Справа №478/190/25 пров. №2-з/478/1/2025
28 лютого 2025 року смт. Казанка
Казанківський районний суд Миколаївської області у складі, головуючого судді Іщенко Х.В., за участю секретаря судових засідань Крюкової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою -
21.02.2025 року ОСОБА_1 Представник, звернувся до Казанківського районного суду Миколаївської області з позовом області до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки.
26.02.2025 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову. В обґрунтування поданої заяви зазначив, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4823681100:04:000:0030, яка дісталась йому у спадщину. Суміжним землекористувачем вказаної земельної ділянки з кадастровим номером є ОСОБА_2 .
В жовтні 2024 року йому зі слів сусідів та суміжників спірної земельної ділянки йому стало відомо, що суміжний землекористувач - ОСОБА_2 самовільно, без повідомлення, змінив межі його земельної ділянки шляхом знищення його межових знаків та встановлення своїх межових знаків.
В ході подальшого з'ясування обставин йому стало відомо, що 20.09.2024 року без його участі було проведено визначення поворотних точок меж земельної ділянки (встановлення/відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яке було проведено ФОП ОСОБА_3 , яке він вважає незаконними, оскільки вказані дії суперечать діючому законодавству.
Самовільне перенесенням меж земельних ділянок фактично призвело до зменшення на 8 м. що відповідає 0,47 га належної йому на праві власності земельної ділянки. Тобто з боку ОСОБА_2 має місце самовільне зайняття частини належної йому земельної ділянки.
З огляду на наведені обставини вимушений звернутись до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд: прийняти рішення про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії відповідачу ОСОБА_2 , а саме: користуватися частиною земельної ділянки з кадастровим номером 4823681100:04:000:0030, площею 0,47 га, та вчиняти інші дії, пов'язані з обробкою та використанням вказаної земельної ділянки; заборони відповідачу ОСОБА_2 встановлювати грунтову дорогу на земельній ділянці з кадастровим номером 4823681100:04:000:0118.
Оцінивши наведені представником позивача підстави щодо вжиття заходів для забезпечення позову, з'ясувавши обставини справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд, за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову передбачені статтею 150 ЦПК України. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно з частиною першою статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п .п. 4 та 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Як вбачається з правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20, під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Таким чином, вбачається, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, вони повинні бути співмірними із заявленими позовними вимогами і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав і законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Суд звертає увагу, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинне мати очевидний та об'єктивний характер.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Заходи забезпечення позову визначаються, виходячи із засад розумності, співмірності та враховуючи конкретні обставини справи.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
З матеріалів заяви про забезпечення позову, вбачається, що предметом спору являється частина земельної ділянки з кадастровим номером 4823681100:04:000:0030 та земельної ділянки з 4823681100:04:000:0118, площею 0,47 га, яка розташована в межах території Весобалківської сільської ради Казанківської ТГ, тобто майно, до якого заявник просить застосувати заборонні заходи (заборони обробітку та використання спірної земельної ділянки).
Проте, з доданих до заяви матеріалах не вбачається успадкування земельної ділянки заявником ОСОБА_1 , без будь-яких доказів наведених в заяві щодо перебування спірної земельної ділянки у власності заявника (витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно), оскільки згідно наданого до заяви правоустановлюючого документу - державного акту на право власності на землю, власником земельної ділянки є ОСОБА_4 . Вказане позбавляє суд можливості встановити факт виникнення спору між сторонами.
При цьому, в заяві не наведено жодних обставин щодо необхідності вжиття такого заходу забезпечення позову через наявну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Запропонований заявником спосіб забезпечення позову у вигляді заборони користуватись земельними ділянками, означає заборона здійснювати господарські роботи, тобто є таким, що перешкоджатимуть господарській діяльності.
Верховний Суд зауважує, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Разом із тим, вид забезпечення позову, про застосування якого просить заявник, а саме заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов'язані з обробітком та іншим способом використання на спірній частині земельної ділянки з кадастровим номером 4823681100:04:000:0030 є неспівмірним із заявленими вимогами, оскільки заборона вчиняти зазначені дії не відповідає меті інституту забезпечення позову і не пов'язана з гарантіями забезпечення виконання в майбутньому рішення суду саме у цьому спорі.
Крім того, слід зазначити, що вимоги, викладені в заяві, в частині заборони вчиняти дії щодо спірної земельної ділянки (використовувати за цільовим призначенням), фактично не можуть бути виконанні у разі задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки відсутні відомості, необхідні для її забезпечення, а саме: не зазначено точне місце розташування спірної земельної ділянки, відсутній її детальний опис із зазначенням кількості і видів посівів, проведених сільськогосподарських робіт, прокладання польової (грунтової дороги), що унеможливлює вирішення питання щодо співмірності таких видів забезпечення позову, як накладання заборони вчиняти дії, із заявленими позовними вимогами, не доведена площа частини спірної земельної ділянки яка підпадає під забороні заходи.
Підстави для застосування зустрічного забезпечення відповідно до ст. 154 ЦПК України, судом не встановлені.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149 - 154, 258 - 261ЦПК України,суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цівільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 цього Кодексу.
Повний текст ухвали складено 28.02.2025 року.
Суддя: Х.В. Іщенко