Справа № 597/1203/24Головуючий у 1-й інстанції Тренич А.Г.
Провадження № 22-ц/817/53/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
19 лютого 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючого - Храпак Н.М.
Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
за участі секретаря - Дідух М.Є.
та сторін: представників позивача ОСОБА_1 - адвокатів Буряк О.І., Божеску Г.В. і представника Тернопільської обласної прокуратури - Осядач Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 597/1203/24 за апеляційною скаргою Бучацької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Заліщицької міської ради Чортківського району на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2024 року, ухваленого суддею Тренич А.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на нерухоме майно,-
у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання права приватної власності на магазин-пасаж, позначений літ. «А», загальною площею 52,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 0,0030 га.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у 2004 році звернувся до Заліщицької міської ради для отримання земельної ділянки для будівництва магазину-пасажу по АДРЕСА_2 , на якій протягом 2011-2012 років побудовано нежитлове приміщення магазин-пасаж.
Комісією відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Заліщицької районної державної адміністрації здійснено обстеження земельної ділянки, прилеглої до території ринку для визначення можливості та умов будівництва пасажу по АДРЕСА_3 , забудовник ОСОБА_1 , про що складено акт та надано висновок, що будівництво пасажу необхідне для створення єдиного ансамблю забудови і впорядкування земельних ділянок.
Згідно з висновком Заліщицької районної санепідемстанції № 21 від 01 червня 2004 року земельна ділянка по АДРЕСА_3 придатна для будівництва магазину в складі торгового пасажу по АДРЕСА_2 .
08 червня 2004 року СДПН Заліщицького району Управління МНС України Тернопільській області надано Висновок № 124, відповідно до якого приватна ділянка в АДРЕСА_3 , площею - 0,0030 га, площа забудови - 0,0006 га за протипожежними вимогами може використовуватись під будівництво торгового пасажу.
Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області погоджено матеріали щодо вибору земельної ділянки для будівництва магазину промислових товарів в АДРЕСА_3 , що підтверджується Висновком № 4-2/60/122 від 16 січня 2007 року.
Тернопільська обласна комунальна інспекція охорони пам'яток історії та культури у Висновку № 42 від 01 березня 2005 року зазначила, що не заперечує проти магазину на земельній ділянці площею 0,0030 га, виділеної ОСОБА_1 під будівництво магазину в АДРЕСА_3 .
Рішенням виконавчого комітету Заліщицької міської ради від 30 січня 2007 року № 27, гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації на будівництво магазину в ряді пасажу по АДРЕСА_2 . Присвоєно магазину гр. ОСОБА_1 адресний номер АДРЕСА_4 .
30 травня 2007 року рішенням Виконавчого комітету Заліщицької міської ради № 573 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для роздрібної торгівлі та комерційних послуг (будівництво магазину) з подальшою передачею в оренду терміном на 5 років по АДРЕСА_2 загальною площею 0,0030 га.
24 грудня 2012 року між Заліщицькою міською радою, як розпорядником земель міста та ФО СПД ОСОБА_1 , як землекорстувачем укладено договір оплати коштів за фактичне використання земельної ділянки на території Заліщицької міської ради.
Відповідно до п.п. 1, 6 договору землекористувач, який фактично використовує земельну ділянку по АДРЕСА_2 , загальною площею 30 кв.м без правовстановлюючих документів для обслуговування нерухомого майна нежитлового приміщення (магазину), цільове призначення: комерційного використання, в межах існуючого землекористування, в період з 24 грудня 2012 року по дату отримання документів на право користування земельною ділянкою зобов'язується сплачувати відшкодування втрат бюджету міста Заліщики від недоотримання коштів за фактичне використання земельної ділянки. Даний договір укладений терміном до державної реєстрації договору оренди землі або отримання Державного акта на право власності на земельну ділянку.
Вищевказаний договір зареєстрований в Заліщицькій міській раді про, що у книзі реєстрації договорів оплати коштів за фактичне використання земельної ділянки вчинено запис № 49 від 26 грудня 2012 року.
На зазначеній земельній ділянці позивач у 2011-2012 роках побудував нежитлове приміщення літ. «А»: магазин пасаж, загальною площею 52,6 кв.м., що підтверджується копією технічного паспорту, виготовленого 29 січня 2024 року.
Відповідно до довідки КП «Заліщицьким міським комунальним підприємством» від 24 липня 2024 року, нерухоме майно (магазин-пасаж) по АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року не зареєстровано.
З метою державної реєстрації права на належне йому на праві власності нерухоме майно позивач звернувся із відповідною заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно, однак державний реєстратор Триюда М.М. своїм рішенням №74315977 від 29.07.2024 року відмовив позивачу у проведенні реєстраційних дій.
Враховуючи те, що державний реєстратор відмовив у реєстрації майна, іншого способу для набуття права на належне йому нерухоме майно окрім звернення до суду він позбавлений.
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання права власності на нерухоме майно задоволено повністю.
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5 ) право приватної власності на магазин-пасаж, позначений літ «А», загальною площею 52,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 0,0030 га.
Судові витрати по справі покладено на сторони в понесених ними розмірах.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Бучацька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2024 року у справі №597/1203/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що дане рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права
Вказує, що оскарження прокурором рішення Заліщицького районного суду від 05.09.2024 у справі № 597/1203/24 зумовлено необхідністю невідкладного захисту інтересів держави з метою запобіганням дій по державній реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості, який є предметом спору у вказаній справі, та його можливого подальшого відчуження.
Враховуючи, що Державна інспекція архітектури та містобудування України та Заліщицька міська рада як органи, які уповноважені захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, були обізнані про факт прийняття судового рішення у справі № 597/1203/24 та його незаконність, заходів щодо його оскарження не вжили, подання прокурором апеляційної скарги є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, оскільки лише прокуратура є тим суб'єктом, що має процесуальну можливість на даний час оскаржити дане рішення суду.
При цьому зазначає, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Судам необхідно з'ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, щодо звернення ОСОБА_1 до компетентних державних органів, а саме органів державного архітектурно- будівельного контролю з метою узаконення самочинно збудованої будівлі магазину, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання.
Як вбачається із витягу з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № LI01:3938-3111-7140-9597 від 04.11.2024, сформованого за запит органів прокуратури, що у вказаній системі не виявлено інформації та документів, що дають право на виконання ОСОБА_1 будівельних робіт з будівництва магазину по АДРЕСА_1 , а також документів, що засвідчують прийняття його в експлуатацію або відмови у прийнятті.
Таким чином, Заліщицький районний суд, не встановивши обставини щодо звернення позивача до органів державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття збудованого об'єкта в експлуатацію, наявності спору з цього приводу, дійшов помилкового висновку про задоволення позову та одразу визнав право власності за позивачем на збудований ним об'єкт нерухомості - магазин-пасаж.
Також при розгляді судом справи за позовом ОСОБА_1 не взято до уваги вимоги ч. 3 ст. 376 ЦК України, якою передбачено, що самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Разом з тим, матеріали цивільної справи не містять жодного доказу про надання ОСОБА_1 земельної ділянки під уже збудований ним магазин-пасаж або перебування земельної ділянки у користуванні позивача до моменту закінчення будівництва.
Так, позивачем до позовної заяви долучено договір оплати коштів за фактичне використання земельної ділянки на території Заліщицької міської ради від 24.12.2012, укладений між Заліщицькою міською радою та ФО СПД ОСОБА_1 та рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради № 573 від 30.05.2007, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для роздрібної торгівлі та комерційних послуг (будівництво магазину) з подальшою передачею в оренду терміном на 5 років по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0030 га.
Проте, вказаними рішеннями ОСОБА_1 тільки надано дозвіл на складання технічної документації на будівництво магазину в ряді пасажу по АДРЕСА_2 , та на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для роздрібної торгівлі та комерційних послуг (будівництво магазину) з подальшою передачею в оренду терміном на 5 років по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0030 га.
Однак, технічна документація розроблена не була, та відповідно земельна ділянка в оренду передана не була. Відтак, фактично ОСОБА_1 користується земельною ділянкою без жодної правової підстави, без належно укладеного та зареєстрованого договору оренди земельної ділянки, на якій розміщено самочинно побудований ним магазин-пасаж.
Таким чином, вказані рішення не є доказами, які б дали можливість суду прийти до висновку про наявність підстав для застосування до спірних відносин ч. 3 ст. 376 ЦК України.
Також, суд виснував, щодо відповідності збудованого ОСОБА_1 об'єкту магазину-пасажу будівельним нормам і правилам та придатність його до експулуатації, з посиланням на акт обстеження та висновки.
При цьому, згідно положень чинного містобудівного законодавства вказані висновки не є документами, які підтверджують готовність об'єкту до експлуатації, відповідності збудованого об'єкту, саме архітектурним, будівельним, пожежним нормам і правилам.
У зв'язку із наведеним, судом зроблено невірний висновок, що позивач побудував магазин-пасаж, літ.А, за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, яка перебуває у його користуванні, із цільовим призначенням для комерційного використання, об'єкт будівництва відповідає будівельним нормам і правилам та придатний для експлуатації за призначенням, визнання права власності на магазин не порушує права інших осіб, а тому є всі підстави для визнання права власності на нерухоме майно.
Крім цього, вважають, що позивачем невірно визначено відповідача у справі - Заліщицьку міську раду, оскільки її виконавчі органи не є уповноваженими органами, на які покладено реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю. Таким органом є Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ).
Відтак, за результатами розгляду справи, суд першої інстанції мав прийти до висновку, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, а тому в задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.
21.01.2025 до Тернопільського апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Буряк О.І. на апеляційну скаргу Бучацької окружної прокуратури, в якому просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду залишити без змін.
Вказують, що позивач, маючи намір здійснити будівництво магазину - пасаж отримав всі необхідні дозвільні документи, на підставі яких, 30 січня 2007 року рішенням виконавчого комітету Заліщицької міської ради №27 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації на будівництво магазину в ряді пасажу по АДРЕСА_2 .
На підставі зібраних дозволів позивачем у 2011 - 2012 роках було здійснено будівництво магазину-пасажу, однак без отримання дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови), що зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України.
Враховуючи вищезазначені норми закону та з метою визнання права власності на нерухоме майно, а саме магазин-пасаж, який знаходиться по АДРЕСА_1 , позивач змушений був звернутися до суду з позовною заявою. Заявник у своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що матеріали цивільної справи не містять доказу про надання позивачу земельної ділянки під уже збудований ним магазин-пасаж або перебування земельної ділянки у користуванні позивача до моменту закінчення будівництва.
Однак, із даним твердженням Бучацької окружної прокуратури не погоджуються, оскільки процедура оформлення договору оренди землі затримувалась, 24 грудня 2012 року між позивачем та Заліщицькою міською радою було укладено договір оплати коштів за фактичне використання земельної ділянки на території Заліщицької міської ради під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до п.п. 1,6 договору землекористувач, який фактично використовує земельну ділянку по АДРЕСА_2 , загальною площею 30 кв.м без правовстановлюючих документів для обслуговування нерухомого майна нежилого приміщення (магазину), цільове призначення: комерційного використання, в межах існуючого землекористування, в період з 24 грудня 2012 року по дату отримання документів на право користування земельною ділянкою. Даний договір укладений терміном до державної реєстрації договору оренди землі або отримання державного акта на право власності на земельну ділянку.
Зазначений вище договір зареєстрований в Заліщицькій міській раді про що у книзі реєстрації договорів оплати коштів за фактичне використання земельної ділянки вчинено запис №49 від 26 грудня 2012 р. (копія договору знаходиться у матеріалах справи)
Даний договір ґрунтується на рішенні Заліщицької міської ради №728 від 06.04.2012 та положення про відшкодування втрат бюджету міста Заліщики від недоотримання коштів за фактичне використання земельних ділянок на території Заліщицької міської ради. Право постійного користування земельною ділянкою, набуте ОСОБА_1 в установленому законом порядку, не втрачалося, а зберігається за ним до його належного оформлення. Водночас, береться до уваги чинний, ніким не оскаржений договір оплати за фактичне використання земельної ділянки на території Заліщицької міської ради від 24.12.2012, який дає право позивачу користуватися земельною ділянкою до моменту її належного оформлення.
Крім того, рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради №573 від 30 травня 2007 року, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для роздрібної торгівлі та комерційних послуг (будівництво магазину) з подальшою передачею в оренду терміном на 5 років по АДРЕСА_2 загальною площею 0,0030 га не виконано, не скасовано та підлягає виконанню.
Вказують, що позивачем, під час будівництва магазину-пасажу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , повністю дотримано архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні та інші норми і правила згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.
Щодо посилання заявника, що позивачем не надано доказів звернення до компетентного державного органу, то вказують, що позивач звернувся в реєстраційну службу Заліщицької районного управління юстиції із заявою про прийняття в експлуатацію магазину - пасажу, який розташований на АДРЕСА_1 .
29 липня 2024 року згідно рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Триюди М.М. Заліщицької міської ради відмовлено у проведенні реєстраційних дій №74315977 з огляду на те, що подані документи не дали реєстратору змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
06 січня 2025 року Позивач звернувся до ЦНАП із заявою про прийняття об'єкта в експлуатацію та внесення відомостей до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, однак йому було відмовлено у внесенні відомостей в систему.
Поряд з цим п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самовільного будівництва) передбачено, якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті на підставі наведених обставин та вимог закону.
Підстав для звернення до Державної інспекції архітектури та містобудування у позивача не було, оскільки дозвільних документів на будівництво у позивача не було.
Також, доводи заявника щодо неналежного відповідача - Заліщицької міської ради та відсутності спору не ґрунтуються на законі та є безпідставними, оскільки спірний об'єкт магазин-пасаж, позначений літ. «А», загальною площею 52,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), а Заліщицька міська рада утворила виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю, то у даному випадку повноваження такого органу виконує не центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (ДІАМ), а Заліщицька міська рада Чортківського району Тернопільської області.
Крім того, відповідно до листа №3845-24 від 04.11.2024 року на запит Бучацької окружної прокуратури Державна інспекція архітектури та містобудування України, вбачається, що під час розгляду справи не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ДІАМ.
З огляду на зазначене, на ДІАМ не було покладено зобов'язання вчиняти чи не вчиняти будь-які дії.
Отже, Державна інспекція архітектури та містобудування України підтвердила, що її права рішенням суду жодним чином не порушені.
Виходячи із вищезазначеного, вважають, що ДІАМ є неналежним відповідачем у справі.
Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 08.05.2024 року у справі №126/1663/23, в якій зроблено висновок про те, що орган місцевого самоврядування не є належним відповідачем у справах про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт є невірним, адже Джулинська сільська рада (Відповідач) є неналежним відповідачем у справі №126/1663/23, оскільки на момент звернення до суду із позовом спірне майно було безхазяйним.
Отже, вважають, що у даній справі належним відповідачем є Заліщицька міська рада, так як земельна ділянка, на якій позивач побудував спірне майно, знаходиться у комунальній власності ради, а позивач, на підставі договору оплати коштів за фактичне використання земельної ділянки на території Заліщицької міської ради від 24.12.2012, є користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2 , загальною площею 30 кв.м., цільове призначення: комерційного використання, в межах існуючого землекористування, в період з 24 грудня 2012 року по дату отримання документів на право користування земельною ділянкою. Даний договір укладений терміном до моменту державної реєстрації договору оренди землі або отримання державного акта на право власності на земельну ділянку.
У судовому засіданні представник Тернопільської обласної прокуратури - Осядач Н.А. апеляційну скаргу підтримала, з мотивів, викладених в ній та просила її задовольнити.
Представники позивача ОСОБА_1 - адвокати Буряк О.І. та Божеску Г.В. у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.
Представник відповідача Заліщицької міської ради в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Разом з тим, на електронну адресу, через систему "Електроний суд" до Тернопільського апеляційного суду надіслали заяву, в якій просять розгляд даної справи здійснювати за відсутності їхнього представника.
Третя особа Державна інспекція архітектури та містобудування України в судове засідання, також не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України cудова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи із такого.
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Заліщицької міської ради від 30 січня 2007 року № 27 гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації на будівництво магазину в ряді пасажу по АДРЕСА_2 . Присвоєно магазину гр. ОСОБА_1 адресний номер АДРЕСА_4 (а.с.22, т.1).
30 травня 2007 року рішенням Виконавчого комітету Заліщицької міської ради № 573 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для роздрібної торгівлі та комерційних послуг (будівництво магазину) з подальшою передачею в оренду терміном на 5 років по АДРЕСА_2 загальною площею 0,0030 га (а.с.23,т.1).
24 грудня 2012 року між Заліщицькою міською радою, як розпорядником земель міста та ФО СПД ОСОБА_1 , як землекорстувачем укладено договір оплати коштів за фактичне використання земельної ділянки на території Заліщицької міської ради (а.с.26, т.1).
Відповідно до п.п. 1, 6 договору землекористувач, який фактично використовує земельну ділянку по АДРЕСА_2 , загальною площею 30 кв.м без правовстановлюючих документів для обслуговування нерухомого майна нежитлового приміщення (магазину), цільове призначення: комерційного використання, в межах існуючого землекористування, в період з 24 грудня 2012 року по дату отримання документів на право користування земельною ділянкою зобов'язується сплачувати відшкодування втрат бюджету міста Заліщики від недоотримання коштів за фактичне використання земельної ділянки. Даний договір укладений терміном до державної реєстрації договору оренди землі або отримання Державного акта на право власності на земельну ділянку.
Вищевказаний договір зареєстрований в Заліщицькій міській раді про, що у книзі реєстрації договорів оплати коштів за фактичне використання земельної ділянки вчинено запис № 49 від 26 грудня 2012 року.
Згідно з висновком Заліщицької районної санепідемстанції № 21 від 01 червня 2004 року земельна ділянка по АДРЕСА_3 придатна для будівництва магазину в складі торгового пасажу по АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 (а.с.18, т.1).
08 червня 2004 року, на звернення ОСОБА_1 , СДПН Заліщицького району Управління МНС України Тернопільській області надано Висновок № 124, відповідно до якого приватна ділянка в АДРЕСА_3 , площею - 0,0030 га, площа забудови - 0,0006 га за протипожежними вимогами може використовуватись під будівництво торгового пасажу(а.с.19, т.1).
Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області погоджено ОСОБА_1 матеріали щодо вибору земельної ділянки для будівництва магазину промислових товарів в АДРЕСА_3 , що підтверджується висновком № 4-2/60/122 від 16 січня 2007 року (а.с.20, т.1).
Тернопільська обласна комунальна інспекція охорони пам'яток історії та культури у Висновку № 42 від 01 березня 2005 року зазначила, що не заперечує проти магазину на земельній ділянці площею 0,0030 га, виділеної ОСОБА_1 під будівництво магазину в АДРЕСА_3 (а.с.21, т.1).
На вищевказаній земельній ділянці позивач у 2011-2012 роках побудував нежитлове приміщення літ. «А»: магазин пасаж, загальною площею 52,6 кв.м., що підтверджується копією Технічного паспорту, виготовленого 29 січня 2024 року та складений ФОП ОСОБА_2 (а.с.28, т.1)
Відповідно до довідки КП «Заліщицьким міським комунальним підприємством» від 24 липня 2024 року, нерухоме майно (магазин-пасаж) по АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року не зареєстровано (а.с.35, т.1).
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Триюда М.М. Заліщицької міської ради від 29 липня 2024 року № 74315977 відмовлено у проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що подані документи не дали реєстратору змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (а.с.37, т.1).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач побудував магазин-пасаж, літ.А, за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка перебуває у його користуванні, із цільовим призначенням для комерційного використання, об'єкт будівництва відповідає будівельним нормам і правилам та придатний для експлуатації за призначенням, визнання права власності на магазин не порушує права інших осіб, а тому є всі підстави для визнання права власності на нерухоме майно
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
З огляду на спеціальне застереження, наведене у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Також у пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, у пункті 148 постанови від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил.
На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, яка перебуває у власності особи, за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проєктною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Держава гарантує, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проєктів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через медіа громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів; участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством (стаття 5 Закону України «Про основи містобудування»).
При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені статтями 26, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37цьогоЗакону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частини п'ятої стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Аналогічна норма закріплена у пункті 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності», пункту 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
Згідно зі статтями 26, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пунктами 2, 9, 13, 19 Порядку декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підтвердженням замовника того, що об'єкт, який будувався, вже збудований (закінчений будівництвом) та готовий до експлуатації і її реєстрація державним органом, та є визнанням завершення будівництва, у відповідності із технічними умовами, будівельними нормами та положеннями законодавства, що регулює будівництво та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості, і дає підстави для набуття права власності через здійснення державної реєстрації.
Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 грудня 2018 року у справі № 450/2307/15-ц (провадження № 61-5287св18), від 28 травня 2020 року у справі № 718/785/17 (провадження № 61-41920св18), від 24 квітня 2024 року у справі № 554/8156/21.
У справі, що переглядається, судом встановлено, що позивач побудував магазин-пасаж, літ.А, за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка перебуває у його користуванні, із цільовим призначенням для комерційного використання, об'єкт будівництва відповідає будівельним нормам і правилам та придатний для експлуатації за призначенням, визнання права власності на магазин не порушує права інших осіб, а тому є всі підстави для визнання права власності на нерухоме майно.
Однак, матеріали цивільної справи не містять жодного доказу про надання ОСОБА_1 земельної ділянки під уже збудований ним магазин-пасаж або перебування земельної ділянки у користуванні позивача до моменту закінчення будівництва як це визначено ч.3 ст.376 ЦК України.
Позивачем до позовної заяви долучено лише договір оплати коштів за фактичне використання земельної ділянки на території Заліщицької міської ради від 24.12.2012, укладений між Заліщицькою міською радою та ФО СПД ОСОБА_1 та рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради № 573 від 30.05.2007, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для роздрібної торгівлі та комерційних послуг (будівництво магазину) з подальшою передачею в оренду терміном на 5 років по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0030 га.
Однак, технічна документація розроблена не була, та відповідно земельна ділянка в оренду передана не була.
Крім цього, слід зауважити, що суд першої інстанції не врахував, що належних і допустимих доказів щодо дотримання позивачем визначеної законом процедури введення до експлуатації самочинно збудованого об'єкта будівництва, ним не надано та матеріали справи не містять.
Так, з матеріалів справи вбачається, що декларація про готовність спірного об'єкта до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю (ДІАМ) не розглядалася та не приймалось рішення про її реєстрацію або повернення.
Долучений представником відповідача до відзиву на апеляційну скаргу витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про звернення до ЦНАП Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, колегією суддів не прийнятий до уваги, оскільки лише 06 січня 2025 року, тобто через чотири місяці після винесення судом першої інстанції рішення, ОСОБА_1 звернувся до ЦНАП із заявою про прийняття об'єкта в експлуатацію та внесення відомостей до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Встановивши, що декларація про готовність спірного об'єкта до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не розглядалась та рішення про її реєстрацію або повернення не приймалось, а отже, спірне будівництво не введено в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам державних будівельних норм, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до положень закону уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його до експлуатації.
Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, а також постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц, від 28 лютого 2023 року у справі № 466/6895/19, від 24 квітня 2024 року у справі №554/8156/21.
Твердження представника відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивачем, під час будівництва магазину-пасажу, повністю дотримано архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні та інші норми і правила згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією є безпідставними, оскільки законодавством встановлений порядок введення в експлуатацію об'єктів будівництва та в подальшому їх державну реєстрацію, якого позивач не дотримався.
Також колегія суддів вважає, що позивач звернувся в суд з позовом до неналежного відповідача.
Так, відповідно пункту 7 частини першої статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів) виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад (крім міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, та міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч) - щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), розташованих у межах відповідних населених пунктів.
Зі змісту наведеної норми слідує, що органом, уповноваженим здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль на території населених пунктів щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними (СС1) наслідками, є, зокрема, виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільської, селищної, міських рад населеного пункту.
Частиною другою статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що у разі якщо сільські, селищні, міські ради не утворили виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю, повноваження таких органів виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через відповідних головних інспекторів будівельного нагляду.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, що спірний об'єкт належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) і Заліщицька міська рада утворила виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю, то у даному випадку повноваження такого органу виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, яким є ДІАМ, яка до участі у справі в якості відповідача не залучена, що свідчить про неналежний суб'єктний склад учасників справи.
Не заслуговують на увагу і доводи представника відповідача про відсутність у прокурора підстав для представництва у суді інтересів держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Системне тлумачення норм частин четвертої, п'ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює (доповнює) в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Виходячи зі змісту наведених норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 260/1815/21 (провадження № К/9901/48346/21) указано про те, що «виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора є доцільною».
Як вбачається з матеріалів справи, що Бучацька окружна прокуратура звернулась до ДІАМ із листом №53/2-3972 вих-24 від 15.10.2023 щодо неправомірного визнання права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно з порушення вимог містобудівного законодавства, а відтак про необхідність вжиття заходів для захисту державних інтересів шляхом оскарження вказаного судового рішення в апеляційному порядку, у відповідь на який ДІАМ листом №5535/04/18-24 від 24.10.2024 повідомила прокуратуру, що судом першої інстанції не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ДІАМ, а тому на неї не було покладено зобов'язань вчиняти чи не вчиняти будь-які дії. У випадку залучення ДІАМ до участі у даній справі в якості учасника в порядку ЦПК України, ДІАМ вчиняте процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтереcів держави у сфері містобудування.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року №1340, Державна архітектурно-будівельна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).
Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.
ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).
Поряд із відсутністю законодавчо встановленого обов'язку ДІАМ України вивчати (виявляти) судові рішення, що постановлені за позовами осіб, пунктом 8.1 наказу Генерального прокурора України від 21.08.02020 за № 389 "Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді" на прокурорів з метою забезпечення ініціювання перегляду судових рішень, що стосуються інтересів держави покладено обов'язок моніторингу ЄДРСР та внесення апеляційних скарг на вказані рішення.
У даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання за відсутності законних підстав в судовому порядку за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю безумовно порушує інтереси держави, а саме встановлений законодавством порядок набуття права власності на новостворене майно.
Незважаючи на скерування Бучацькою окружною прокуратурою відповідної інформації в ДІАМ, останньою не вжито заходів до захисту інтересів держави шляхом реалізації, наданих законом повноважень як органом державної влади.
При цьому, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, у тому числі захисті інтересів громади.
Оскаржуване судове рішення також суттєво зачіпає інтереси Заліщицької територіальної громади, оскільки правовідносини, які є предметом спору, тісно пов'язані із захистом земельних, майнових, інших прав та інтерсів громади.
Отже, колегія суддів вважає, що прокурор, звернувшись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, за умови врахування вище викладених обставин, практики цивільного законодавства та ЄСПЛ, з дотриманням норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої татті 56 ЦПК України, належним чином обґрунтував своє право на звернення до суду з апеляційною скаргою та правильно визначив органи в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України та Заліщицької міської ради, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Статтею 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким у задоволенні позовної заяви слід відмовити.
Відповідно до ч.1 та ч.13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді в розмірі 2646,16 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Тернопільської обласної прокуратури.
Керуючись ст. ст.35, 259, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Бучацької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Заліщицької міської ради Чортківського району - задовольнити.
Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання права власності на нерухоме майно, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Тернопільської обласної прокуратури 2646,16 грн грн сплаченого судового збору за суд апеляційної інстанції, який перерахувати на р/р UA498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, ідентифікаційний код одержувача 02910098 (Тернопільська обласна прокуратура, м. Тернопіль, вул. Листопадова, 4), код економічної класифікації видатків бюджету - 2800.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст судового рішення виготовлено 01 березня 2025 року.
Головуючий Н. М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
О.З. Костів