03 березня 2025 року Справа № 280/10789/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, оф. 42, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, 21005) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, видіння дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
21.11.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Вельможко Анни Ігорівни, до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ у Вінницькій області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 09.09.2024 №083850022630 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачці;
визнати протиправними дії відповідача 2 щодо припинення виплати позивачці пенсії за віком;
зобов'язати відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивачки період її роботи з 01.02.1993 по 31.06.2000;
зобов'язати відповідача 2 поновити позивачці виплату пенсії за віком у розмірі обчисленому із зарахуванням до її страхового стажу періоду роботи з 01.02.1993 по 31.06.2000 з часу припинення її виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 02.08.2024 їй була призначена пенсія за віком. Проте, в подальшому, спірними рішеннями відповідача 1 їй було відмовлено у призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю достатньої кількості страхового стажу. Позивачка вважає, що у неї достатньо страхового (загального) стажу, для призначення пенсії, що підтверджується записами в її Трудовій книжці. При цьому неналежний порядок заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист при вирішення питань призначення пенсії за віком. Звертає увагу суду, що такої підстави як повторний розгляд звернення (заяви) про призначенням пенсії для припинення виплати пенсії законодавством не встановлено. Будь-яких доказів надання позивачкою документів, що містять недостовірні відомості відповідачем 2 не надано, як і документів, які б підтверджували факт надання недостовірних відомостей. Отже, у відповідача 2 були відсутні законні підстави для припинення виплати позивачці пенсії. В зв'язку з чим позивачка вважає рішення відповідача 1 від 09.09.2024 та дії відповідача 2 з припинення виплати пенсії такими, що суперечить чинному законодавству, та не відповідає критеріям правомірності дій і рішення суб'єкта владних повноважень, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та у судовому порядку підлягає скасуванню із зобов'язанням поновити виплату позивачці пенсію. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 26.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін.
11.12.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 1 надійшов відзив на позов в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви від 26.07.2024 позивачці було призначено пенсію за віком. В подальшому, при перевірці ЕПС ОСОБА_1 встановлено, що до загального стажу безпідставно зараховано період роботи з 01.02.1993 по 01.09.2000, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1983, оскільки печатка при звільнені не містить код підприємства, а номер та дата наказу про прийом на роботу дописані іншою пастою. Враховуючи вище зазначене, ГУ ПФУ у Вінницькій області прийнято рішення №083850022630 від 09.09.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Також звертає увагу суду, що позивачка фактично спонукає суд перебрати на себе дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду в питанні призначення пенсії. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
13.12.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 2 надійшов відзив в якому зазначено, що відсутність відомостей стосовно нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку (який) відповідно до закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), свідчить про відсутність підстав для зарахування відповідного періоду до страхового стажу особи. Враховуючи вимоги законодавства, надані документи та відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування тривалість страхового стажу позивачки становить 27 років 4 місяці 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у 60 років. За таких обставин вважає спірне рішення відповідача 1 законним та обґрунтованим. На думку ГУ ПФУ в Запорізькій області позовна вимога щодо зобов'язання поновити, тобто призначити пенсію за віком не підлягає задоволенню, оскільки призначення пенсії є дискреційною функцією Пенсійного фонду. Також звертає увагу, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не здійснювало розгляд заяви позивачки, не приймало рішень про відмову у призначенні пенсії. Таким чином, позовна вимога про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачці пенсії за віком; зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області поновити позивачці виплату пенсії за віком у розмірі обчисленому із зарахуванням до її страхового стажу періоду роботи з 01.02.1993 по 31.06.2000 з часу припинення її виплати, не може бути звернута до ГУ ПФУ в Запорізькій області. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до п. 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
26.07.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування оскільки 01.08.2024 мала набути 60-річного віку та вважала, що має необхідну кількість стажу.
За результатом розгляду заяви позивачки від 26.07.2024 їй було призначено пенсію за віком з 02.08.2024, страховий стаж враховано у розмірі 34 років 9 місяців 14 днів, що підтверджується матеріалами електронної пенсійної справи та не заперечується відповідачами.
Листом від 24.09.2024 №0800-0504-8/83994 підтверджується, що позивачкою були отримані пенсійні виплати за серпень-вересень 2024 року.
Проте, з жовтня 2024 року виплата пенсії позивачки припинена, із змісту розпорядження про перерахунок пенсії в електронній пенсійній справі вбачається, що виплата припинена, оскільки документи містять недостовірні відомості.
Для з'ясування обставин припинення виплати пенсії до ГУ ПФУ в Запорізькій області було направлено адвокатський запит за вих.№09/10 від 18.10.2024 щодо підстав припинення пенсійних виплат позивачці.
Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 04.11.2024 №0800-0210-8/100039 було повідомлено, що призначення позивачці пенсії здійснювалось ГУ ПФУ у Вінницькій області, водночас, ним же, рішенням від 09.09.2024 у призначенні пенсії відмовлено. За результатами розгляду документів, долучених до звернення: до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.02.1993 по 31.07.2000, оскільки в записі про прийняття на роботу підстава прийняття (№ та дати наказу) дописані іншими чорнилами, а також відсутній код ЄДРПОУ підприємства на печатці, якою засвідчений запис про звільнення, разом з тим відсутні відомості в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
До листа пенсійним органом було додано рішення про відмову у призначенні пенсії №083850022630 від 09.09.2024.
У вказаному рішенні зазначено: «Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 26.07.2024.
Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Необхідний страховий стаж - 31 рік.
Вік заявниці на дату звернення - 60 років.
Згідно поданих документів та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з бази даних реєстру застрахованих осіб, страховий стаж заявника складає 27р. 4м. 14д.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 24 років.
Результати розгляду документів, долучених до звернення:
до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.02.1993 по 31.07.2000, оскільки в записі про прийняття на роботу підстава прийняття (№ та дати наказу) дописані іншим чорнилом, а також відсутній код ЄДРПОУ підприємства на печатці, якою засвідчений запис про звільнення, разом з тим відсутні відомості в індивідуальних відомостях про застраховану особу Період роботи можливо зарахувати до страхового стажу за умови підтвердження додатковими документами або за результатами перевірки. Звертаємо увагу, що довідка про заробітну плату за період роботи з серпня 1992р. по грудень 1997р. не містить номера та дати реєстрації.».
Вважаючи рішення відповідача 1 від 09.09.2024 та дії відповідача 2 з припинення виплати пенсії такими, що суперечить чинному законодавству та є протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Порядок припинення виплати пенсії встановлено ст. 49 Закону №1058-ІV.
Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії припиняється:
якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
у разі смерті пенсіонера;
у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
в інших випадках, передбачених законом.
Такої підстави як повторний розгляд звернення (заяви) про призначенням пенсії для припинення виплати пенсії законодавством не встановлено.
Будь-яких доказів надання позивачкою документів, що містять недостовірні відомості відповідачами не надано, як і документів, які б підтверджували факт надання недостовірних відомостей.
В зв'язку з чим суд вважає у відповідача 2 були відсутні законні підстави для припинення виплати позивачці пенсії.
Крім того, законодавством не передбачено право пенсійного органу повторно розглядати заяву за призначенням пенсії, тому рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 09.09.2024 про відмову у призначенні позивачу пенсії очевидно є протиправним.
Відповідно до ч. 1. ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Згідно із абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
01.08.2024 позивачка набула пенсійного віку у 60 років, що підтверджується її паспортом НОМЕР_2 .
Для призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 26 Закону №1058-IV позивачка має мати 31 рік загального стажу.
Розрахунком врахованого стажу з матеріалів електронної пенсійної справи підтверджується, що при призначенні позивачці пенсії її страховий стаж склав 34 роки 9 місяців 14 днів, з яких спірний період з 01.02.1993 по 30.06.2000 становить 7 років 5 місяців.
Спірний період роботи позивачки підтверджено записами №13-14 трудової книжки НОМЕР_1 .
Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 04.11.2024 №0800-0210-8/100039 підтверджується, що підставою для виключення із страхового стажу періоду роботи Позивача з 01.02.1993 по 30.06.2000, оскільки в записі про прийняття на роботу підстава прийняття (№ та дати наказу) дописані іншими чорнилами, а також відсутній код ЄДРПОУ підприємства на печатці, якою засвідчений запис про звільнення, разом з тим відсутні відомості в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Аналогічна підстава для відмови у зарахування стажу також вказана в рішенні відповідача 1 від 09.09.2024 № 083850022630.
Тобто відповідачами не було встановлено факту призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
З огляду на це суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.
Згідно з п. 2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Жодних обмежень щодо заповнення трудової книжки різними відтінками чорнил дана Інструкція не містить.
Відповідно до п. 2.4. Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Даною Інструкцією не встановлено, що на печатці роботодавця обов'язково має бути коду ЄДРПОУ.
До того ж, наявність або відсутність коду ЄДРПОУ на печатці жодним чином не залежить від дій чи волі позивачки та стосується лише форми організації діяльності підприємства, та її відсутність, у разі наявності відповідного обов'язку, що відповідачами не доведено, могла б стати підставою лише для настання негативних наслідків для підприємства.
Суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачами, не впливають на факт роботи позивачки у спірний період та отримання неб загального трудового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
При цьому суд звертає увагу відповідачів, що згідно статті 62 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Відповідачем 1 не врахований страховий стаж позивачки за період з 01.02.1993 по 31.07.2000, проте не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивачки.
Натомість свій обов'язок пенсійний орган безпідставно поклав саме на позивачку.
Посилання відповідачів на відсутність даних про сплату страхових внесків як на підставу для незарахування спірного періоду роботи позивачки суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 та від 20.03.2019 у справі №688/947/17, згідно із якими несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання (можливе невиконання) страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків (можлива несплата) за позивачки у спірному періоді, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №341/460/17, від 02 серпня 2022 року у справі №560/4616/20, від 11 жовтня 2023 року у справі №340/1454/21 та інших.
Отже підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач 1 протиправно прийняв рішення від 09.09.2024 за №083850022630 про відмову у призначенні позивачці пенсії, водночас, відповідач 2 безпідставно припинив виплату пенсії позивачці, чим порушив її права та інтереси.
У постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 Верховний Суд зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.
У справі №580/1617/19 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
До того ж, у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень».
«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини, вказує, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, п. 158) (рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07, п. 29).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату без повторного звернення в суд.
У постанові від 08.11.2019 по справі №227/3208/16-а Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно із яким повноваження пенсійного органу не є дискреційними якщо порядок їх реалізації передбачає лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У даному спорі єдиним правомірним видом поведінки пенсійного органу є зарахування спірного періоду до страхового стажу роботи та поновлення виплати пенсії позивачці, тому ефективним способом захисту порушених прав позивачки, що забезпечить їх поновлення без повторного звернення до суду буде зобов'язання відповідача 2 поновити виплату пенсії позивачці у розмірі обчисленому із зарахуванням до її страхового стажу спірного періоду роботи.
Решта доводів відповідачів висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправні рішення - ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, оф. 42, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, 21005) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, видіння дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 09.09.2024 №083850022630 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового ОСОБА_1 період її роботи з 01.02.1993 по 31.06.2000.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком у розмірі обчисленому із зарахуванням до її страхового стажу періоду роботи з 01.02.1993 по 31.06.2000 з часу припинення її виплати.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «03» березня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль