28 лютого 2025 року (16:00)Справа № 280/12060/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
25.12.2024 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №104650019702 від 02.10.2024 щодо відмови в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 25.09.2024;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити пенсію за віком позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів відповідно до трудової книжки від 20.07.1980, а саме: 02.08.1983 - 20.02.1992 та з 27.04.1981 - 27.06.1983, починаючи з 25.09.2024;
встановити судовий контроль у формі надання звіту ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо виконання рішення суду;
звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць позивачу.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач у встановленому законом порядку звернувся до ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №104650019702 від 02.10.2024 відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що суперечить вимогам законодавства, оскільки наявність у позивача права на призначення пенсії підтверджується записами у трудовій книжці від 20.07.1980. Наявність певних недоліків у трудовій книжці не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просила задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 30.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
13.01.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 1305), в якому останній зазначає, що рішенням №104650019702 від 02.10.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначає, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Страховий стаж позивача становить: 17 років 11 місяців 1 день. За результатами розгляду доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди: 02.08.1983 по 20.02.1992, згідно трудової книжки, оскільки відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу; період проходження військової служби з 27.04.1981 по 27.06.1983 згідно військового квитка НОМЕР_2 від 27.04.1981, оскільки не можливо ідентифікувати рік народження заявника. Виходячи із вищезазначеного, дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
25.09.2024 позивач звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №№104650019702 від 02.10.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні зазначено, що вік заявника 61 рік 7 місяців 23 дні. Право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років. Згідно наданих документів страховий стаж складає 17 років 11 місяців 1 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 02.08.1983 по 20.02.1992 згідно трудової книжки від 20.07.1980, оскільки відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу. Необхідно долучити уточнюючу довідку та довідку про перейменування підприємства; період проходження військової служби з 27.04.1981 по 27.06.1983 згідно військового квитка НОМЕР_2 від 27.04.1981, оскільки не можливо ідентифікувати рік народження заявника (а.с.13).
Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду із вимогами про його скасування та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), яким визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 року.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону № 1058-ІV).
Абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Слід зазначити, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з приписами ст. 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі змістом ст. 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.
Відповідно до п. 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з вимогами п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.4.7 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 02.08.1983 по 20.02.1992, оскільки у трудовій книжці відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу.
З цього приводу, суд зазначає, що з аналізу вказаних норм права судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд зазначає, що відсутність назви підприємства в записі про прийняття на роботу (запис №4) не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення.
Періоди роботи позивача з 02.08.1983 по 20.02.1992 підтверджується записами №№ 4-10 у трудовій книжці від 20.07.1980 (а.с.15-16 зворот).
Вищезазначені відомості з трудової книжки, які підтверджують, що позивач у зазначений період дійсно працював на підприємстві, відповідачем не спростовані.
Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудових книжок. Відповідачем не взято до уваги, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у ній. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення трудових книжках.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17), від 19.12.2019 (справа №307/541/17).
Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 02.08.1983 по 20.02.1992 мають бути зараховані до страхового стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не встановлено, а тому трудову книжку позивача, слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці від 20.07.1980 щодо періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи.
Таким чином, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 02.08.1983 по 20.02.1992 до страхового стажу є безпідставними.
Крім того, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Щодо не зарахування відповідачем періоду проходження військової служби з 27.04.1981 по 27.06.1983 згідно військового квитка НОМЕР_2 від 27.04.1981, оскільки не можливо ідентифікувати рік народження заявника, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Аналогічно, абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 27.04.1981, позивач у період з 27.04.1981 по 27.06.1983 проходив військову служби, що підтверджується відповідними відмітками в його військовому квитку, які засвідчені підписами відповідальних осіб та печатками (а.с.14).
На період проходження військової служби діяло «Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій», затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590.
Підпунктом «к» частини 1 пункту 109 вказаного Положення передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується, зокрема служба в складі Збройних сил СРСР.
За таких обставин наявні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду військової строкової служби з 27.04.1981 по 27.06.1983.
Доводи відповідача про незарахування до страхового стажу вказаного періоду, з огляду на те, що у військовому квитку не можливо ідентифікувати рік народження заявника суд вважає безпідставними, оскільки є надмірним формалізмом та вказаний недолік не може нівелювати проходження позивачем військової служби, позбавивши його права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу за період його служби.
За таких обставин, враховуючи, що період з 27.04.1981 по 27.06.1983 підтверджений військовим квитком серії НОМЕР_2 від 27.04.1981, суд зазначає про наявність підстав для його зарахування до страхового стажу позивача.
Беручи до уваги вищезазначене, спірне рішення №104650019702 від 02.10.2024 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність мотивів покладених в основу його прийняття.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок стажу позивача, а також встановлювати його достатність для призначення пенсії за віком.
Таким чином, відповідні повноваження проводити розрахунок стажу позивача є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах суд вважає зобов'язання органу Пенсійного фонду, який прийняв оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії, повторно розглянути подану позивачем заяву від 25.09.2024 про призначення пенсії за віком.
Обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі №514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу……».
Таким чином, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення у цій справі, слід зазначити про таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проаналізувавши наведені положення КАС України, суд приходить до висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд наділений правом саме під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов'язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.
Стосовно звернення судового рішення до негайного виконання, суд зазначає таке.
Пунктом 1 частини 1 статті 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, до негайного виконання допускається рішення про "стягнення" виплат пенсій, проте судом задоволено вимоги зобов'язального характеру, що виключає можливість застосування негайного виконання до даних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про частково задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі було ГУ ПФУ в Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати зі сплати судового збору, документально підтверджені у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії №104650019702 від 02.10.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 02.08.1983 по 20.02.1992, період проходження військової служби з 27.04.1981 по 27.06.1983 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 25.09.2024.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.02.2025.
Суддя Ю.В. Калашник