Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
26.02.2025м. ХарківСправа № 922/4392/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Сидоренко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16)
до Акціонерного товариства "Укрпошта" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22)
про стягнення 444'596,84 грн
за участю представників:
позивача - Меркулової Н.А.;
відповідача - Коротенко М.М.,
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укрпошта" про стягнення з відповідача безпідставно збережені кошти у сумі 444'596,84 грн, з яких: орендна плата у сумі 392'353,08 грн; 3% річних у сумі 13'201,80 грн; інфляційні втрати у сумі 39'041,96 грн.
Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що строк дії договору позички № 1936 від 01.08.2019, а отже і безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. вказаного договору. Таким чином, після 08.07.2022 у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування спірними нежитловими приміщеннями, як на підставі умов самого договору, так і на підставі Закону. Водночас, відповідач після 08.07.2022 не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за договором та продовжував користуватися таким майном шляхом розміщення відділення поштового зв'язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності. Позивач вважає, що сума коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) після 08.07.2022 без належних на те правових підстав підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08 січня 2024 року о 14:30.
25.12.2024 відповідач подав відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на продовження договору позички на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану на підставі п. 5 Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634. При цьому, як зазначає відповідач, позивач до 24.08.2023 не звертався з вимогою щодо повернення майна та не виставляв рахунки за користування майном тощо. Крім того, відповідач вважає, що він, здійснюючи підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна, на тих самих умовах, що й бюджетні установи, тобто зі сплатою оренди в розмірі 1 грн на рік.
30.12.2024 позивач подав відповідь на відзив, в якій вказав, що до правовідносин з позички не підлягають застосуванню спеціальні нормативно-правові акти, що регулюють оренду комунального майна - Закон № 157-ІХ і Закон № 2269-ХІІ (до 01.02.2020). Крім того, ч. 2 ст. 9 Закону № 157-ІХ встановлює пряму заборону на передачу комунального майна в безплатне користування або позичку, що, також виключає застосування Закону до правовідносин, що виникли з договору.
02.01.2025 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що до договору позички застосовуються положення глави 58 Цивільного кодексу України, якою регулюються відносини найму (оренди) майна (ст. 827 ЦК України), а пункт 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 встановлює загальне правило: договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці.
Протокольною ухвалою від 22.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05 лютого 2025 року о 14:00 год.
Розгляд справи по суті відкладався до 26.02.2025 до 14:45 год.
Представник позивача в судовому засіданні 26.02.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 26.02.2025 проти задоволення позовних вимог заперечував.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.
12 червня 2019 року сторонами спору було підписано меморандум про взаєморозуміння та співробітництво між Харківською міською радою, ПАТ "Укрпошта" та Благодійною організацією "Благодійний фонд Олександра Грановського", відповідно до якого основною ціллю було співробітництво та консолідація зусиль у напрямку створення належних умов та рівня надання послуг особам з особливими потребами на території міста Харків.
Рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 було затверджено перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ "Укрпошта" строком на 2 роки та 11 місяців.
На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі - Позивач, позичкодавець) та Акціонерним товариством "Укрпошта" (надалі - Відповідач, користувач) було укладено Договір позички №1936 від 01.08.2019 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.3. Договору Позивач передає Відповідачу майно, зазначене у п. 1.2. Договору у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, для розміщення відділення поштового зв'язку.
Відповідні нежитлові приміщення були передані Відповідачу відповідно до акту приймання-передачі, який є додатком до Договору.
Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради.
Відповідно до пункту 3.1.7. Договору протягом 7 днів із моменту прийняття рішення про ліквідацію користувача, припинення дії або дострокового розірвання Договору користувач повинен повернути актом передане майно позичкодавцю у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна.
Як вказує Позивач, оскільки рішень про продовження строку дії Договору Харківська міська рада не приймала, то строк дії Договору закінчився 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору, і Відповідач відповідно до п. 3.1.7 Договору був зобов'язаний повернути Позивачу передане йому за Договором майно, а отже подальше користування Відповідачем спірним майном відбувалося за відсутності належних правових підстав.
На думку Позивача, сума коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) після 08.07.2022 без належних на те правових підстав підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Розмір коштів, які за висновком Позивача безпідставно збережені Відповідачем, визначений Позивачем з розрахунку орендної плати за користування таким майном згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, та становить 392'353,08 грн за період з 09.07.2022 до 14.11.2024.
Також Позивачем на вищезазначену суму нараховано Відповідачу до сплати в порядку статті 625 Цивільного кодексу 3% річних у сумі 3% річних у сумі 13'201,80 грн та інфляційні втрати у сумі 39'041,96 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, договір, укладений між сторонами, за своєю правовою природою відноситься до договорів позички.
Так, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Позичкодавцем, так само як і користувачем, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. До договору позички застосовуються положення глави 58 ЦК України, якою регулюються відносини найму (оренди) майна (ст.827 ЦК України).
Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому ст. 188 ГК України, або у судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Така правова позиція викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 №916/1684/18.
Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради.
Водночас, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.
Відповідно до ч. 3 ст. 759 ЦК України (яка входить до глави 58 цього Кодексу і підлягає застосуванню до відносин позички) особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відтак, до договорів позички підлягають застосуванню положення глави 58 ЦК України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди комунального майна - Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Спірний договір позички укладено щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності. Отже, спірні відносини щодо оренди цього майна регулюються, крім того, нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.
Враховуючи те, що спірний договір позички укладено сторонами на термін з 01.08.2019 по 01.07.2022, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин при вирішенні питання продовження Договору підлягають застосуванню норми Закону №157-ІХ.
Пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 03.10.2019 визначено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
Відповідну постанову №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" прийнято Кабінетом Міністрів України 27.05.2022 (далі - постанова КМУ №634), яка набрала законної сили 01.06.2022.
Згідно із п. 5 постанови КМУ №634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 постанови КМУ №634). При цьому, норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою.
Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, відбувається, за таких умов:
- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;
- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону № 157-ІХ.
Суд установив, що закінчення строку спірного договору припало на час дії воєнного стану в Україні (01.07.2022).
При цьому, як убачається з матеріалів справи, Позивач не звертався до Відповідача із заявами про розірвання договору позички або повернення майна ані після набрання законної сили Законом України "Про оренду державного та комунального майна", ані після прийняття постанови КМУ №634.
Крім того, балансоутримувач не повідомляв ані Позивачу, ані Відповідачу про не продовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157-IX. Також жодного продовження договору позички на аукціоні не відбулося.
З аналізу вищевикладеного слідує, що у даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 постанови КМУ №634, а тому за висновком суду договір позички продовжив свою дію в силу положень вказаної постанови.
Суд враховує, що дана постанова як акт органу виконавчої влади є по суті імперативною нормою, яка носить обов'язковий характер для учасників відповідних правовідносин, не зважаючи на її нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Згідно з висновками, викладеними Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, щодо імперативного характеру постанов органів виконавчої влади: "Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії". Отже, Об'єднана палата дійшла висновку про те, що виконавчий орган, який в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, може приймати загальнообов'язкові норми, які підлягають виконанню учасниками обороту.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, зокрема, що строк дії спірного Договору визначено до 01.07.2022, тобто у період дії воєнного стану; а також приписи постанови КМУ №634, суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови, оскільки такий Договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.
Отже, спірний договір діяв з 01.08.2019 по 14.11.2024, оскільки відповідно до акту приймання-передачі до Договору, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками, 14.11.2024 приміщення були повернуті Відповідачем Позивачу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України
Аналогічні висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2021 у справі №911/1101/21, та від 06.06.2022 у справі № 903/142/21.
За викладеним вище висновком суду, дію договору позички № 1936 від 01.08.2019 продовжено з підстав, визначених у пункті 5 постанови КМУ №634, в силу імперативних приписів даної постанови, що виключає застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки спірні правовідносини мають договірний характер.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення із Відповідача на користь Позивача безпідставно збережених коштів у сумі орендної плати у розмірі 392'353,08 грн за період з 09.07.2022 до 14.11.2024 відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Щодо заявлених позивачем до стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що позовні вимоги у цій частині також не підлягають до задоволення, оскільки вони є похідними від основної вимоги про стягнення безпідставно збережені кошти у сумі орендної плати, у якій судом було відмовлено.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до яких у зв'язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на Позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, Україна, Харківська обл., місто Харків, Майдан Конституції, будинок, 16, ідентифікаційний код особи 14095412).
Відповідач: Акціонерне товариство "Укрпошта" (01001, Україна, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок, 22, ідентифікаційний код особи 21560045).
Повний текст рішення складено 03.03.2025.
Суддя І.В. Трофімов