ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" березня 2025 р. справа № 300/555/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мищишин Іванна Ярославівна, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мищишин Іванна Ярославівна, звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.10.2024 №092850025389 протиправно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності. Крім цього, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 13.10.2005 по 13.05.2006, з 07.06.2006 по 14.03.2010, з 13.05.2010 по 16.09.2014, з 13.11.2014 по 04.11.2016, з 27.12.2016 по 12.05.2022 згідно з трудовою книжкою від 13.10.2005 НОМЕР_1 . Тому, слід скасувати оскаржене рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи та призначити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення із заявою про призначення такої пенсії.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 15.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.10.2024 №092850025389 йому відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 13.10.2005 по 13.05.2006, з 07.06.2006 по 14.03.2010, з 13.05.2010 по 16.09.2014, з 13.11.2014 по 04.11.2016, з 27.12.2016 по 12.05.2022, оскільки припинена Угода про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Представник позивача зазначила, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди. Тому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.10.2024 №092850025389, яким йому відмовлено в призначенні пенсії, підлягає до скасування.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 13.10.2005 по 13.05.2006, з 07.06.2006 по 04.03.2009, з 06.03.2009 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 14.03.2010, з 13.05.2010 по 16.09.2014, з 13.11.2014 по 04.08.2015, з 05.08.2015 по 14.10.2015, з 16.10.2015 по 04.11.2016, з 27.12.2016 по 12.05.2022 згідно з даними трудової книжки, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказав, що на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії відсутні міжнародні договори, якими передбачено правові підстави для зарахування періоду роботи в російській федерації до страхового стажу. Звернув увагу, що обчислення стажу для призначення пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України. Отже, вимога про призначення пенсії є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а тому не підлягає задоволенню. Згідно з поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 6 місяців 21 день, якого недостатньо для призначення пенсії по інвалідності, тому правомірно відмовлено в призначенні йому пенсії.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми вказаної Угоди щодо врахування при призначенні пенсії стажу роботи та заробітку на її території. Звернув увагу, що обов?язковою умовою для включення періоду роботи, яка виконувалася на території російської федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації в цей період. Проте, позивач не підтвердив страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку та не надав доказів сплати страхових внесків за цей період. Вказав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області не здійснювало розгляд заяви позивача від 15.10.2024 та не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому відсутні підстави для покладання на нього обов?язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Згідно з ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 20.05.2024 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №055276 від 20.05.2024 (а.с.12).
Позивач 15.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.55).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішенням від 22.10.2024 №092850025389 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано, зокрема періоди роботи згідно з даними трудової книжки з 13.10.2005 по 13.05.2006, з 07.06.2006 по 04.03.2009, з 06.03.2009 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 14.03.2010, з 13.05.2010 по 16.09.2014, з 13.11.2014 по 04.08.2015, з 05.08.2015 по 14.10.2015, з 16.10.2015 по 04.11.2016, з 27.12.2016 по 12.05.2022, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 6 місяців 21 день (а.с.21).
Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (надалі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (пункт 20 Порядку №637).
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 13.10.2005, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди його роботи з 13.10.2005 по 13.05.2006, з 07.06.2006 по 04.03.2009, з 06.03.2009 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 14.03.2010, з 13.05.2010 по 16.09.2014, з 13.11.2014 по 04.08.2015, з 05.08.2015 по 14.10.2015, з 16.10.2015 по 04.11.2016, з 27.12.2016 по 12.05.2022, які не зараховані відповідачем до страхового стажу (а.с.13-19).
Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу.
Відтак, враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином, суд зазначає, що відповідач протиправно не врахував у повному обсязі вказані періоди роботи позивача до його страхового стажу.
Як вже встановлено судом, у спірному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації з 13.10.2005 по 13.05.2006, з 07.06.2006 по 04.03.2009, з 06.03.2009 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 14.03.2010, з 13.05.2010 по 16.09.2014, з 13.11.2014 по 04.08.2015, з 05.08.2015 по 14.10.2015, з 16.10.2015 по 04.11.2016, з 27.12.2016 по 12.05.2022, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєдналися до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Як на підставу для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, відповідачем зазначено те, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
В той же час, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, з урахуванням стажу, який вона набула на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з російською федерацією.
З огляду на наведене, є необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу період роботи позивача на території російській федерації, з підстав припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки у періоди роботи позивача на території російської федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до його страхового стажу, та як наслідок позбавлення його конституційного права на соціальний захист.
Водночас суд приймає до уваги те, що Президентом України 24 лютого 2022 року прийнято Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 1 якого воєнний стан діє з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України.
Вищенаведене призвело до розірвання дипломатичних відносин із російською федерацією, а також вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, тому суд вважає, що періоди роботи на території російської федерації з 24.02.2022 не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Як наслідок, вимога позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 24.02.2022 по 12.05.2022 не підлягає задоволенню.
Суд не бере до уваги доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків, як на підставу відмови в позові, оскільки спірне рішення про незарахування періодів роботи на території російської федерації мотивоване тільки припиненням Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
В ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також те, що відповідачами не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 13.10.2005 по 13.05.2006, з 07.06.2006 по 04.03.2009, з 06.03.2009 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 14.03.2010, з 13.05.2010 по 16.09.2014, з 13.11.2014 по 04.08.2015, з 05.08.2015 по 14.10.2015, з 16.10.2015 по 04.11.2016, з 27.12.2016 по 23.02.2022 (включно), суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказані періоди роботи.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачами не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 22.10.2024 №092850025389, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії по інвалідності визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ч.1, 2 ст.30 Закону №1058-ІV).
Відповідно до статті 33 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в розмірах, зокрема: особам з інвалідністю IІI групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV встановлено, що особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та ІІІ груп від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років.
Проаналізувавши рішення від 22.10.2024 №092850025389 суд зазначає, що вік ОСОБА_2 станом на 20.05.2024 (дату встановлення інвалідності) становив більше 40 років, а страховий стаж позивача - 6 місяців 21 день, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж становитиме більше обов'язкових 9 років.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 2 частини 1 даної статті пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 15.10.2024, тобто після спливу зазначеного трьохмісячного строку. Відтак позивачу слід призначити пенсію по інвалідності з дати його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 22.10.2024 №092850025389, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 15.10.2024) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 13.10.2005 по 13.05.2006, з 07.06.2006 по 04.03.2009, з 06.03.2009 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 14.03.2010, з 13.05.2010 по 16.09.2014, з 13.11.2014 по 04.08.2015, з 05.08.2015 по 14.10.2015, з 16.10.2015 по 04.11.2016, з 27.12.2016 по 23.02.2022 (включно), та призначити йому пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 15.10.2024.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мищишин І.Я., до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 900 грн. сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22.10.2024 №092850025389 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м.Запоріжжя, Запорізька область) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 13.10.2005 по 13.05.2006, з 07.06.2006 по 04.03.2009, з 06.03.2009 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 14.03.2010, з 13.05.2010 по 16.09.2014, з 13.11.2014 по 04.08.2015, з 05.08.2015 по 14.10.2015, з 16.10.2015 по 04.11.2016, з 27.12.2016 по 23.02.2022 (включно).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м.Запоріжжя, Запорізька область) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 15.10.2024 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні решти позову та до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м.Запоріжжя, Запорізька область) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 900 (дев'ятсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.