03 березня 2025 року Справа № 280/11790/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у поновленні виплати пенсії;
зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 11.06.2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2011 року перебувала на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим та отримувала пенсію за віком. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24.02.2022 ОСОБА_1 перестала отримувати пенсійні виплати. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну позивач виїхала з АР Крим до м. Івано-Франківськ та отримала довідку внутрішньо переміщеної особи від 02.02.2023 № 2615-5002553846. 11.06.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про поновлення виплати пенсії. За результатами розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області ухвалене рішення про відмову у призначенні пенсії №091630020404 від 19.06.2024. Позивач, вважаючи дану відмову такою, що порушує її законні права на пенсійне забезпечення, не відповідає законодавству про пенсійне забезпечення та забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб, звернулась до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою суду від 24.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
06.01.2025 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №419), в якому зазначено, що 11.06.2024 року позивачка звернулася до органів Пенсійного фону із заявою про поновлення пенсії за віком. Розглянувши заяву позивача та доданих до неї документів, відповідачем 2 було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 19.06.2024 №091630020404 відповідно до п.3 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідних документів. Механізм виплати пенсії громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від Пенсійного Фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації визначено в Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 234 (далі - Порядок № 234). Оскільки позивачкою не підтверджено, що в неї відсутнє громадянство держави-окупанта та не підтверджено, що позивачка не отримує на даний час пенсійних виплат від Пенсійного Фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації, тому права на призначення згідно норм законодавства України у неї немає. Також не надано довідку-атестат про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації. Таким чином, дії відповідача 2 не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
15.01.2025 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №2023), в якому відповідач1 заперечує проти задоволення позовних вимог з аналогічних підстав викладених у відзиві на позовну заяву відповідачем 2. Додатково зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому, відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Просить відмовити у задоволені позовних вимог.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з урахуванням того, що в період з 17.02.2025 по 28.02.2025 суддя Сіпака А.В. перебував у відпустці (довідка Запорізького окружного адміністративного суду від 28.02.2025 №02-35/2524), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в перший робочий день судді 03.03.2025.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що з 2011 року позивач перебувала на обліку в управлінні ПФУ в Автономній Республіці Крим.
Відповідно до довідки від 02.02.2023 № 2615-5002553846 позивач є внутрішньо переміщеною особою.
11.06.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про поновлення виплати пенсії.
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо поновлення виплати пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Запоізькій області та 19.06.2024 винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за № 091630020404, у зв'язку з відсутністю у відповідача інформації про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання на тимчасово окупованій території АРК Крим та неможливість відповідачем отримати такі дані через воєнний стан.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
На підставі ст. 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами (ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. 1). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства Державний ощадний банк України з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є, зокрема, знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.
У спірних правовідносинах позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пенсія йому призначена у 2011 році за місцем фактичного проживання у АР Крим.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058 можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені у частині першій статті 49 Закону № 1058, а саме: виплата пенсії припиняється, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058).
Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 243/5451/17 зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" свідчить, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Суд встановив, що спірне рішення не містить посилань про наявність підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058 для припинення позивачці виплати пенсії.
Таким чином, не поновлюючи позивачці пенсію за відсутності передбачених законами України підстав для її припинення, відповідач порушив право останньої на її отримання. При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для відмови у такому поновленні виплати пенсії.
Щодо посилань відповідача на відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивача за відсутності інформації про припинення виплати пенсії в АР Крим, то суд вважає такі посилання необґрунтованими виходячи з такого.
Особливості виплати пенсій мешканцям АР Крим, які проживають на території АР Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації регулюються Порядком виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим та м.Севастополя, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 02.06.2014.
Згідно з даним Порядком особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Тобто, вказаний порядок стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території. Разом з тим, оскільки позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та з 02.02.2023 проживає у м. Івано-Франківськ, суд дійшов висновку, що позивач не належить до вказаної категорії осіб, та вимоги Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 02.06.2014 на нього не поширюються.
Відповідачем не доведено, що позивач при поданні пенсійному органу заяви щодо призначення пенсії за віком не повідомив і не підтвердив документально факт свого проживання на території України та не додав до заяви документи відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
Більш того, факт проживання на території України підтверджується матеріалами справи, тому доводи відповідача тому доводи відповідача про відсутність місця реєстрації на території України є безпідставними.
Із вказаних підстав суд вважає необґрунтованими посилання відповідача щодо неможливість поновлення позивачу пенсії через введений в країні воєнний стан та вважає їх такими, що суперечить принципам, закріпленим у Конституції України, та підставам, наведеним у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Крім того, суд зазначає, що ні Порядком №22-1, ні іншими нормами законодавства щодо пенсійного забезпечення на позивача не покладено обов'язку щодо надання до органу Пенсійного фонду документів про припинення виплати його пенсії.
Порядком № 22-1 закріплено обов'язок відповідача здійснювати поновлення виплати пенсії після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
Водночас, згідно п.п.9 п.2.1 Порядку, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Також, пунктом 4.12 Порядку №22-1 передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З урахуванням вище наведеного слідує, що саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок у разі переїзду пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці надсилання запиту про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
Доказів того, що позивач отримав громадянство російської федерації та одержував пенсію в органах пенсійного забезпечення російської федерації, суду не надано.
Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України, пунктом 54 якого зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном, та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров"я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини, Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
З огляду на викладене, суд зазначає, що позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації фактичного проживання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.06.2024 №091630020404 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак, позивач має право на поновлення та виплату пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом .
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує його при розгляді даної справи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач із заявою про призначення пенсії та необхідними документами звернувся до відповідача 11.06.2024, то пенсія за віком повинна бути поновлена (а не призначена, оскільки пенсія позивачу уже була призначена раніше) позивачу з дня звернення за пенсією.
Таким чином, суд дійшов висновку , що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як орган, що призначає пенсію, поновити з 11.06.2024 нарахування та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вимоги зобов'язати оловне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки вказане управління не відмовляло позивачу у поновленні виплати пенсії. Органом, що призначає пенсію є у даному випадку саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, з урахуванням положень статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області понесених позивачем судових витрат на сплату судового збору в сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.06.2024 №091630020404.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, поновити з 11.06.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 03.03.2025.
Суддя А.В. Сіпака