03 березня 2025 рокуСправа №160/32166/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Суть спору: 04.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
-визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-5711-0436-У від 12.02.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність дій з нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску розмірі 18 276,72 грн.
Позивач вважає оскаржувану вимогу необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з огляду на порушення відповідачем визначеного законом порядку формування вимоги. Вказує також, що позивачем не здійснювалася підприємницька діяльність та не отримувався дохід в період з 01.01.2017 до 31.12.2018. Так, в спірний період позивач був найманим працівником, відтак, платником єдиного внеску за нього був роботодавець. Отже, позивач звільнений від виконання обов'язків, визначених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а також від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску за період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2018 року.
09.12.2024 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
19.12.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що податковий орган здійснює адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01 жовтня 2013 року. Інформацію про платників єдиного внеску, які були зареєстровані до 01 жовтня 2013 року та не зняті з обліку, отримано відповідачем від Пенсійного фонду України. Станом на 01.10.2013 Пенсійним фондом України передано до податкового органу інформацію про ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного внеску. Обов'язок зі сплати єдиного внеску виникає у платника незалежно від отримання ним доходу (прибутку). Так, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, дані особи зобов'язані визначити базу нарахування, але не більш максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленою Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Для здійснення контролю за сплатою єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, Державною податковою службою України розроблено алгоритм автоматичного нарахування єдиного внеску із щоквартальним його відображенням в інтегрованій картці платників по коду бюджетної класифікації 71040000 (далі - ІКП). Так, в ІКП за КБК 71040000 ФОП ОСОБА_1 відбулися автоматичні нарахування з єдиного внеску за 2017 2018 роки. У зв'язку з несплатою автоматично нарахованих сум єдиного внеску, станом на 30.11.2024 в ІКП за КБК 71040000 ФОП ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість (недоїмка) з єдиного внеску у сумі 18276,72 грн. Станом на 04.12.2024 відбулося стягнення коштів в межах виконавчого провадження у сумі 7491,77 грн., у зв'язку з чим станом на 12.12.2024 заборгованість (недоїмка) з єдиного внеску складає 10784,95 грн. Крім того, відповідач вважає заявлені позивачем витрати на правничу допомогу завищеними та не співмірними з предметом розгляду.
25 грудня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач звертає увагу суду, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5711-0436-У від 12.02.2024 не містить жодного розрахунку боргу, періодів нарахування, а також нарахованих сум штрафу та пені. Позивач наголошує, що з 2017 року по 2020 рік він перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (код ЄДРПОУ 00168076), з філією Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Дніпропетровський річковий порт (код ЄДРПОУ 24986218), з Приватним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (код ЄДРПОУ 00017733), філією Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-смц" (код ЄДРПОУ 33280563). Оскільки позивач в спірний період був застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець, а розмір внеску був не меншим мінімального, то це виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Застосування судом вищенаведених правових норм відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зазначеним у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 у справі №404/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19. Позивач звертає увагу суду, що при вчиненні в ІКП записів були відсутні первинні документи, визначені пунктом 2 розділу І Порядку №422. Крім того, позивач наголошує на порушенні відповідачем порядку формування податкової вимоги, оскільки жодних перевірок правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску відповідачем не здійснювалося.
27 грудня 2024 року від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує на безпідставність позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні. Відповідач вказує, що на момент формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) в автоматичному режимі, адреса платника податків була встановлена згідно з відомостей ДРФО. Обов'язок щодо інформування про зміну даних, які вносяться до облікової картки, лежить на платнику податків, який зобов'язаний, серед іншого, забезпечити отримання ним кореспонденції за будь-якими офіційно вказаними адресами. Крім того, посилання позивача на окремі недоліки оформлення оскаржуваної вимоги, окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), перебував на податковому обліку в Придніпровській ДПІ (Дніпровський район) ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець з 02.02.2007 до 25.02.2019.
25 лютого 2019 року припинено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Для здійснення контролю за сплатою єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, Державною податковою службою України розроблено алгоритм автоматичного нарахування єдиного внеску, які щоквартально відображаються в інтегрованій картці платників по коду бюджетної класифікації 71040000 (далі - ІКП).
Згідно з наявної в матеріалах справи довідки ОК-5 під час перебування позивача у статусі фізичної особи підприємця в період з 2017 по 2020 рік ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Дніпроважмаш» (код ЄДРПОУ 00168076), з філією Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Дніпропетровський річковий порт (код ЄДРПОУ 24986218), з Приватним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (код ЄДРПОУ 00017733), філією Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-смц" у місті Дніпро (код ЄДРПОУ 33280563).
Як з'ясовано судом, в ІКП за КБК 71040000 ФОП ОСОБА_1 відбулися автоматичні нарахування з єдиного внеску, а саме:
- за 2017 рік на суму 8448,00 грн. зі строком сплати - 09.02.2018;
- за 1 квартал 2018 року на суму 2457,18 грн. зі строком сплати 19.04.2018;
- за 2 квартал 2018 року на суму 2457,18 грн. зі строком сплати 19.07.2018;
- за 3 квартал 2018 року на суму 2457,18 грн. зі строком сплати 19.10.2018;
- за 4 квартал 2018 року на суму 2457,18 грн. зі строком сплати 21.01.2019.
У зв'язку з несплатою автоматично нарахованих сум єдиного внеску, станом на 30.11.2024 в ІКП за КБК 71040000 ФОП ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість (недоїмка) з єдиного внеску у сумі 18276,72 грн.
У зв'язку із несплатою суми боргу, ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2024 №Ф-5711-0436/У та направлено на виконання до Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Індустріальний ВДВС).
03.05.2024 відкрито виконавче провадження №74910885 на суму 18276,72 грн. з примусового виконання оскаржуваної вимоги
Станом на 09.10.2024 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , згідно даних інформаційно- комунікаційної системи ДПС України, становить 18 276,72 грн.
Вважаючи спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та безпідставною, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску, врегульованіЗаконом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі -Закон №2464-VI).
Відповідно до абз. 2 п.п. 1, 4 ч. 1ст. 4 цього Закону, платниками єдиного внеску є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Абзацом 1 пункту 1 та пунктом 3 частини 1статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно доЗакону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першоїстатті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При розгляді справи судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Так, судом установлено, що оскаржуваною вимогою встановлено наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за 2017-2018 роки.
Водночас,у спірний період єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 було сплачено його роботодавцями, що підтверджується довідками щодо відомостей про застраховану особу, наданих Пенсійним фондом України (форма ОК-5 та ОК-7).
Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який прийнято оскаржуване рішення, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Отже, судом встановлено та підтверджено, що позивач будучи найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем всіх обставин статусу позивача як найманого працівника та відрахування за нього роботодавцем сум єдиного внеску призвело до невірного обчислення податковим органом суми єдиного внеску за виставленою вимогою, відтак, оскаржувана вимога підлягає скасуванню в повному обсязі.
Щодо порушення порядку направлення оскаржуваної вимоги.
Позивач заперечує отримання оскаржуваної вимоги та зазначає, що податковим органом податкова вимога надіслана на невідому позивачу адресу.
Натомість, податковий орган вказує, що на момент формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) в автоматичному режимі, адреса платника податків була встановлена згідно з відомостей ДРФО. Обов'язок щодо інформування про зміну даних, які вносяться до облікової картки, лежить на платнику податків, який зобов'язаний, серед іншого, забезпечити отримання ним кореспонденції за будь-якими офіційно вказаними ним адресами.
З цього приводу суд зазначає таке.
Як вбачається з наданого до суду паспорта позивача, адреса його місця реєстрації з червня 1998 року - АДРЕСА_1 (наразі - АДРЕСА_2 ).
Зазначена адреса заначена в свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Натомість, податкова вимога надсилалася відповідачем на адресу: АДРЕСА_3 .
При цьому, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що використана відповідачем на момент формування вимоги адреса була встановлена на підставі даних, які містилися в ДРФО.
Щодо порушення відповідачем строку надсилання (вручення) платнику податків вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу першого частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами визначається Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.05.2015 №449 (надалі Інструкція №449).
Згідно з п. 1 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Відповідно до п. 3 розділу VІ Інструкції №449 податкові органи надсилають та (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Попри те, що автоматичне нарахування сум єдиного внеску в ІКП стосується періоду за 2017-2018 роки, податкова вимога сформована відповідачем лише в лютому 2024 року.
З цих підстав суд зазначає, що недотримання відповідачем строку прийняття оскаржуваного рішення не сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та порушує принцип сталості податкових правовідносин, на підставі якого платник податків повинен мати змогу передбачити наслідки вчинених ним дій або допущеної бездіяльності.
З огляду на встановлені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5711-0436У від 12 лютого 2024 року не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо заявлених витрат на правову допомогу.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з п.1 ч.3 ст.134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами п.2 ч.3 ст.134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст.134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст.30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 листопада 2024 року між Адвокатом - Фещенком Миколою Леонідовичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги №041144 (надалі - Договір).
Відповідно до пункту 5.1. Договору детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати Клієнтом Адвокату гонорару та фактичних витрат, пов'язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначитися додатковою угодою до цього договору.
Відповідно до додаткової угоди від 29.11.2024 №1 до договору про надання правничої допомоги №041144 від 29.11.2024 вартість наданих послуг становить:
-консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви щодо скасування вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області - 500 грн.;
-написання та оформлення позовної заяви в Дніпропетровському окружному адміністративному суді щодо скасування Вимоги Ф-5711-0436-У від 12.02.2024, подання до суду - 3000 грн.;
-підготовка та аналіз законодавства з написання та оформлення відповіді на відзив відповідача - 1500, 00 грн.
Судом встановлено, що відповідно до квитанції №47767715 від 29.11.2024 ОСОБА_1 було сплачено гонорар у розмірі 5000,00 грн. на користь адвоката - Фещенко Миколи Леонідовича за вищевказані послуги з правничої допомоги.
У постанові від 17.09.2019 у справі №810/3806/18 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з п.2 ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 у справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно наданих до суду документів, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., є пропорційним до предмету спору.
Відтак, суд вважає за необхідне заяву представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити в повному обсязі, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у сумі 1211,20 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (ідентифікаійний код: 44118658, місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17А) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-5711-0436-У від 12.02.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а, ідентифікаційний код: 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон