03 березня 2025 року Справа № 280/11334/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (69118, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 8, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області від 26.11.2024 № ПШ 091591 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що 14.10.2024 контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області на 916 км + 897 м автодороги М-30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварино проведено рейдову перевірку відносно транспортного засобу марки MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належать позивачу на праві власності, із напівпричепом KOEGEL державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . Після проведення рейдової перевірки інспектором було складено акт від 14.10.2024 № АР 062708 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому указано про порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених ст. 48 цього Закону, а саме: відсутні заповнені тахокарти водія ОСОБА_1 у кількості, що передбачено ЄУТР або бланк підтвердження діяльності. У акті перевірки зазначено: водій ОСОБА_1 , власник ОСОБА_1 , перевізник згідно ТТН від 13.10.2024 ОСОБА_1 . На підставі акту 26.11.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області винесено постанову № ПШ 091591 про застосування адміністративно-господарського штрафу стосовно позивача.
На переконання позивача, оскаржувана постанова від 26.11.2024 № ПШ 091591 є протиправною, оскільки при проведенні рейдової перевірки він не надавав послуг з перевезення вантажу, а здійснював перевезення вантажу за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Наведені обставини, на думку позивача, є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Ухвалою суду від 11.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
20.12.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні вимог адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що оскільки транспортний засіб позивача обладнаний тахографом, позивач повинен був надати тахокарти у кількості, що передбачено ЄУТР або бланк підтвердження діяльності, проте позивач не надав посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Укртрансбезпеки вказані документи. Відповідно до товарно-транспортної накладної, яка була надана перевіряючим особам, від 13.10.2024 б/н в графі "автомобільний перевізник" зазначено ОСОБА_2 , а тому, на переконання відповідача, саме позивач у спірних правовідносинах мав статус автомобільного перевізника. Зазначає, що для цілей застосування Закону N 2344-III будь-яка особа, яка здійснює перевезення вантажів, є автомобільним перевізником.
Таким чином, на переконання відповідача, твердження позивача про незаконність притягнення до відповідальності за абзацом третім та восьмим частини першої статті 60 Закону № 2344-III, не відповідають чинним нормам законодавства у сфері автомобільного транспорту.
Відтак, на переконання відповідача, оскаржувана постанова прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. За таких обставин вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
25.12.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь відзив, в якій останній просить задовольнити вимоги адміністративного позову, оскільки норми Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) у даному випадку не застосовуються, оскільки здійснювалось внутрішнє перевезення вантажів. Наголошує на тому, що у разі проведення перевірки виконання вимог ЄУТР орган перевірки ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв, проте, будь-яких доказів проставлення відбитку печатки на жодній з наданих позивачем тахокарт відповідачем не надано
06.01.2025 на адресу суду від відповідача надійшло заперечення в якому було зазначено, що не залежно від того чи надавав позивач послуги з перевезення вантажів чи ні, в обов'язковому порядку має бути надано при перевірці тахокарти у кількості, що передбачено ЄУТР або бланк підтвердження діяльності. Зазначає, що позивач зареєстрований, як юридична особа, яка здійснює господарську діяльність, а тому саме возивача має бути притягнуто до адміністративно-господарської діяльності.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з урахуванням того, що в період з 17.02.2025 по 28.02.2025 суддя Сіпака А.В. перебував у відпустці (довідка Запорізького окружного адміністративного суду від 28.02.2025 №02-35/2524), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в перший робочий день судді 03.03.2025.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що 14.10.2024 контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області на 916 км + 897 м автодороги М-30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварино проведено рейдову перевірку позивача на транспортному засобі марки MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належать позивачу на праві власності, із напівпричепом KOEGEL державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Під час перевірки було встановлено перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених ст. 48 цього Закону, а саме: відсутні заповнені тахокарти водія Дейкун В.В. у кількості, що передбачено ЄУТР або бланк підтвердження діяльності.
Надалі вказані матеріали перевірки були передані для розгляду в орган державного контролю за місцезнаходженням автомобільного перевізника (власника транспортного засобу), тобто до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області.
Так, 26.11.2024 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області А. Романенком винесено постанову № ПШ 091591 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. за порушення статей 34 та 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Незгода позивача із вказаною постановою зумовила звернення його до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд враховує наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).
Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).
Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Як зазначено у п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №592 від 26.06.2015 Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, як структурні підрозділи апарату служби за переліком згідно з додатком 3.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1378-р від 16.12.2015 «Питання Державної служби з безпеки на транспорті» здійснення функцій і повноважень, покладених на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекцію), припинено та забезпечено можливість їх виконання Укртрансбезпекою.
Також суд зазначає, що оскаржувана постанова прийнята уповноваженим на те територіальним органом - Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, який утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2021 року № 1579-р Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті.
Відповідно до статті 1 Закону N 2344, автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Статтею 6 Закону №2344 передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567(далі - Порядок № 1567), згідно з пунктами 2 та 4 якого рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України; рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Статтею 60 Закону № 2344-III встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як слідує із матеріалів справи, з позиції відповідача допущене позивачем порушення, за яке його притягнуто до відповідальності, полягає у тому, що останнім перевозився вантаж за відсутні заповнених тахокарт водія ОСОБА_1 у кількості, що передбачено ЄУТР або бланку підтвердження діяльності.
Відповідно до абз. 1 п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010 (далі -Інструкція № 385).
Пунктом 1.3 Інструкції № 385, ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340), пунктами 1.1, 1.2 якого визначено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року N 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) N 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) N 3821/85 та (ЄС) N 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) N 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт". Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності.
При складанні акту проведення перевірки, інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області не враховано, що згідно з п. 1.4. Положення, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв'язку України № 340 від 07.06.2010, це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Законодавством не передбачено іншого порядку використання тахографів, крім того, що визначений Інструкцією N 385. Законодавець не визначив процедури дотримання цього обов'язку для категорії осіб, які не надають послуги з перевезення вантажів, а перевозять вантаж для власних потреб власними засобами, без залучення безпосередніх перевізників та водіїв.
Як встановлено матеріалами справи, під час перевірки транспортного засобу, що належить позивачу, водій ОСОБА_1 надав посадовим особам відповідача ТТН б/н від 13.10.2024.
Відповідно до зазначеної ТТН транспортним засобом позивача здійснювалось перевезення свіжих яблук та груш; пункт завантаження: Колінківці, пункт розвантаження: м. Запоріжжя. При цьому, як автомобільним перевізником та водієм так замовником і вантажоодержувачем у зазначеній ТТН зазначено ОСОБА_1 .
Водночас, така накладна не може бути доказом того, що позивач надає (здійснює) послуги з перевезення вантажів, оскільки відповідно до її змісту останній є одночасно перевізником, водієм, замовником і одержувачем вантажу, тобто здійснює перевезення вантажу для власних потреб.
Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 у справі N 440/5873/23 зазначив, що вантажні перевезення для власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.
Вказані матеріали свідчать, що позивач не надавав послуг з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником послуги за плату і такими послугами не користувався.
У відзиві відповідач посилається на недотримання позивачем норм Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) та зазначає, що проводилась перевірка виконання ЄУТР у частині відсутності 28 тахокарт.
07 вересня 2005 року прийнято Закон України N 2819 "Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)", укладеної 01 липня 1970 року в м. Женева.
20.12.2010 набула чинності Поправка N 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), підписаної у Женеві 01.07.70 в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Проте, як встановлено із ТТН у даному випадку здійснювалось внутрішнє перевезення вантажів, а тому вимоги ЄУТР до позивача не застосовуються.
Згідно п. 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв.
Будь-яких доказів проставлення відбитку печатки на жодній з шести тахокарт відповідачем не надано, а тому вимоги ЄУТР у даному випадку не перевірялись.
Щодо пред'явлення тахокарти за день перевірки та попередні 28 днів або бланку підтвердження діяльності, то дане питання регулюють п. 6.1 та п. 6.4. Положення 340, проте норми даного положення застосовуються лише у випадку надання послуг, а при здійсненні перевезень вантажів фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв вимоги норми Положення № 340 не застосовуються.
За таких обставин 14.10.2024 на транспортному засобі, що належить ОСОБА_1 , здійснювалося перевезення вантажу для власних потреб, а не надання послуг згідно з договором про перевезення вантажу, а тому позивач не може бути суб'єктом відповідальності за порушення, передбачене абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Отже, з огляду на встановлені обставини справи суд доходить висновку, що оспорювана постанова відповідача від 26.11.2024 № ПШ 091591 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно - господарського штрафу у сумі 17000 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
За таких обставин суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам позивача на підтримку заявлених позовних вимог, позаяк вони не впливають на викладений вище висновок суду про скасування винесеної відповідачем постанови від 26.11.2024 № ПШ 091591, та відповідно, задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання про задоволення адміністративного позову.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, у зв'язку із задоволенням позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті, саме як з юридичної особи суб'єкта владних повноважень, яка здійснює свої повноваження через утворені територіальні органи, в даному випадку Відділ державного нагляду (контролю) у Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд,
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (69118, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 8, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області від 26.11.2024 № ПШ 091591 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорт понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 03.03.2025.
Суддя А.В. Сіпака