії воєнного стану.
Суд також звертає увагу на те, що абз. ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» визначено зокрема, що державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади.
У контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що у відповідача відсутня можливість запропонувати відповідні посади з огляду на пряму заборону, висловлену законодавцем у ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Таким чином, твердження позивача про те, що відповідач був зобов'язаний запропонувати іншу посаду державної служби є хибним та суперечить приписам чинного законодавства.
Тоді як посилання позивача на усталену позицію Верховного Суду щодо обов'язку по працевлаштуванню працівника з дня попередження про вивільнення і до дня розірвання договору роботодавцем не приймаються судом, оскільки вона не є релевантною до спірних правовідносин та була сформована до введення воєнного стану в України та, відповідно, до внесення змін до трудового законодавства в частині призначення державних службовців на посади державної служби без конкурсного відбору та заборони їх переведення на інші посади державної служби.
Крім того, суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що відповідачем навіть не пропонувались їй рівнозначні або нижчі посади державної служби на виконання вимог частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII. Такі твердження позивача суперечать як наведеному вище, так і тому, що правовідносини щодо здійснення такої пропозиції роботодавцем є частиною процесу можливого переведення за наявності визначених пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII підстав. А оскільки саме переведення у даному випадку є протиправним, про що відповідачем було правомірно повідомлено позивача у попередженні про наступне звільнення, то і надання такої пропозиції не є обов'язком АРМА.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень абзаців 2, 3 частини третьої ст. 87 Закону України «Про державну службу» в межах спірних відносин, оскільки Закон України «Про правовий режим воєнного стану» містить імперативну норму щодо заборони переведення державних службовців на інші посади державної служби за умови призначення їх на посаду державної служби на підставі абзацу 1 частини п'ятої статті 10 такого Закону.
Оскільки спірний наказ прийнято відповідачем у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням особливостей, які діють у період введення в Україні воєнного стану, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання його незаконним та скасування.
При цьому суд зазначає, що позовні вимоги про поновлення на посаді та стягненні середнього заробітку є похідними, отже не підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про правомірність наказу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №174 від 10.08.2023 «Про затвердження структури та штатної чисельності центрального апарату АРМА», а також наказу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №184 від 22.08.2023 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», суд зазначає таке.
Судом досліджено, що наказом Національного агентства від 10.08.2023 № 174 «Про затвердження структури та штатної чисельності центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», затверджено структуру та штатну чисельність центрального апарату АРМА.
Також, наказом відповідача від 22.08.2023 № 184 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», введено в дію штатний розпис на 2023 рік центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з 23.08.2023.
Відповідно до вказаного штатного розпису на 2023 рік, Відділ внутрішнього аудиту центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів скорочено, утворено Сектор внутрішнього аудиту.
У відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» Голова Національного агентства затверджує штатний розпис та кошторис Національного агентства.
Викладене свідчить про наділення Голови Національного агентства дискреційними повноваженнями щодо визначення структури та штатної чисельності центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Таким чином, у площині цього спору не може надаватися оцінка доцільності та правомірності зміни структури та штатного розпису центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, оскільки затвердження його структури та штатного розпису відноситься до повноважень Голови Національного агентства.
При розгляді цієї справи суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.01.2021 у справі №753/9240/18, відповідно до якого, при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Усталеною та послідовною практика Верховного Суду щодо неможливості втручання у діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, щодо визначення структури та штатного розпису. Так, у постановах від 28 березня 2019 року у справі №755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17) та від 22 січня 2020 року у справі №451/706/18 (провадження № 61-17296св19) Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. Правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.
Наведена правова позиція застосована Верховним Судом також у постановах від 10 та 18 березня 2020 року у справах № 822/364/17, № 640/7652/19 відповідно.
Вказану правову позицію підтримав Верховний Суд і у постанові від 14.12.2023 у справі №420/13741/20.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування наказу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №174 від 10.08.2023 «Про затвердження структури та штатної чисельності центрального апарату АРМА», а також наказу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів №184 від 22.08.2023 «Про введення в дію штатного розпису на 2023 рік центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки при розгляді справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем - відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.