Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 лютого 2025 року Справа№200/832/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області:
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунків пенсії №1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09 грудня 2024 року №847 про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 грудня 2024 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника та прийняти рішення відповідно до закону.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано визначені судом докази по справі. Вирішено ряд процесуальних питань.
24 лютого 2025 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву та докази по справі.
Інших клопотань від сторін до суду не надходило.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою з інвалідністю II групи по зору з дитинства, є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач пенсії по інвалідності. Позивач зауважує, що вперше інвалідність йому було встановлено в неповнолітньому віці - в 1987 році. Після того він неодноразово проходив огляди медико-соціальною комісією, які підтверджували наявність у нього інвалідності. Останній переогляд відбувся 16 квітня 2003 року Донецькою офтальмологічною МСЕК, де йому було підтверджено другу групу інвалідності по зору безстроково, та зазначено причину інвалідності «з дитинства», що підтверджується довідкою серії МСЕ № 149805 серія ДОН-02 від 16 квітня 2003 року. 02 грудня 2024 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та мав значно вищий розмір пенсії. До заяви позивач додав копії: паспорта, рнокпп, свідоцтва про народження, свідоцтва про смерть батька, довідки МСЕК, пенсійного посвідчення.
Рішенням відділу перерахунку пенсії №1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09 грудня 2024 року №847 позивачу відмовлено в проведенні перерахунку пенсії - «переходу з виду на вид (на пенсію у разі втрати годувальника)», через відсутність документу про настання інвалідності до 18 років (висновок лікарсько-консультаційної комісії). Також, в оскаржуваному рішенні відповідач посилається на пункт 2.18. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, та таким, що порушує його конституційні права на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що 02 грудня 2024 року позивач звернувся із заявою щодо перерахунку пенсії «Перехід з виду на вид» (на пенсію в разі втрати годувальника). Відповідно до пункту 2.18. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 , має другу групу інвалідності (загальне захворювання). Згідно з даними, наявними в електронній пенсійній справі після міграції (оцифрування), дата встановлення інвалідності позивача 23 лютого 1999 року, період встановлення інвалідності з 23 лютого 1999 року довічно. Отже, позивач був визнаний особою з інвалідністю з 23 лютого 1999 року, тобто, після досягнення 18 років.
Відповідач зауважує, що позивач посилається лише на наявність Довідки МСЕК від 16 квітня 2003 року як на доказ інвалідності з дитинства. Однак, при цьому, позивач не враховує, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено обов'язкове надання документів на підтвердження можливості настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку - а саме, висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Позивачем відповідних документів надано не було, тому відповідач вважає, що ним правомірно прийнято рішення згідно з пунктом 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким відмовлено позивачу в проведенні зазначеного перерахунку, оскільки відсутній документ про настання інвалідності до 18 років (висновок лікарсько-консультаційної комісії).
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки Офтальмологічної МСЕК м. Донецьк серії МСЕ №149805 серія ДОН-02 від 16 квітня 2003 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності по зору безстроково, причина інвалідності: «з дитинства».
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію по інвалідності з 12 вересня 1989 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно до свідоцтва про народження (повторно) серії НОМЕР_3 від 01 серпня 2024 року батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 .
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 77 років, про що 18 листопада 2024 року складено відповідний актовий запис №150.
02 грудня 2024 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії «Перехід з виду на вид (на пенсію в разі втрати годувальника)».
До зазначеної заяви позивачем, зокрема, долучено: копії паспорта, рнокпп, свідоцтва про народження, свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , довідки МСЕК, пенсійного посвідчення.
09 грудня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення №847, яким ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії «Перехід з виду на вид (на пенсію в разі втрати годувальника)», в якому зазначено наступне.
«Відділом перерахунків пенсії №1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянуто документи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (о/р № НОМЕР_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) 02 грудня 2024 року, який звернувся із заявою щодо перерахунку пенсії «Перехід з виду на вид (на пенсію в разі втрати годувальника)».
Відповідно до пункту 2.3. Порядку подання та оформлення доку .менті в для призначення (перерахунку) пенсій відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1) подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 Порядку №22-1 цього розділу. Крім того, відповідно до пункту 2.18. Порядку №22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Прийнято рішення згідно пункту 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовити ОСОБА_1 в проведенні зазначеного перерахунку, оскільки відсутній документ про настання інвалідності до 18 років (висновок лікарсько-консультаційної комісії).».
Матеріали справи не містять доказів пропозиції суб'єкта владних повноважень надати позивачу додаткові документи.
Позивач, не погодившись із зазначеними рішеннями відповідача, звернувся із цим позовом до суду.
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття відповідачем рішення від 09 грудня 2024 року №847 про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 36 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України Закону №1058- ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Частинами другою та третьою статті 36 закону №1058-ІV регламентуються поняття непрацездатних членів сім'ї, які були на утриманні годувальника. Зокрема, непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 38 Закону №10258-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Зі змісту цих норм слідує, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, як-от спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.
Пунктом 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Також надаються такі документи: 1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи); 2) свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія; 3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником; 4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; 5) документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим; 6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання; 7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років; 8) відомості про місце проживання; 9) документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника; 10) експертний висновок про встановлення причинного зв'язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника).
Відповідно до пункту 2.18 Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Як становлено судом вище, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію по інвалідності з 12 вересня 1989 року.
Відповідно до довідки Офтальмологічної МСЕК м. Донецьк серії МСЕ №149805 серія ДОН-02 від 16 квітня 2003 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності по зору безстроково, причина інвалідності: «з дитинства».
Судом встановлено, що підставою для відмови позивачу в переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника стала відсутність документів, а саме висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення позивачем вісімнадцятирічного віку.
Разом із цим, суд констатує, що довідка про встановлення позивачу ІІ групи інвалідності по зору безстроково видана Офтальмологічної МСЕК м. Донецьк лише 16 квітня 2003 року. Тобто, вже після досягнення позивачем вісімнадцятирічного віку.
Так, в довідці Офтальмологічної МСЕК м. Донецьк серії МСЕ №149805 серія ДОН-02 від 16 квітня 2003 року чітко зазначено причину встановлення такої інвалідності: «з дитинства», що дає суду всі підстави вважати, що інвалідність у позивача настала до досягнення ним вісімнадцятирічного віку.
Крім того, суд зауважує, що протилежного, в межах цієї справи, відповідачем не доведено, та відповідних доказів суду не надано.
Відтак, позивач в розумінні Закону №1058-ІV вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника і має право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону №1058-ІV.
Підсумовуючи, окружний суд висновує, що рішення саме відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, №847 від 09 грудня 2024 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії «Перехід з виду на вид (на пенсію в разі втрати годувальника)» прийнято без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Тобто, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб'єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Таким чином, суд уважає, що відповідач при розгляді заяви діяв поза межами наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій.
Крім того, абзацом першим пункту третього частини першої статті 45 Закону №1058-ІV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Оскільки позивач подав заяву про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника 02 грудня 2024 року, а не 01 грудня 2024 року, як помилково зазначено в позові, тобто, у межах строку 12 місяців з дня смерті годувальника, що не є спірним питанням у справі, та вище судом встановлено, що позивач має право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону №1058-ІV, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивача пенсію у зв'язку з втратою годувальника з дня, що настає за днем смерті годувальника, тобто з 09 листопада 2024 року.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача, в той час як спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №847 від 09 грудня 2024 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії «Перехід з виду на вид (на пенсію в разі втрати годувальника)» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 09 листопада 2024 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За таких обставин, позовна заява підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір у даній справі стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: пр-т Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №847 від 09 грудня 2024 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії «Перехід з виду на вид (на пенсію в разі втрати годувальника)».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 09 листопада 2024 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 28 лютого 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна