Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
25.11.2010 р. № 2а-4495/10/1470
м.Миколаїв
14:00
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Мавродієвої М.В., суддів Біоносенко В.В., Брагаря В.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Богзи Н.А.,
позивача: не з'явився (подано клопотання про розгляд справи за відсутністю позивача),
представника 1-го відповідача: Корзун Л.В. -дов. №11-3966/10 від 23.06.2010,
представника 2-го відповідача: Зубрицької А.О. -дов. №29-32/55 від 16.03.2010, №303 від 18.05.2010,
представника 3-го відповідача: не з'явився (заявлено клопотання про розгляд справи за відсутністю представника),
представника 4-го відповідача: не з'явився (заявлено клопотання про розгляд справи за відсутністю представника),
представника ІІІ особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за
адміністративним позовом: ОСОБА_3
(АДРЕСА_1, 54030)
до відповідачів: 1. Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м.Київ, 01021),
2. Кабінету Міністрів України (вул.М.Грушевського, 12/2, м.Київ, 01008)
3. Міністерство фінансів України (вул.М.Грушевського, 12/2, м.Київ)
4. Державного казначейства України (вул.Бастіонна, 6, м.Київ)
третя особа: Апеляційний суд Миколаївської області (вул.Садова, 2-А, м.Миколаїв, 54000)
про: визнання протиправною бездіяльність ДСА щодо непроведення перерахунку та виплати заробітної плати згідно з встановленими діючим законодавством розмірами мінімальної заробітної плати з липня 2005 року по березень 2010 року (включно); зобов'язання ДСА провести перерахунок заробітної плати з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати на відповідний період з липня 2005 року по березень 2010 року (включно); стягнення з ДСА 271390,44 грн. боргу по заробітній платі з липня 2005 року по березень 2010 року (включно) без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів,-
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо не приведення посадового окладу судді місцевого суду у відповідність до вимог ст.44 Закону України «Про статус суддів», стягнення недоотриманої ним заробітної плати в сумі 271390,44 грн. в період з липня 2005 року по березень 2010 року (включно).
Відповідачі у запереченнях позовні вимоги не визнали та просять в задоволенні позову відмовити. Всі відповідачі мотивували свою бездіяльність лише посиланням на відсутність бюджетного фінансування зазначених витрат та неможливістю їх покриття за рахунок інших коштів. При цьому, сам факт протиправності нарахування позивачу заробітної плати на підставі посадового окладу, який значно нижчий ніж, передбачений Законом України «Про статус суддів», ніхто із відповідачів не заперечував. Більш того, представник 1-го відповідача надав суду докази вжиття заходів щодо приведення посадового окладу позивача до вимог законодавства (а.с.35,36, 54-59, 91-93, 101-103).
Під час розгляду справи, присутні у судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені у запереченнях проти позову.
Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Камертон».
У судовому засіданні 25.11.2010 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Приймаючи рішення по справі судом взято до уваги наступне.
ОСОБА_3 працювала на посаді судді апеляційного суду Миколаївської області з 23.12.1992 по 12.03.2010 (а.с.9).
Протягом липня-грудня 2005 року та січня 2006 року ОСОБА_3 отримувала заробітну плату, виходячи з посадового окладу -514,0 гривень, а з січня 2006 по березень 2010 року (включно), виходячи з окладу 2988,0 грн.
До 01.01.2006 посадові оклади позивачки були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 №2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» у чіткому грошовому виражені -514,0 грн.
З 01.01.2006 посадові оклади позивачки, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №2288 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»та прив'язані до розміру мінімальної заробітної плати (9 мінімальних заробітних плат).
При цьому, після 01.01.2006 нарахування посадового окладу позивачу здійснювалося з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів», якою визначено, що розміри посадових окладів встановлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332,0 грн., і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Аналізуючи діюче на той час законодавство, суд приходить до висновку, що відповідачами було порушено право позивачки на оплату праці, як в період з 01.07.2005 по 01.01.2006, так і в період з 01.01.2006 по 30.03.2010.
Відповідно до ч.2 ст.44 Закону України «Про статус суддів»(в редакції, яка діяла на той час) розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.05 №514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України»встановлено, що з 01.06.2005 посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
Тобто за таких обставин посадовий оклад позивачки з 01.06.2005 не міг бути меншим за 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Але Кабінет Міністрів України допустив бездіяльність, і не привів посадові оклади інших суддів України, у тому числі і позивачки у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону України «Про статус суддів». Зазначеною бездіяльністю Кабінет Міністрів України порушив конституційні принципи незалежності та недоторканості суддів, одною із гарантій яких є законодавчо визначене матеріальне та соціальне забезпечення судді, у тому числі порядок обрахування його заробітної плати.
Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України суд, у разі колізії правових норм, повинен застосовувати нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу. Оскільки, Закон України «Про статус суддів»має вищу юридичну силу ніж постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає, що у цьому випадку необхідно застосовувати вимоги ч.2 ст.44 зазначеного Закону та обраховувати посадовий оклад позивачки відповідно до нього, тобто у розмірі не меншому ніж 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 «Про оплату праці суддів» відповідач-2 виправив свою бездіяльність, та встановив посадовий оклад суді апеляційного суду, тобто на посаді, на якій працювала позивачка у розмірі 9 розмірів мінімальної заробітної плати, що відповідає вимогам ч.2 ст.44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, посадовий оклад позивачки в період з 01.09.2005 повинен бути не менше 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати, а з 01.01.2006 по 30.04.2010 - 9 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці»мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Статтею 10 цього Закону передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України.
Тобто, для обрахунку посадового окладу позивача за ці періоди необхідно брати не встановлений Кабінетом Міністрів України в постанові №1243 від 21.12.2005 розмір мінімальної заробітної плати у 332,0 грн., це робили відповідачі, а розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами про Державний бюджет України на відповідні роки. До цього висновку суд приходить з урахуванням того, що постанова Кабінету Міністрів України 21.12.2005 №1243 в частині обрахунку посадових окладів суддів, виходячи з постійного розміру мінімальної заробітної плати 332,0 грн., була визнана протиправною та скасована постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.05.2008 (а.с.106-112). Зазначена постанова окружного адміністративного суду, після розгляду апеляційної скарги залишена ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 без змін (а.с.113,114).
Законами про Державний бюджет України на відповідні роки встановлювалося, що в період з 01.06.2005 по 30.06.2005 розмір мінімальної заробітної плати складав 290,0 грн.; в період з 01.07.2005 по 31.08.2005 -310,0 грн., в період з 01.09.2005 по 31.12.2005 -332,0 грн., в період з 01.01.2006 по 30.06.2006 -350,0 грн., в період з 01.07.2006 по 30.11.2006 -375,0 грн., в період 01.12.2006 по 31.03.2007 -400,0 грн., з 01.04.2007 по 30.06.2007 -420,0 грн., з 01.07.2007 по 30.09.2007 - 440,0 грн., з 01.10.2007 по 31.12.2007 -460,0 грн., з 01.01.2008 по 31.03.2008 -515,0 грн., з 01.04.2008 по 30.09.2008 -525,0 грн., з 01.10.2008 по 30.11.2008 -545,0 грн., з 01.12.2008 по 31.03.2009 -605,0 грн., з 01.04.2009 по 30.06.2009 -625,0 грн., з 01.07.2009 по 30.09.2009 -630 ,0 грн., з 01.10.2009 по 31.10.2009 -650,0 грн., з 01.11.2009 по 31.12.2009 -744,0 грн., з 01.01.2010 по 28.02.2010 -869,0 грн., з 01.04.2010 -884,0 грн.
З врахуванням відповідних розмірів мінімальної заробітної плати посадові оклади позивачки повинні були дорівнювати в період з 01.07.2005 по 31.12.2005 -2325,0 грн.; в період з 01.01.2006 по 30.06.2006 -3150,0 грн.; в період з 01.07.2006 по 30.11.2006 -3600,0 грн.; в період 01.12.2006 по 31.03.2007 -3600,0 грн.; з 01.04.2007 по 30.06.2007 -3780,0 грн., з 01.07.2007 по 30.09.2007 -3960,0 грн.; з 01.10.2007 по 31.12.2007 -4140,0 грн.; з 01.01.2008 по 31.03.2008 -4635,0 грн.; з 01.04.2008 по 30.09.2008 -4725,0 грн.; з 01.10.2008 по 30.11.2008 -4905,0 грн.; з 01.12.2008 по 31.03.2009 -5445,0 грн.; з 01.04.2009 по 30.06.2009 -5625,0 грн.; з 01.07.2009 по 30.09.2009 -5670,0 грн.; з 01.10.2009 по 31.10.2009 -5850,0 грн.; з 01.11.2009 по 31.12.2009 -6696,0 грн.; з 01.01.2010 по 28.02.2010 -7821,0 грн.; з 01.03.2010 по 30.04.2010 -7956,0 грн., що значно більше, ніж нараховували їй відповідачі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідачів по встановленню посадового окладу та нарахуванню позивачці заробітної плати в період з 01.07.2005 по 31.12.2009, виходячи з посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.1099 №2288, та в період з 01.01.2006 по 30.04.2010 з урахуванням постійного розміру мінімальної заробітної плати у 332,0 грн. (постанова №1243 від 21.12.2005), є протиправними, а порушене право позивачки належить поновити шляхом стягнення недоотриманих сум заробітної плати.
Аргументи відповідачів про відсутність в державному бюджеті коштів для виплати позивачці належної їй відповідно до ч.2 ст.44 Закону України «Про статус суддів»заробітної плати, суд не приймає до уваги, оскільки саме Кабінет Міністрів України, Державна судова адміністрація України та Міністерство фінансів України відповідно до законодавства України є відповідальними за формування бюджету, у тому числі і щодо витрат на утримання суддів.
Окрім цього, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах «Кечко проти України»і «Зубко та інші проти України», органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Щодо заперечень Державної судової адміністрації України про те, що ними вживалися заходи до приведення посадового окладу позивача та інших суддів у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону України «Про статус суддів», то враховуючи, що ці заходи не досягли мети, на яку вони були спрямовані, суд, вважає їх недостатніми та не вичерпними, а суб'єкт владних повноважень у такому разі був бездіяльним.
Разом з тим, поновлюючи порушене право позивачки на отримання відповідного розміру заробітної плати, суд лише частково погоджується з наданими нею розрахунками суми заборгованості.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України «Про статус суддів»заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Кожна з цих складових частин заробітної плати судді має своє окремо правове регулювання.
Серед цих складових суд розрізняє дві групи:
1) складові, які мають обов'язковий характер щодо нарахування та розміру (посадовий оклад, надбавка за вислуги років, надбавка з почесне звання, надбавка за науковий ступень, компенсація за роботу з таємними документами, надбавка за виконання особливо важливої роботи відповідно до п.2-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005); Розмір посадового окладу судді регулюється ч.2 ст.44 Закону України «Про статус суддів»та відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005, цією ж постановою передбачена виплата «надбавок за почесне звання», «за наявність наукового ступеня»та «надбавка за виконання особливо важливої роботи». Розмір надбавок за вислугу років чітко передбачений ч.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів». Законом України «Про державну таємницю»передбачена виплата компенсації за роботу з таємними документами. Суд вважає, що зазначені вище позиції заробітної плати є її обов'язковими складовими, а тому вони підлягають перерахуванню у відповідності до законодавчо встановленого розміру заробітної плати. При цьому, обов'язковими є не лише позиція нарахування заробітної плати, а також і розмір такого нарахування.
2) складові, які мають не обов'язковий характер, їх виплата або розмір залежить від наявності коштів (премії, матеріальна допомога на оздоровлення та на задоволення соціально-побутових проблем). Відповідно до п.п.2 п.2-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 матеріальна допомога виплачується в розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати. Тобто, немає обов'язкового гарантованого мінімального розміру, а є лише застереження щодо перевищення максимального розміру. За таких обставин суд, не може визнати, що право позивачки на отримання відповідного розміру матеріальної допомоги було порушено, оскільки такого розміру законодавчо не передбачено. Також мають необов'язковий характер і виплачуються лише при наявності відповідного фінансування - премія, надбавки за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої роботи відповідно до Указів Президента України №584/95, №220/02 та №856/96. При цьому, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005, премії призначаються лише при наявності коштів, передбачених для преміювання в кошторисі суду та економії коштів на оплату праці. Тобто, виплата премій ставиться в залежність від наявності відповідного фінансування. Аналогічним чином, в 2005 році регулювалося питання виплати надбавок «за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої»роботи, які відповідно до цих Указів Президента України виплачувалися в межах фонду заробітної плати. Суд не може встановити в теперішній час розмір фонду заробітної плати установи, де працювала позивачка в минулому (2005-2010 роках) та можливості по нарахуванню та виплаті їй премій надбавок тощо.
Виплати зазначених складових заробітної плати судді є правом відповідача, а не обов'язком. Враховуючи заперечення відповідачів, що коштів для виплати позивачці належного розміру заробітної плати в кошторисі не було передбачено, вимоги про стягнення недоотриманої премій, надбавок та матеріальної допомоги, задоволенню не підлягають.
Суд вважає, що стягненню на користь позивачки підлягає заборгованість по заробітній платі у сумі 139087,23 грн., виходячи з наступних розрахунків.
1. За період з липня по грудень 2005 року позивачці було нараховано 1056,96 грн. за позицією «посадовий оклад», а відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати повинно бути нараховано 11622,0 грн. Різниця складає 10565,04 грн. За позицією «надбавка за вислугу років»нараховано 3786,6 грн., а повинно бути нараховано 14531,9 грн. Різниця складає 10745,3 грн. Всього сума недоотриманої заробітної плати позивачки за 2005 рік (липень-грудень) складає 21310,34 грн. (а.с.19-21).
2. В 2006 році позивачці було нараховано 28686,23 грн. за позицією «посадовий оклад», а відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати повинно бути нараховано 33428,6 грн. Різниця складає 4742,37 грн. За позицією «надбавка за вислугу років»нараховано 8071,6 грн., а повинно бути нараховано 9317,0 грн. Різниця складає 1245,4 грн. За позицією «кваліфікаційний клас»нараховано 3600,18 гривень, а повинно бути нараховано 3839,3 грн. Різниця складає 239,12 грн. За позицією «надбавка за виконання особливо важливої роботи»нараховано 8878,96 грн., а повинно бути нараховано 14907,1 грн. Різниця складає 6028,14 грн. Всього сума недоотриманої заробітної плати позивачки за 2006 рік складає 12255,03 грн. (а.с.16-18).
3. В 2007 році позивачці було нараховано 30736,25 грн. за позицією «посадовий оклад», а відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати повинно бути нараховано 39600,0 грн. Різниця складає 8863,75 грн. За позицією «надбавка за вислугу років»нараховано 12107,8 грн., а повинно бути нараховано 15210,1 грн. Різниця складає 3102,3 грн. За позицією «надбавка за виконання особливо важливої роботи»нараховано 13837,48 грн., а повинно бути нараховано 17383,0 грн. Різниця складає 3545,52 грн. Всього сума недоотриманої заробітної плати позивачки за 2007 рік складає 15511,57 грн. (а.с.13-15).
4. В 2008 році позивачці було нараховано 27976,4 грн. за позицією «посадовий оклад», а відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати повинно бути нараховано 45049,8 грн. Різниця складає 17073,4 грн. За позицією «надбавка за вислугу років»нараховано 9446,25 грн., а повинно бути нараховано 14568,3 грн. Різниця складає 5122,05 грн. За позицією «надбавка за виконання особливо важливої роботи»нараховано 12595,0 грн., а повинно бути нараховано 19424,4 грн. Різниця складає 6829,4 грн. Всього сума недоотриманої заробітної плати позивачки за 2008 рік складає 29024,85 грн. (а.с.10-12).
5. В 2009 році позивачці було нараховано 27156,94 грн. за позицією «посадовий оклад», а відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати повинно бути нараховано 53041,2 грн. Різниця складає 25884,26 грн. За позицією «надбавка за вислугу років»нараховано 9169,55 грн., а повинно бути нараховано 16934,9 грн. Різниця складає 7765,35 грн. За позицією «надбавка за виконання особливо важливої роботи»нараховано 12226,08 грн., а повинно бути нараховано 22579,8 грн. Різниця складає 10353,72 грн. Всього сума недоотриманої заробітної плати позивачки за 2009 рік складає 44003,33 грн. (а.с.25-27).
6. В період з січня по березень 2010 році позивачці було нараховано 6200,39 грн. за позицією «посадовий оклад», а відповідно до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати повинно бути нараховано 16189,9 грн. Різниця складає 9989,51 грн. За позицією «надбавка за вислугу років»нараховано 2093,57 грн., а повинно бути нараховано 5090,4 грн. Різниця складає 2996,83 грн. За позицією «надбавка за виконання особливо важливої роботи»нараховано 2791,43 грн., а повинно бути нараховано 6787,2 грн. Різниця складає 3995,77 грн. Всього сума недоотриманої заробітної плати позивачки за 2010 рік (січень-березень) складає 16982,11 грн. (а.с.22-24).
Загальна сума недоотриманої заробітної плати позивачки з липня 2005 по березень 2010 складає 139087,23 грн. (21310,34 +12255,03 +15511,57 +29024,85 +44003,33 +16982,11).
Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, щодо не приведення посадового окладу позивачки з 01.07.2005 у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону України «Про статус суддів»та не виплаті їй у зв'язку з цим належного розміру заробітної плати, стягнути на користь позивачки з Державного бюджету України заборгованість по заробітної плати за період з липня 2005 по березень 2010 у сумі 139087,23 грн.
В решті позовних вимог, щодо стягнення недоотриманої премії та матеріальної допомоги відмовити.
Задовольняючи позовні вимоги, суд використовує право, надане ч.2 ст.11 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, оскільки суд вважає, що саме стягнення суми заборгованості з державного бюджету буде ефективним способом захисту прав позивачки, про захист яких вона просить, оскільки протиправна бездіяльність носила комплексний характер (всіх відповідачів), стягнення необхідно покласти саме на Державний бюджет України (відповідні рахунки Державного казначейства України).
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст.11, 71, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України щодо не приведення посадового окладу ОСОБА_3 з 01.07.2005 у відповідність до вимог ч.2 ст.44 Закону України «Про статус суддів»та не виплаті їй у зв'язку з цим належного розміру заробітної плати.
3. Стягнути на користь ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1) з Державного бюджету України, через Державне казначейство України, заборгованість по заробітної плати у сумі 139087,23 грн.
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Головуючий суддя М.В. Мавродієва
Суддя В.В. Біоносенко
Суддя В.С. Брагар
Постанова оформлена у відповідності до ст.163 КАС України
та підписана складом суду 30 листопада 2010 року.