про відмову в забезпеченні позову
03 березня 2025 року справа № 320/9995/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши клопотання про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансдортех" до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансдортех" із позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДІС у м. Києві № 217/4/26-15-13-03-21 від 14.02.2025 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платежів послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу.
Разом із позовною заявою до суду надійшла заява ТОВ "Трансдортех" про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 14.02.2025 № 217/4/26-15-13-03-21.
Заява мотивована тим, що відповідачем, всупереч судового оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень та вимог про сплату боргу, прийнято спірне рішення, що суперечить ст. 56 ПК України та призводить до блокування господарської діяльності ТОВ «Трансдортех» в частині повноти та вчасності сплати заробітних плат своїм працівникам, сплати податку на прибуток, військовий збір, та унеможливить фактичне виконання своїх зобов'язань перед субпідрядними організаціями та унеможливить повно та своєчасно виконати роботи щодо будівництва фортифікаційних споруд. Таким чином, позивач вважає, що наявні підстави для застосування заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Таким чином, розгляд заяви про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи.
Перевіривши доводи заяви про забезпечення позову письмовими доказами, суд дійшов висновку, що така заява не підлягає задоволенню з наступних мотивів і підстав.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав заявника, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів заявника, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів заявника підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Суд вважає, що заявником не доведено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.
Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника.
З наданих до матеріалів заяви доказів вбачається, що 14.02.2025 начальником управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС у м. Києві прийнято рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків ТОВ «Трансдортех» у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу.
Із змісту вказаного рішення вбачається, що відповідно до п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України, зазначена посадова особа контролюючого органу вирішила здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків ТОВ «Трансдортех» у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей.
Відповідно до пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Водночас, згідно з абзацом другим пункту 95.5 статті 95 ПК України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов'язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов'язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов'язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов'язання держави.
Згідно з абзацами третім-шостим пункт 95.5 статті 95 ПК України у таких випадках:
- рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи;
- рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.
Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок ініціювання та виконання платіжних операцій за рахунками користувачів платіжних послуг врегульовано Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, визначено Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 163 (далі Інструкція № 163).
Згідно із підпунктами 5, 19, 20 пункту 6 Інструкції № 163:
- ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, уключаючи застосування платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач;
- примусове списання (стягнення) - платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом України виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених Податковим кодексом України;
- стягувач - особа, яка може бути ініціатором платіжної операції примусового списання (стягнення) коштів з рахунку платника на підставі виконавчих документів, визначених законом України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) відповідно до Податкового кодексу України.
Порядок виконання надавачами платіжних послуг дебетового переказу коштів без згоди платника врегульовано пунктами 60-72 розділу IV Інструкції № 163.
Пунктом 60 Інструкції № 163 визначено, що ініціатором платіжної операції під час дебетового переказу коштів із рахунку платника без його згоди (далі - примусове списання (стягнення) коштів) є орган державної виконавчої служби (державні виконавці)/приватні виконавці та контролюючий орган (далі - стягувач).
Відповідно до пункту 61 Інструкції № 163 надавач платіжних послуг платника виконує примусове списання (стягнення) коштів із рахунків, відкритих платникам відповідно до нормативно-правового акта Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг.
Згідно із пунктом 62 Інструкції №163 стягувач ініціює примусове списання (стягнення) коштів із: 1) рахунків платників - на підставі виконавчих документів, установлених законодавством України; 2) рахунків платників податків - на підставі рішення суду або рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу (за умов, визначених у пункті 95.5 статті 95 Податкового кодексу України); 3) рахунків суб'єктів господарювання - на підставі рішення суду; 4) розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг - на підставі судового рішення за зобов'язаннями небанківського надавача платіжних послуг перед користувачем за умови, що таке зобов'язання пов'язано з наданням платіжних послуг небанківським надавачем платіжних послуг.
Відповідно до абзаців першого та третього пункту 64 Інструкції № 163 стягувач у реквізиті «Призначення платежу» платіжної інструкції на примусове списання (стягнення) коштів (далі - платіжна інструкція) зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа або назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) судового рішення/рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу.
Стягувач не подає надавачу платіжних послуг платника виконавчий документ або судове рішення/рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, на підставі якого оформлено платіжну інструкцію.
Пунктом 65 Інструкції визначено, що банк стягувача приймає платіжні інструкції, оформлені стягувачем, протягом 10 календарних днів із дати їх складання.
Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання платіжну інструкцію стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника (пункт 68 Інструкції № 163).
Відповідно до пункту 72 Інструкції №163 стягувач має право відкликати платіжну інструкцію до моменту списання коштів з рахунку платника.
Водночас, суд звертає увагу, що позивачем не надано до суду доказів, які б давали підстави вважати, що податковим органом вчиняються дії стосовно направлення платіжних інструкцій на примусове списання (стягнення) коштів з ТОВ «Трансдортех».
Більш того, заявником будь-яких доказів на підтвердження наявності у Товариства ані рахунку/рахунків у банку/банках, ані наявності станом на день подання заяви про забезпечення позову на такому/таких рахунку/рахунках грошових коштів, які можуть бути стягнуті контролюючим органом, до суду також не надано.
Щодо доводів позивача про вплив оскаржуваного рішення на виконання зобов'язань перед субпідрядними організаціями та виконання робіт з будівництва фортифікаційних споруд, суд зазначає, що заявником взагалі не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.
Суд зазначає, що само по собі прийняття контролюючим органом рішення про стягнення коштів ще не свідчить про те, що ним вживаються заходи з його реалізації та й взагалі, що воно, найближчим часом чи до вирішення спору по суті, буде реалізованим.
Суд зауважує, що, безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.03.2021 по справі № 640/7296/19.
Також суд звертає увагу, що позивачем не було зазначено, в чому полягає неможливість захисту порушених прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, не мотивовано наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Отже, суд доходить висновку, що позивачем не доведено та документально не підтверджено, а судом не встановлено обставин, які б вказували на можливість істотно го ускладнення чи унеможливлення поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, без вжиття відповідних заходів, або наявність очевидних ознак протиправності рішення.
Водночас, дослідження питання щодо правомірності чи протиправності оскаржуваного рішення відповідача буде здійснено тільки під час розгляду справи судом.
Таким чином, розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення адміністративного позову, зважаючи на фактичні обставини справи, виходячи із пов'язаності заходів забезпечення позову з його предметом, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам ТОВ «Трансдортех», суд вважає вищеозначену заяву про вжиття заходів забезпечення позову такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансдортех" про забезпечення адміністративного позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя Діска А.Б.