Справа № 304/2598/24
24.02.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
учасників судового розгляду: захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження № 11-сс/4806/33/25 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 , в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 грудня 2024 року про арешт майна,
Ухвалою слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 10 січня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_8 на підставі матеріалів досудового розслідування, внесених до ЄРДР за № 42024072030000016 від 13 лютого 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, про арешт майна.
Накладено арешт на майна, що перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_9 , а саме 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:55:001:0909, площею 0,0176 га, за адресою: АДРЕСА_1 , а також транспортний засіб марки «KІА» марки «Sportage», р/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , шляхом заборони розпоряджатися вказаним майном.
З матеріалів судового провадження вбачається, що слідчий ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим прокурором на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 42024072030000016 від 13 лютого 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, про накладення арешту на об'єкти нерухомого та рухомого майна, що належать підозрюваному ОСОБА_9 , а саме 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:55:001:0909 та автомобіль марки «Kia Sportage», р/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , шляхом заборони відчуження такого майна.
Клопотання обґрунтоване тим, що слідчим відділенням відділення поліції №1 Ужгородського районного управління ГУНП у Закарпатській області здійснюється досудове розслідування вказаного кримінального провадження за підозрою ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Слідчий зазначив, що за санкцією вказаного кримінального правопорушення передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна, при цьому у власності ОСОБА_9 перебуває зазначене у прохальній частині клопотання рухоме та нерухоме майно, тому з метою запобігання вчинення будь-яких дій спрямованих на відчуження вказаного майна, та з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання за вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_9 , у органу досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вказане майно підозрюваного, а тому слідчий просив задовольнити клопотання.
Ухвала слідчого судді мотивована тим, що врахувавши вагомість наданих стороною обвинувачення доказів про ймовірне вчинення підозрюваним інкримінованого йому злочину, яке передбачає конфіскацію майна, як обов'язкове додаткове покарання, слідчий суддя вважав, що дійсно існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_9 може бути призначене покарання у виді конфіскації майна. Вказане обумовлює необхідність забезпечення такої можливої конфіскації шляхом застосування до майна підозрюваного такого заходу забезпечення як арешт належного йому майна.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5 , в інтересах ОСОБА_6 вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, такою, що не відповідає вимогам КПК та істотно порушує його вимоги, внаслідок чого підлягає скасуванню. Зазначає, що судом накладено арешт на майно придбане під час шлюбу, тобто слідчий суддя втрутився у права та інтереси ОСОБА_6 . Звертає увагу, що ні слідчий поліції, ні прокурор, що погодив клопотання, ні слідчий суддя не звернули увагу на дійсний правовий режим арештованого майна, не здійснили спробу перевірити коло всіх осіб, у чиї права та інтереси вони втручаються, оскільки слідчий суддя наклав арешт на спільно нажите майно під час шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , а саме земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0176 га, та автомобіль марки Kia Sportage. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Щодо пропущеного строку на оскарження судового рішення зазначає, що ОСОБА_6 дізналася про існування оскаржуваної ухвали тільки 14.01.2025, коли її чоловік та згодом представник ознайомилися з матеріалами кримінального провадження, участі у судовому засіданні ніхто не приймав. Просить поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення.
До початку судового засідання від прокурора надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, та просив залишити апеляційну скаргу без розгляду, оскільки обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні скерований до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для розгляду по суті.
Судове провадження розглядається за відсутності прокурора та ОСОБА_6 , неявка яких з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає його розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача про суть ухвали слідчого судді, захисника - адвоката ОСОБА_5 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Стаття 24 КПК України гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Вирішуючи питання про поновлення строку апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції враховує, що 24.12.2024 судовий розгляд було проведено без участі сторін, відомостей про отримання копії оскаржуваної ухвали, матеріали справи не містять, а тому з метою забезпечення доступу до правосуддя, колегія суддів вважає за необхідне поновити адвокату ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 строк апеляційного оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення колегія суддів бере до уваги приписи таких нормативно-правових актів.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України).
За приписами ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
За вимогами п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання слідчий суддя повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого, у разі визнання особи винуватою, суд може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Відповідні дані мають міститися у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Крім того, для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з положеннями ст. 132, 173 КПК України також повинен врахувати правову підставу для арешту майна, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з клопотання слідчого, з 13 лютого 2024 року органом досудового розслідування - слідчим відділенням відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування за фактом організації за попередньою змовою групою осіб незаконного переправлення військовозобов'язаних через державний кордон з використанням підроблених документів з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 332 КК України.
17 жовтня 2024 року у рамках даного кримінального провадження, ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років із конфіскацією майна, про що в матеріалах, долучених до клопотання, містяться особисті підписи останнього про отримання письмового повідомлення про підозру.
23.12.2024 старший слідчий СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління ГУНП звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт нерухомого майна, яке належить на праві приватної власності підозрюваному ОСОБА_9 а саме: 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:55:001:0909 та автомобіль марки «Kia Sportage», р/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2
24.12.2024 ухвалою слідчого судді клопотання слідчого задоволено та накладено арешт на зазначене нерухоме майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_9 , із забороною його відчуження.
На думку апеляційного суду, слідчий суддя дійшов правильних висновків про наявність обґрунтованої підозри про причетність ОСОБА_9 до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, за викладених у клопотанні обставин та, що у разі доведення винуватості, підозрюваного майно за вироком суду може бути конфісковано.
Апеляційний суд переконаний, що незастосування певних обмежень може призвести до вжиття підозрюваним заходів до його відчуження чи перереєстрації, з метою уникнення його арешту та подальшої можливої конфіскації. Незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення конфіскації, а тому арешт майна на даному етапі є законним і необхідним для забезпечення кримінального провадження.
Щодо розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідків арешту майна для підозрюваного, колегія звертає увагу на правову підставу накладення арешту на майно, встановлену ухвалою слідчого судді, - з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (частина 1 статті 59 КК України). Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у вигляді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду.
Оскільки, на цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не постановлений, слідчий суддя не має змоги передбачити ні сам факт його постановлення, ні можливий обсяг конфіскації майна як виду покарання, вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні.
Враховуючи обґрунтовану підозру, апеляційний суд вважає, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи унеможливить виконання вироку в частині конфіскації майна, арешт належного підозрюваному ОСОБА_9 нерухомого майна на даному етапі є законним і необхідним для забезпечення кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом накладено арешт на майно придбане під час шлюбу, тобто слідчий суддя втрутився у права та інтереси ОСОБА_6 , не спростовують висновків слідчого судді, викладених у оскарженій ухвалі.
Як слідує із долучених до клопотання матеріалів, а саме з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 406744148 від 05 грудня 2024 року, ОСОБА_9 на праві спільної часткової власності (1/2 частка), належить земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:55:001:0909, площею 0,0176 га, за адресою: АДРЕСА_1 , а також на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 транспортний засіб марки «KІА» моделі «Sportage», р/н НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , тобто арештоване майно зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_9 .
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.
Разом з тим, спільна сумісна власність, на відміну від спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натурі. Даних про виділ таких частин апелянтом не надано.
Зазначене унеможливлює визначити конкретну частку підозрюваного у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.
Сама по собі наявність режиму спільної сумісної власності майна подружжя не створює обов'язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна встановлювати, яка саме частина майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, належить підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства. У межах кримінального провадження питання, пов'язані з правами на частку майна вказаних осіб, мають вирішуватись судом при постановленні вироку.
За таких обставин, посилання апелянтів на те, що арештоване майно є спільною власністю подружжя на підставі ст.60 СК України, не є підставою для відмови у накладенні арешту на вказане майно з метою його можливої конфіскації як виду покарання.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи захисника-адвоката ОСОБА_5 стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали, слід визнати непереконливими, підстав для обґрунтованого сумніву в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст. ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України,
Поновити строк на апеляційне оскарження адвокату ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 судового рішення.
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 грудня 2024 року про арешт майна, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді