Справа № 461/1584/25
Провадження № 2-з/461/8/25
про відмову у забезпеченні позову
28.02.2025 року місто Львів
Суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., розглянувши заяву Львівської міської ради про забезпечення позову до пред'явлення позову,
встановив:
I. Фактичні обставини справи, суть клопотання та дані про особу, яка його заявила, суть питання, яке вирішується судом
Львівська міська рада звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення сторонам, а також іншим органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам як суб'єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо: нежитлового приміщення під літ. А-1 загальною площею 60,6 кв.м за адресою: м. Львів, пл. Князя Ярослава Осмомисла, 28-В реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1156865846101.
Обґрунтовуючи подану заяву, її автор стверджує, що має намір звернутися до Галицького районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування реєстрації права власності та звільнення земельної ділянки. Вказує, що на даний момент у державному реєстрі права власності на нерухоме майно наявна наступна інформація про реєстрація права власності на нежитлове приміщення А-1, загальною площею 60,6 кв.м.: розмір частки 9/10 - 14.01.2019 року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, №193 від 14.01.2019, видавник: Шафран Р.І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу.; розмір частки 1/10 - 05.07.2023 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, № 4512 від 05.07.2023, видавник: Шафран Р.І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу. Вказаний об'єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання даної заяви не передана в користування третім особам. Львівська міська рада, як власник земельної ділянки на пл. Князя Осмомисла, 28-В вважає, що діяльність щодо самовільного встановлення, а також небажання самостійно демонтувати споруду за вказаною адресою порушує передбачене статтею 95 Земельного кодексу України право Львівської міської ради, як власника земельної ділянки самостійно господарювати на землі, використовуючи у встановленому порядку для власних та територіальної громади потреб корисні властивості землі. Зауважує, що в результаті укладених правочинів щодо спірного майна на пл. Князя ОСОБА_3 , 28-В у м. Львові - Львівська міська рада позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , на якій знаходиться нежитлове приміщення, що перебуває у власності відповідача.
З огляду на вказане, Львівська міська рада має вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 може розпорядитися спірним об'єктом, що знаходиться на праві власності та відчужити його користь інших осіб, для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу ускладнить, або навіть зробить неможливим виконання рішення суду. Оскільки, станом на сьогодні, відбулась уже неодноразова перереєстрація об'єкта по пл. Князя ОСОБА_3 , 28-В а відтак і в подальшому може відбутись ще не одна зміна власника вказаного об'єкта з внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
II. Мотиви та висновки суду, а також положення закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. А у пункті 4 даної постанови роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Як зазначає представник Львівської міської ради у заяві про забезпечення позову, на даний час у державному реєстрі права власності на нерухоме майно наявна наступна інформація про реєстрація права власності на нежитлове приміщення А-1, загальною площею 60,6 кв.м.: розмір частки 9/10 - 14.01.2019 року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, №193 від 14.01.2019, видавник: Шафран Р.І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу.; розмір частки 1/10 - 05.07.2023 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, № 4512 від 05.07.2023, видавник: Шафран Р.І., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу.
З поданої заяви встановлено, що предметом забезпечення є нежитловеприміщення під літ. А-1 загальною площею 60,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1156865846101 (договір купівлі-продажу). Так, заявник просить накласти арешт на даний об'єкт нерухомого майна, що є очевидним втручанням у права власника і може призвести до потенційного заподіяння йому збитків, а також порушити право останнього на вільне володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
У свою чергу, заявник вказує на те, що він є власником земельної ділянки на якій розташований відповідний об'єкт нерухомого майна.
Отже, заявник, стверджуючи про порушення права користування земельною ділянкою, фактично просить накласти обтяження на об'єкт, який заявнику не належить і право власності на яке між сторонами не оспорюється, хоча заявник ставить під сумнів законність набуття такого права.
З наведеного встановлено, що запропонований спосіб забезпечення позову не є пропорційним предмету ймовірного спору.
Варто, також відзначити, що з наведених заявником доводів встановлено, що остання реєстраційна дія з наведеними об'єктом нерухомого майна датована липнем 2023 року, тобто понад 20 місяців назад, а жодних належних доказів про намір здійснити інші тотожні дії власником до заяви не долучено.
Стаття 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України, серед іншого, встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що заходи забезпечення, які просить вжити позивач, фактично направлені на обмеження (позбавлення) відповідача права користування своєю власністю, яке на даний час є чинним, тобто не скасоване у спосіб визначений чинним законодавством, що фактично є неспівмірними із заявленими позовними вимогами.
Отже, Львівською міською радою не наведено і судом не встановлено належних та достатніх законних підстав на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову про які заявлено заявником може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливить ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі.
Також, зважаючи на наведені вище доводи та норми закону, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам. При цьому єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання або неможливості виконання рішення суду у справі.
Крім того, заявник просить здійснити забезпечення та постановити ухвалу, якою фактично частково вирішується майбутній спір без розгляду справи по суті, оскільки оцінка правових підстав достовірності даних внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з приводу підстав для реєстрації прав власності на об'єкт з реєстраційним номером 1156865846101 (м.Львів, пл. князя Ярослава Осмомисла, 28-В) може бути надана лише у процесі судового розгляду, зокрема після дослідження доказів.
За таких обставин, аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми законодавства, з врахуванням наведеної практики Верховного Суду, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів, суд приходить до висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки в ході її розгляду не встановлено те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
З урахуванням положень ст. 149, 150 ЦПК України, наведених доводів та мотивів, враховуючи розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника, а також те, що відсутні належні докази та обґрунтування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь заявника, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст.149-153 ЦПК України,
постановив:
У задоволенні заяви відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 28 лютого 2025 року.
Суддя В.В. Стрельбицький