03 березня 2025 р. Справа № 120/11548/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
02.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Кононова М.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходить військову службу за мобілізацією у званні молодшого сержанта, на посаді стрільця зенітника 1 ракетного зенітного відділення 3 зенітно-ракетного взводу 1 зенітно-ракетної батареї військової частини НОМЕР_1 . На початку липня 2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю другої групи.
02.08.2024 позивач отримав рішення командира військової частини НОМЕР_1 , яке було оформлене листом № 15052 від 01.08.2024, про відмову в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби . Відповідно до мотивувальної частини цього рішення у задоволенні рапорту відмовлено через порушення вимог пункту 233 Указу Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" та ненадання документів, які підтверджують підстави звільнення.
Позивач вважає, що відповідач допускає протиправну бездіяльність щодо звільнення його з військової служби у запас за поданим рапортом, а тому просить суд зобов'язати відповідача вчинити такі дії.
Ухвалою суду від 06.09.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
17.09.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що позивач не дотримався встановленого законодавством порядку подання рапорту на звільнення з військової служби, оскільки такий рапорт був поданий одразу командирові військової частини НОМЕР_1 , а не прямому командиру, як цього вимагає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України. У свою чергу, такі дії позивача свідчать про порушення вимог пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008.
Крім того, відповідач вказує на те, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували факт здійснення ним постійного догляду за особою з інвалідністю (своєю матір'ю). Разом з тим відповідно до Закону України "Про соціальні послуги" особа, яка здійснює догляд, повинна бути включена до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а також мати відповідну довідку від органів соціального захисту, що підтверджує такий догляд. Однак позивач та його мати не зареєстровані в цьому реєстрі, а довідка про здійснення догляду не надавалася.
Також відповідач звертає увагу на те, що в довідці до акта огляду МСЕК, виданій матері позивача, не міститься висновок про потребу в постійному догляді, що є обов'язковою умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби за відповідною підставою.
Таким чином, відповідач вважає, що позивач не довів наявність підстав для звільнення з військової служби, а метою поданого ним рапорту є саме уникнення проходження військової служби, а не виконання обов'язків щодо догляду за матір'ю.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані сторонами докази суд встановив, що позивач проходить військову службу за мобілізацією у званні молодшого сержанта, на посаді стрільця зенітника 1 ракетного зенітного відділення 3 зенітно-ракетного взводу 1 зенітно-ракетної батареї військової частини НОМЕР_1 .
Матір'ю позивача є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААГ № 691176 від 14.05.2024 за результатами повторного огляду ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - загальне захворювання (захворювання по зору).
Факт інвалідності додатково підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 від 29.05.2024.
Згідно з висновком ЛКК КНП "Жмеринсьий МЦ ПМСД" за № 96/14 від 15.05.2024 за станом здоров'я ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду, нездатна до самообслуговування.
Також, як видно з доданих до позовної заяви документів, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 17.04.2014 батько позивача, ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У завіреній заяві від 30.08.2024 ОСОБА_3 підтвердила, що у неї відсутні інші особи, окрім сина ОСОБА_1 , які зобов'язані її утримувати чи здійснювати постійний догляд.
Відповідно до довідки № 357/06-20/08.24 від 06.08.2024 ОСОБА_3 не перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Жмеринської районної державної адміністрації, як одержувач державних соціальних допомог. Також не перебуває на обліку, як особа, за якою здійснюють догляд.
02.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи.
До рапорту позивач долучив нотаріально посвідчені копії наступних документів:
- свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- паспорту та коду ОСОБА_3 ;
- довідки МСЕК серії 12 ААГ № 691176 про інвалідність на ім'я ОСОБА_3 ;
- пенсійного посвідчення на ім'я ОСОБА_3 ;
- індивідуальної програми інвалідності № 686 від 14.05.2024;
- рішення ЛКК КНП " Жмеринський МЦ ПМСД" від 15.05.2024;
- свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ;
- свідоцтва про шлюб ОСОБА_4 з ОСОБА_5 ;
- заява ОСОБА_3 від 27.06.2024;
02.08.2024 позивач отримав рішення командира військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом № 15052 від 01.08.2024, про відмову в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби . Підставою відмови у задоволенні рапорта зазначено те, що порушенням вимог пункту 233 Указу Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" та ненадання документів, які підтверджують підстави звільнення.
Позивач вважає, що відповідач допускає неправомірну бездіяльність та відмовляється звільняти його з військової служби у запас за поданим рапортом, незважаючи на дотримання процедури та наявність для цього законних підстав, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі ? Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі ? Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, зокрема, такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
В силу приписів ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3 Закону № 2232-XII)
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
При цьому питання щодо звільнення з військової служби регламентуються статтею. 26 Закону № 2232-XII, зокрема, частиною четвертою цієї статті передбачені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1) та під час воєнного стану (пункт 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який відтоді неодноразово продовжувався та триває донині.
Пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період ? період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі ? Статут).
Пунктом 14 Статуту встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити ? до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (п. 31 Статуту).
Відповідно до абз. 2 п. 127 Статуту солдат підпорядковується командирові відділення.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Також за змістом абз. 2 п 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі ? Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі ? командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі ? військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абз. 2 п. 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації ? протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану ? до оголошення демобілізації) ? на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами ? командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 1.5 розділу І Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333, командири (керівники) зобов'язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, установ і організацій, кораблів і підрозділів і створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.
За пунктом 11.1 розділу 11 Інструкції від 26.05.2014 № 333 накази по особовому складу є основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153 (зі змінами), і наказами Міністерства оборони надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби.
При цьому проекти наказів до подання їх на підпис командирам (керівникам) повинні бути перевірені (вичитані), звірені з документами персонального обліку військовослужбовців та завізовані на звороті останнього аркуша наказу безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою. Зразок звороту останнього аркуша наказу наведено в додатку 52 до цієї Інструкції (пункт 12.10 Інструкції № 333).
Після цього проекти наказів проходять правову експертизу в юридичній службі. Віза посадової особи юридичної служби проставляється на звороті кожного аркуша першого примірника наказу (пункт 12.11 Інструкції № 333).
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції від 10.04.2009 № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Згідно з пунктом 14.10 розділу XIV Інструкції від 10.04.2009 № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Таким чином, розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Отже, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання і далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
У разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, рапорт військовослужбовця подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі, і так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відповідно до матеріалів справи позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Рапорт адресовано командиру військової частини НОМЕР_1 та погоджено:
- головним сержантом-командиром НОМЕР_5 РВід. 33 РВ 1 ЗРБ 3 РДН в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_6 ;
- командиром 33 РВ 13 РБ 3 РДН в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_7 ;
- тимчасово виконуючим обов'язки командира НОМЕР_5 РБ 3 РДН в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_8 ;
- командиром НОМЕР_6 РДН в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_9 .
Таким чином, подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби відповідає встановленому порядку та відбулося по команді.
Твердження відповідача про те, що у шапці рапорту зазначено командира військової частини, а тому він поданий не по команді, не відповідає дійсності та оцінюється судом критично. Формальне зазначення адресата не змінює суті процедури погодження рапорту та не впливає на його належність, оскільки він фактично пройшов погодження на всіх необхідних рівнях військового командування.
Встановлені обставини справи та надані суду докази свідчать про те, що позивач дотримався вимог законодавства щодо порядку подання рапорту, а проходження рапортом всіх необхідних етапів підтверджує відповідність встановленим процедурним правилам.
Відтак аргументи відповідача щодо неналежного подання рапорту є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для відмови у його розгляді чи задоволенні заявлених позивачем вимог.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на таких:
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
У свою чергу, частиною 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
3) під час дії воєнного стану:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, зі змісту наведених правових норм висновується, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, за їх бажанням звільняються з військової служби під час воєнного стану у тому числі з необхідності здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю першої чи другої групи.
При цьому обов'язковою умовою реалізації військовослужбовцем права на звільнення з військової служби у цьому разі є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечувати такий догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто законодавець визначив альтернативні документи, які можуть підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за особою і такими документи є або висновок МСЕК, або висновок ЛКК.
Аналізуючи доводи відповідача щодо того, що висновок лікарсько-консультативної комісії про потребу у догляді за матір'ю ОСОБА_3 , а також довідка медико-соціальної експертної комісії не містять інформації про необхідність постійного догляду, суд зазначає таке.
Визначення терміну "медичний висновок" наведене у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, медичний висновок визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
Також, як зазначено у пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, медичний висновок - це висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Таким чином, з наведеного слідує, що медичний висновок є документом, який містить об'єктивні дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування чи видачі медичного висновку вважаються лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
У свою чергу, відповідно до пунктів 19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Тобто, за результатами проведеного лікування чи обстеження лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія можуть формувати медичний висновок, а МСЕК за результатами проведеного огляду - складати довідку, акт огляду (витяг з акту огляду) та протокол засідання комісії.
Щодо повноважень ЛКК та МСЕК на видачу медичного висновку про необхідність здійснення постійного догляду, то згаданим вище Положенням про МСЕК регламентована процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до підпункту 1 пункту 11 цього Положення міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого.
У наведеному формулюванні прав та обов'язків МСЕК відсутнє поняття "постійного догляду", є лише право визначати необхідність догляду, стороннього нагляду, але аж ніяк не постійного догляду. При цьому доцільно звернути увагу на те, що поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге, коли надається такий догляд. До того ж "постійний догляд" це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказу Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 № 189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пункт 4 розділу ІV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового у зв'язку захворювання з умовами праці;
- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з пунктами, 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о "Медична карта амбулаторного хворого № _____", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Повноваження ЛЛК визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". В цій Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункту 1).
Дійсно, неможливо не звернути увагу на певну неузгодженість термінів та понять у нормативно-правових актах стосовно питання "яким документом необхідно підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду" та "який орган має видавати цей документ".
Разом з тим суд враховує, що нормами абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено два альтернативних документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК, або ЛКК.
Також, як видно з аналізу повноважень МСЕК, передбачених Положенням № 1317, остання може визначати потребу виключно в сторонньому нагляді, догляді або допомозі осіб з інвалідністю, а також осіб, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що висновок лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) КНП "Жмеринський МЦ ПМСД" № 96/14 від 15.05.2024 містить чітке зазначення про те, що мати позивача, ОСОБА_3 , за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду та є нездатною до самообслуговування. Водночас у довідці медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) серії 12 ААГ № 691176 від 14.05.2024 відсутній відповідний висновок про потребу в постійному догляді, що, однак, не впливає на право позивача на звільнення з військової служби, оскільки законодавство визначає альтернативні способи підтвердження такої необхідності.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до законодавства МСЕК визначає лише загальні медичні показники інвалідності та потребу в сторонньому догляді, але не завжди вказує на необхідність постійного догляду. Водночас ЛКК на рівні первинної медичної ланки має право встановлювати необхідність постійного стороннього догляду, що й було зроблено у висновку від 15.05.2024.
Таким чином, висновок ЛКК є достатнім доказом потреби матері позивача в постійному догляді та відповідає вимогам абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" для звільнення позивача.
Твердження відповідача про відсутність належних доказів необхідності постійного догляду є необґрунтованими, оскільки закон не містить вимоги обов'язкової реєстрації у Реєстрі отримувачів соціальних послуг, а потреба в догляді може підтверджуватися висновком медичної установи, що й було зроблено.
Отже, аргументи відповідача щодо ненадання позивачем належних доказів не можуть слугувати підставою для відмови у його звільненні.
Стосовно доводів відповідача щодо необхідності доведення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за хворою матір'єю позивача, то суд виходить з наступного.
Нормами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не передбачено переліку осіб, які відносяться до членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду.
Поряд з цим відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з абз. 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України № 5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї"), до кола членів сім'ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки.
Житлове законодавство також широко використовує поняття "член сім'ї". Так, стаття 64 Житлового кодексу до членів сім'ї наймача відносить дружину наймача, їхніх дітей і батьків; членами сім'ї наймача також можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом і ведуть із ним спільне господарство.
Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття "член сім'ї" і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння: члени сім'ї - це особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання (Закон України "Про попередження насильства в сім'ї"); члени сім'ї - це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції"); члени сім'ї - це діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець);батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Отже, член сім'ї (у сімейно-правовому аспекті) - це особа, яка має тісний правовий зв'язок із сім'єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, усиновленні, інших формах влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризується спільністю життя та інтересів, наявністю взаємних прав і обов'язків, передбачених сімейним законодавством.
Приписами абзацу другого частини першої статті 1265 Цивільного кодексу України унормовано, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Статтею 1261 Цивільного кодексу України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Безспірним є той факт, що ОСОБА_3 є матір'ю позивача ОСОБА_1 .
Водночас у рапорті позивач зазначив про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати догляд за його хворою матір'ю.
На підтвердження цього позивач надав свідоцтво про смерть батька та заяву матері про відсутність інших родичів.
Таким чином, вказані докази у своїй сукупності доводять відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд ОСОБА_3 .
Натомість протилежного відповідачем під час розгляду справи не доведено і, ставлячи під сумнів заяву позивача, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували існування членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, здатних забезпечувати догляд за матір'ю позивача.
Підсумовуючи, суд зазначає, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби є необґрунтованою та не відповідає критеріям правомірності, вміщеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема, не враховує всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та принципу пропорційності, який передбачає баланс між можливими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, які переслідує рішення.
Відтак адміністративний позов в частині визнання протиправною відмову відповідача у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ підлягає задоволенню.
При цьому, на думку суду, позивач помилково оспорює бездіяльність відповідача щодо його не звільнення з військової служби на підставі поданого рапорту, адже під час розгляду справи встановлено факт відмови відповідача у задоволенні відповідного рапорту.
Згідно з пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, п. 25, суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент в цілях виконання зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень.
За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наявних у справі доказів суд доходить висновку, що відповідач неналежно розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби та прийняв передчасне і протиправне рішення, яким відмовив позивачу у реалізації такого права.
За змістом положень ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд зазначає, що позивач помилково просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення його з військової служби, адже, як встановлено судом, за результатами розгляду поданого рапорту позивачу було відмовлено у його задоволенні.
Однак, у зв'язку з визнанням такої відмови протиправною в судовому порядку, процедура розгляду питання щодо звільнення позивача, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, за сімейними обставинами вважається незакінченою і відповідач, реалізуючи свої повноваження на підставі законодавства та з урахування висновків суду повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти обґрунтоване рішення по суті питання.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень ст.ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково, обравши належний спосіб захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.
Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю другої групи.
В решті позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат адвокат Кононов Микола Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );
3) відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
Повне рішення суду складено 03.03.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович