03 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/25061/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка призвела до ненархування та невиплати до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення щомісячно у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру 3-х мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести ОСОБА_1 донарахування та виплату до пенсії починаючи з 16.06.2024 року, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення щомісячно у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру 3-х мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає на території віднесеної до зони обов'язкового (безумовного) відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому має право на нарахування та виплату додаткової пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначає, що відповідач протиправно не виплачує додаткову пенсію, гарантовану статтею 39 Закону, що на думку позивача призводить до порушення його права на соціальний захист.
Відповідач, заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип незворотності дії закону у часі, відповідно до якого має застосовуватися стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону після 01 січня 2016 року. Окрім того, зауважує, що позивач у зоні відчуження не працює, а відтак, права на доплату до пенсії, яка передбачена статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не має. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Окрім того, разом із відзивом подав до суду клопотання про витребування доказів у органа місцевого самоврядування / територіальної громади щодо реєстрації та постійного проживання позивача у зоні обов'язкового (безумовного) відселення.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року провадження у справі зупинено до надходження доказів, витребувано у Народицької селищної територіальної громади довідку про місце реєстрації ОСОБА_1 із обов'язковим зазначенням документів, на підставі яких така довідка сформована.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року провадження у справі було поновлено, на виконання вимог ухвали Народицькою селищною радою надано витребувані документи.
На підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача, має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, зареєстрований і проживає з 23 січня 2018 року у с. Рудня - Базарська Коростенського (Народицького) району, тобто в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 та віднесено до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
На своє звернення до відповідача щодо призначення та виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, позивач отримав відмову.
Уважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до положень статті 46 Основного Закону громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Такі положення щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон України №796-ХІІ).
Частина перша статті 39 цього Закону у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала виплату громадянам, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення доплати у розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Право на таку ж доплату закріплювали положення частини 2 цієї ж правової норми для непрацюючих пенсіонерів, які проживають у такій зоні.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі Закон України № 76-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і включив до Закону України № 796-ХІІ статтю 39, яка передбачає виплату доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження та у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України № 76-VІІІ.
Конституційний Суд України у названому рішенні указав, що обмеження чи скасування Законом України № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина 2), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон України № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону України № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом України № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону України № 796-ХІІ вказане рішення не містить.
За результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону України № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону України № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом України № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону України № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта статті 39 Закону України № 796-ХІІ до внесення змін Законом України № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право громадян на отримання підвищення до пенсії як непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, на підставі статті 39 Закону України № 796-ХІІ.
За таких обставин суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, яка передбачена статтею 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року, є протиправною.
Наведене обумовлює правові підстави для зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату зазначеної доплати до пенсії позивачу з 16 червня 2024 року.
Визначаючись щодо розміру підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, передбаченого статтею 39 Закону України № 796-ХІІ, суд, у силу положень статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, керується висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21, та уважає, що розмір підвищення до пенсії встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати, як помилково вважає позивачка, тому позовні вимоги є частково необґрунтованими.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене вище, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог частково.
На підставі положень частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003. ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 16 червня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 16 червня 2024 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 03 березня 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова