про повернення позовної заяви
03 березня 2025 року м. Київ № 320/53899/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу №Ф-149654У від 19.11.2020 на суму 37388,74 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Луганській області.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати докази реєстрації місця проживання позивача в м.Київ або в Київській області; надати докази на підтвердження пояснень про те, що позивачу стало відомо про існування спірної вимоги саме 09.01.2024 та заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску (у разі пропуску строку звернення з позовною заявою до суду).
13.02.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
Дослідивши вказану заяву, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 2 Закону №2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до абзаців 4-6 частини четвертої статті 25 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини четвертої статті 25 Закону №2464).
Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону №2464 у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Верховний Суд у складі судової палати в постанові від 25.02.2021 у справі №580/3469/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95240811) сформулював правовий висновок, відповідно до якого Закон №2464 не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.
Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив, що предметом позову у даній справі є вимога про оскарження вимоги про сплату боргу №Ф-149654У від 19.11.2020 на суму 37388,74 грн., винесеної Головним управлінням ДПС у Луганській області.
У позовній заяві позивач зазначив, що про існування спірної постанови йому стало відомо 09.01.2024 у зв'язку з арештом його коштів та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Проте, позивач не надав доказів на підтвердження таких пояснень.
У зв'язку з цим, судом було запропоновано позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви надати докази на підтвердження пояснень про те, що позивачу стало відомо про існування спірної вимоги саме 09.01.2024 та заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску (у разі пропуску строку звернення з позовною заявою до суду).
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що йому стало відомо про існування спірної постанови саме 09.01.2024 у зв'язку з арештом його коштів та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Крім того, позивач зауважив, що він направляв звернення до виконавця для розблокування його коштів, а також звертався до відповідача зі скаргами на спірну вимогу.
Проте, відповіді на свої звернення він не отримав.
Крім того, позивач зауважив про дію на території України воєнного стану.
Суд зазначає, що позивач всупереч вимогам ухвали суду не надав до заяви про поновлення строку звернення до суду жодних доказів на підтвердження пояснень про те, що позивачу стало відомо про існування спірної вимоги саме 09.01.2024, зокрема, доказів ознайомлення з матеріалами відповідного виконавчого провадження тощо.
Щодо посилань позивача на дію воєнного стану, суд зазначає таке.
У зв'язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому Указами Президента України, затвердженими відповідними Законами України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.
Верховний Суд в ухвалі від 22 червня 2022 року у справі №640/12494/20 зазначив, що введення з 24.02.20222 воєнного стану в країні, безумовно, є поважною підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку. Але між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий причинний зв'язок.
Верховний Суд в ухвалах від 23.06.2022 у справі №380/7251/21, у справі №520/8674/2020 та у справі №440/2822/20 зазначив, що питання продовження процесуального строку у випадку невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у клопотанні скаржника. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках.
Суд зазначає, що позивач не надав жодних пояснень та доказів на підтвердження того, що дія воєнного стану на території України зумовила настання обставин, які унеможливили його своєчасне звернення до суду з позовною заявою.
Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено, доказів на їх підтвердження не надано, тому суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку звернення до суду, внаслідок чого у задоволенні заяви про поновлення такого строку слід відмовити.
Крім того, залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив про необхідність надання позивачем доказів реєстрації місця проживання позивача в м.Київ або в Київській області.
Проте, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження місця проживання в м.Київ або в Київській області.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що позивач не виконав вимоги суду, викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачеві разом з усіма доданими до неї документами.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї.
2. Роз'яснити позивачеві що повернення позовної заяви в частині позовних вимог не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.